Вікіпедія

Жан-Огюст-Домінік Енгр

(Перенаправлено з Жан Огюст Домінік Енгр)

Жан-Огю́ст-Доміні́к Енгр (фр. Jean-Auguste-Dominique Ingres; 29 серпня 1780, Монтобан, Франція — 14 січня 1867, Париж) — французький художник, живописець, представник класицизму. Директор Французької академії у Римі (з 1834 року), професор, член п'яти академій, лауреат Римської премії за створення картини «Посли Агамемнона в Ахілла» (1801 рік).

Жан-Огюст-Домінік Енгр
Автопортрет, 1804 року
Народження29 серпня 1780(1780-08-29)[1][2][…]
Монтобан[1][4][…]
Смерть14 січня 1867(1867-01-14)[6][2][…] (86 років)
 Париж[4][5][7]
(пневмонія)
ПохованняПер-Лашез[8][9]
Країна Франція[10][11][12]
Жанрісторичний живопис[13], портретний живописd, ню[13], портрет[13] і орієнталізм
НавчанняПариж
Діяльністьхудожник, політик, скрипаль, рисувальник, художник-гравер, графік, архітектор, архітектурний кресляр, візуальний митець
Напрямокакадемізм, класицизм
Роки творчості1800 — 1866
ВчительGuillaume-Joseph Roquesd, Жак-Луї Давід і Jean Suaud
Відомі учніJules Bretond, Теодор Шассеріо, Hippolyte Flandrind, Луї Жанмо, Joseph Guichardd, Alexandre Desgoffed, Firmin Salabertd, Paul Flandrind, Étienne-François Harod, Henri Lehmannd, Frederic Peysond, Pierre Grivolasd, Eugène André Oudinéd, Jules-Claude Zieglerd і Aliakbar Mozayyan-o-Dollehd
ПрацівникOrchestre national du Capitole de Touloused
ЧленАкадемія красних мистецтв Франції
ТвориMademoiselle Caroline Rivièred, Antiochus and Stratoniced, Vénus Anadyomèned, Grande Odalisqued, Oedipus and the Sphinxd, The Turkish Bathd, Jupiter and Thetisd, Портрет Бертена і The Source[d]
БатькоJean-Marie-Joseph Ingresd
У шлюбі зDelphine Rameld і Madeleine Chapelled
Роботи в колекціїМіннеаполіський інститут мистецтва, Художній інститут Чикаго, Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Музей Ґетті, Національна галерея Вікторії, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Національна галерея Канади, Колекція Фріка[14], Музей мистецтва Метрополітен, Musée de la Vie romantiqued, Лувр, Taft Museum of Artd, Музей д'Орсе, Національний музей у Варшаві, Musée des beaux-arts de Lièged, Музей Конде, Нантський музей образотворчого мистецтва, Художній музей Фогга[d], Ліонський музей красних мистецтв, Музей Енгра, National Museum of Fine Arts of Algiersd, Музей Гране, Musée Bonnat-Helleud, Музей Ґренобляd, Музей Фабра, Малий палац, Королівські музеї витончених мистецтв[15], Королівський музей витончених мистецтв[16], Музей Бойманса - ван Бенінгена, Krannert Art Museumd, Музей Вікторії та Альберта, Художній музей Базеля, Museum of the History of Franced, Галерея Уффіці, Національна вища школа красних мистецтв, Версальський палац, Гарвардський художній музей, Музей Соумаяd, National Museum of Fine Arts of Cubad, Tokyo Fuji Art Museumd, Barber Institute of Fine Artsd, Columbus Museum of Artd, Smith College Museum of Artd, Dublin City Gallery The Hugh Laned, San Diego Museum of Artd, Yamazaki Mazak Museum of Artd, Musée Sainte-Croixd, Musée des Beaux-Arts de Carcassonned, Ferens Art Galleryd, Музей образотворчих мистецтв (Марсель), Музей витончених мистецтв Парижаd, Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Curtius Museumd, Художній музей Волтерс, Національна галерея, Ермітаж, Ам Ремерхольцd, Wadsworth Atheneum Museum of Artd, Руанський музей образотворчого мистецтва, Memorial Art Galleryd, Музей августинців, Музей Нортона Саймона, Альбертіна, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Besançond, Artizon Museumd, Музей мистецтв Філадельфії, Музей мистецтв округу Лос-Анжелес, Phillips Collectiond, Музей мистецтв Цинциннаті, Музей мистецтв Індіанаполіса, Музей мистецтва Сан-Паулу, Foundation E.G. Bührle Collectiond, Musée des Beaux-Arts d'Angersd, Детройтський інститут мистецтв, Mohamed Mahmoud Khalil Museumd, Клівлендський музей мистецтв, The Hyde Collectiond, Rhode Island School of Design Museumd, Музей фюрера, Єльський центр британського мистецтваd, Princeton University Art Museumd, Musée national du château de Paud, Музей армії, musée Nicolas-Poussind, Musée des Arts Décoratifsd, Print Collectiond[17], Карнавале, Musée Grobet-Labadiéd, Musée Pincéd, Kunsthaus Zürichd і Musea Brugged[18]
Нагороди
Автограф
CMNS: Жан-Огюст-Домінік Енгр у Вікісховищі

Біографія

ред.

Молоді роки

ред.

Жан-Огюст народився у Монтобані. Батько його Жозеф Енгр був провінційним живописцем, скульптором, архітектором та музикантом. Саме він сприяв розвитку таланту Жана Енгра як художника, так й музиканта. У 1791 році молодий Енгр поступив до Академії міста Тулуза, де його вчителем став живописець Рок. Водночас він грав у театральному оркестрі на скрипці.

У 1797 році Енгр переїхав до Парижу, де поступив у майстерню Ж.-Л. Давіда. Під проводом Давіда склалися основи мистецтва Енгра.

Творчість та подальше життя

ред.

У 1801 році, представивши на конкурс свою картину «Посли Агамемнона у Ахілла», Енгр виборов Велику римську премію. Вона повинна була забезпечити 4-річне перебування молодого художника в Італії. Внаслідок відомчих фінансових труднощів Енгр потрапив до Італії лише через декілька років. Весь цей час він відвідував майстерню Сюїсса. Багато часу проводив у Луврі та бібліотеках. Великий вплив на нього мали картини Рафаеля.

Щоб заробити собі на життя Енгр почав малювати портрети — «Портрет Наполеона Бонапарта», 1804 рік, «Портрет гравера Демаре», 1805 рік. Вони були виставлені у Салоні в 1806 році, але отримали прохолодну оцінку критиків та глядачів.

Перебуваючи в Італії, Енгр створив багато малюнків та картин із краєвидами Рима, зокрема Ватикана, церкви Санта-Марія-Маджоре, вілли Медічі, будинку Рафаеля. Крім того, Енгр багато писав картин з теми «ню», яка стала його найулюбленішою.

У 1813 році Енгр узяв шлюб з родичкою його римських знайомих — Мадлен Шапель. Попри те, що сватання було заочним, шлюб виявився щасливим.

Крах імперії Наполеона І у 1814 році примусив до від'їзду багатьох французів, які залишили Рим, бо в Італії їх вважали завойовниками. Але Енгр залишився в місті, де багато малював портретів. У цей час він працював графітними олівцями, усю картину створював за один сеанс.

 
Обітниця Людовика XIII
 
Портрет Жозефа Мольтедо, 1810 р. Метрополітен-музей

У 1820 році Енгр переїхав до Флоренції. Тут він також багато працював над портретами. Але головним результатом цього періоду творчості художника стала вівтарна картина «Обітниця Людовика XIII» (1820—1822), виконана для собору міста Монтобан.

Після повернення до Франції у 1824 році Енгра нагородили орденом Почесного легіону та обрали академіком. У Парижі він відкрив власну майстерню. Найбільш значущою роботою цього часу стала алегорична композиція «Апофеоз Гомера», яка прикрасила плафон одного із зал Карла V у Луврі. Картина перенасичена історичними портретами, серед яких є й портрет Ніколя Пуссена.

Під час революції 1830 року Енгр разом з іншими митцями охороняв Лувр та його мистецькі скарби. Водночас працював над великою релігійною композицією «Мучеництво святого Симфоріона» для собору міста Оттен. Але у Салоні в 1834 році вони зустріла прохолодні відгуки й жорстку критику, хоча й справедливу. У цьому ж році Енгра призначили директором Французької академії у Римі. За роки свого керування (1834—1841) Енгр відреставрував та розширив навчальні приміщення, запровадив навчальний курс з вивчення археології, збільшив кількість класів з живою натурою, значно поповнив фонд бібліотеки й колекцію галереї зліпків. За цей час він написав лише три картини — «Одаліски й рабиня», 1839 рік, «Стратоніка», 1836—1840 роки, «Мадонна перед чашею з причастям», 1841 рік.

У 1849 році померла дружина Енгра Мадлен. У 1852 році він одружився вдруге з Дельфіні Рамель.

Після повернення до Франції Енгр узяв участь у творчому протистоянні між прихильниками стилю класицизм, яких підтримував Енгр, та романтизму, на чолі котрих стояв Ежен Делакруа. Всі ж вони протистояли групі реалістів та їхньому лідеру Густаву Курбе. Під час Всесвітньої виставки 1855 року усі лаври дісталися одному Енгру. В останні роки він продовжив тему «ню», писав багато портретів сучасників, постійно малював.

Останні роки

ред.

Ще у 1866 році Енгр склав заповіт, згідно з яким усі його картини та малюнки передавалися місту Монтобан. Він до останнього часу продовжував писати картини. 8 січня 1867 року під час роботи над новою картиною «Христос у гробниці» Енгр застудився та захворів на пневмонію і вже 14 січня помер. Похований на цвинтарі Пер-Лашез. У 1869 році у Монтобані було відкрито музей Енгра.

Стиль

ред.

Рисунок

ред.

Енгр писав: «Рисунок - це чесність у мистецтві», і далі: «Робити рисунок не означає просто відтворювати контури; рисунок не обмежується лише лінією. Рисунок - це також вираження, внутрішня форма, план та модель. Гляньте, що ж залишиться після цього! Рисунок в собі містить три з половиною чверті того, що складає живопис. Якби я мав вивіску над дверима, я б написав: ʼʼШкола рисункуʼʼ, і я впевнений, що добре навчив би живописців.» Енгр був переконаним, що рисунок був суттєвим у картині та вже становив собою все, окрім кольору. Продиктоване його освітою, значення рисунку було беззаперечним для нього, протягом свого життя він створив їх тисячі - копії картин інших художників та ескізи природи. Він сам написав: «Нехай не мине жодного дня без проведеної лінії [...] лінія - це вже весь малюнок».[джерело?]

Колір

ред.

Енгр і Делакруа

ред.

Академізм, його охоронні та реакційні позиції, відбилися і на поведінці Енгра. Той зневажливо відносився до художника Делакруа і його творів, як і до мистецтва стилю романтизм. Не схвалював він і творів Курбе, який представляв французький реалізм. Старий Енгр був сучасником появи картин Едуарда Мане, що віщувало невмирущість традицій Рубенса, Жеріко, Делакруа, які не сприймав і лаяв завзятий академіст Енгр.

Ранні докори Енгру

ред.

Серед тих, хто подав власні твори на салон ще 1814 року був Жан-Огюст-Домінік Енгр, пристрасний прихильник класицизму, із прагненням повернути його авторитет. Аналітик картин Франсуа Мьєль зневажливо поставився до його картин, як і більшість тодішніх відвідувачів Салонів. Він писав —

Твір Енгра несе на собі відбиток таланта при фальшивій системі того, хто пішов хибним шляхом... Наївність недосвідченості не позбавлена привабливості, але сама претензія на цю наївність у період, коли (класичне) мистецтво пройшло всі етапи власного розвитку, стало неприємним недоліком... Лише духом (своєрідного ) сектантства можна пояснити таке засліплення. (Я) оплакую таке засліплення. Здригаюсь, бо бачу, як талант прагне попри все повернути мистецтво назад.

Портрети Енгра

ред.

На відміну від анемічних, занадто ніжних і спотворених неволею одалісок, гаремних жінок і міфічних Анжелік, реальні жінки на портретах Енгра дивували освіченістю, самовпевненістю, елегантністю, хоча теж відчували і свою залежність (від грошей і чоловіків), і свою неволю. Сучасницями Енгра були Жермена де Сталь, Поліна Віардо і Жорж Санд, розум, здібності, таланти яких не поступалися розуму і таланту багатьох чоловіків. Жінки опановували чоловічі сфери діяльності й ставали відомими художницями (Віже-Лебрен), співачками (Малібран, Поліна Віардо), письменницями (Мадам де Сталь, Жорж Санд). Набули розвитку процеси емансипації. І зовсім скоро, ще за житті Енгра, жінки опинилися на полях війни і в шпиталях, де рятували поранених войовничих чоловіків.

Надзвичайно чутливий художник, Енгр мимоволі відтворив перехідну епоху в своїх портретах, і жіночих, і чоловічих. Найбільш сміливим і далекоглядним сучасникам художника академічні картини Енгра були вже не потрібні. Мало кого міг схвилювати «Апофеоз Гомера» 1827 р., коли вулицями блукали каліки наполеонівських воєн, коли всі пам'ятали роки окупації Франції, вимушену еміграцію супротивників Наполеона, шалений перебіг подій на верхівці влади без отримання стабільності.

Зате надзвичайно цінували його портрети, які якісно відбивали брутальну реальність, проблематику сучасності, її втрати, протиріччя і непорозуміння. У портретах Енгр мимоволі переставав бути завзятим академістом і ставав на позиції схвильованого красою людини реаліста. Енгр поетично і точно фіксував ускладнену психологію покоління наполеонівських авантюр, шалених змін урядів, повернення французьких емігрантів, запеклих суперечок наполеонівських ветеранів і ще живих прихильників королівської влади. Саме як прекрасний портретист Енгр і увійшов в історію мистецтва XIX століття.

Академічні картини Енгра

ред.
  •  
    Лицар Роже рятує Анжеліку, 1819 р.
  •  
    Одаліска з рабинею, 1842 р.
  •  
    Апофеоз давньогрецького поета Гомера, 1827 р.
  •  
    Юпітер і Фетіда, 1811 р.

Найзначніші картини

ред.
 
Жан-Огюст-Домінік Енгр у 1804 році, музей Конде, Шантійї, Франція.
  • Портрет художника Франсуа Маріуса Гране, 1807 рік.
  • Купальниця Вальпенсона, 1808 рік.
  • Портрет Нікколо Паганіні, 1819 рік, малюнок.
  • Портрет мадам Детуш, 1816 рік.
  • Портрет родини Стаматі, 1818 рік.
  • Апофеоз Гомера, 1824 рік
  • Портрет Луї Франсуа Бертена Старшого, 1832 рік.
  • Венера Андіомена, 1848 рік.
  • Жанна д'Арк на коронації Карла VII у Реймському соборі у 1429 році, 1854 рік.
  • Портрет графині Луїзи Д'Оссонвіль, 1842—1845 роки.
  • Портрет мадам Гонз, 1852 рік.
  • Джерело, 1856 рік.
  • Турецька лазня, 1862 рік.

Вибрані малюнки Енгра

ред.
 
«Тереза Ногарола, віконтесса Аппоньї». 1823 р., Художній музей Фогг, Масачусетс, США.
  •  
    «Мадам Віктор Бальтар і її дочка Поль», 1836 р.
  •  
    Автопортрет у 42 роки, привате зібрання
  •  
    «Жак Гітторф, архітектор», 1829 р., Лувр, Париж.
  •  
    «Лорд Грентхем», 1816 р.
  •  
    «Отто Магнус фон Штакельберг та Якоб Лінк», подвійний портрет, 1817 р.
  •  
    Віконтесса Отенін д'Гассонвіль, до шлюбу Луїза Альбертіна де Брольї
  •  
    «Родина Стаматі», 1818 р.
  •  
    «Портрет Бертена старшого». Остаточно знайдена композиція, що увійшла в портрет олійними фарбами, 1832 р.

Галерея портретів Енгра

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б база даних Léonore — ministère de la Culture.
  2. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11855560X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  3. ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. ↑ а б Энгр Жан Огюст Доминик / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ а б Artnet — 1998.
  6. ↑ Le Temps, الطان — Paris: 1867. — 29592 екз. — ISSN 1150-1073
  7. ↑ RKDartists
  8. ↑ Moiroux J. Le cimetière du Père-Lachaise — Paris: 1908. — P. 199.
  9. ↑ Jouin H. La sculpture dans les cimetières de Paris // Nouvelles archives de l’art français — 1897. — Vol. 3e série, tome 13. — P. 109. — ISSN 0994-8066; 2419-2465
  10. ↑ KulturNav — 2016.
  11. ↑ LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
  12. ↑ Энгр, Жан Огюст Доминик // Малая советская энциклопедия / под ред. Н. Л. Мещеряков — 2 — Советская энциклопедия, 1936.
  13. ↑ а б в https://www.nga.gov/collection/artist-info.1411.html
  14. ↑ https://collections.frick.org/people/113/jeanaugustedominique-ingres/objects
  15. ↑ https://www.fine-arts-museum.be/nl/de-collectie/artist/ingres-jean-auguste-dominique-1
  16. ↑ http://kmska.be/collection/work/data/3o9tau
  17. ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/403243
  18. ↑ https://www.museabrugge.be/collection/work/id/2014_GRO2046_III

Джерела

ред.
  • «Энгр об искусстве», М., 1962
  • Березина В. «Энгр», М., 1977.
  • Karin H. Grimme: Jean-Auguste-Dominique Ingres. Taschen, Köln u.a. 2007, ISBN 978-3-8228-2709-3
  • Uwe Fleckner: Jean-Auguste-Dominique Ingres. Könemann, Köln 2000, ISBN 3-8290-1632-8
  • Götz Adriani/Ernst Goldschmidt(Hrg.): Ingres und Delacroix — Aquarelle und Zeichnungen, Dumont: Köln 1986, ISBN 3-7701-1850-2
  • Andrew Carrington Shelton: Ingres. Phaidon, London 2008, ISBN 978-0-7148-4868-6
  • Andrew Carrington Shelton: Ingres and his Critics. Cambridge University Press, Cambridge 2005, ISBN 0-521-84243-3
  • Gaëtan Picon, Ingres, Skira, 1980, ISBN 2-605-00003-6
  • Georges Vigne, Les dessins secrets de Monsieur Ingres, Toulouse, 1997, Le Pérégrinateur Éditeur.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Жан-Огюст-Домінік_Енгр&oldid=43364064