Жмаченко Пилип Феодосійович
Пили́п Феодо́сійович Жмаче́нко (14 (26) листопада 1895 — 19 червня 1966) — радянський військовик, Герой Радянського Союзу (1943). У роки німецько-радянської війни з лютого по травень 1942 р. командувач 3-ї армії, з вересня 1943 р. очолював 47-му армію Воронезького фронту, пізніше, з жовтня 1943 р. і до кінця війни командувач 40-ї армії 1-го і 2-го Українських фронтів. Генерал-полковник (з травня 1945 року).
| Пилип Феодосійович Жмаченко | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Народження | 14 (26) листопада 1895 Могильне, Іскоростська волость, Овруцький повіт, Волинська губернія, Російська імперія | |||||||||||||||||
| Смерть | 19 червня 1966 (70 років) Київ, Українська РСР, СРСР | |||||||||||||||||
| Поховання | Байкове кладовище | |||||||||||||||||
| Країна |  Російська імперія →  СРСР | |||||||||||||||||
| Освіта | Постріл | |||||||||||||||||
| Роки служби | 1915-1917 1917-1960 | |||||||||||||||||
| Партія | КПРС | |||||||||||||||||
| Звання |  Генерал-полковник | |||||||||||||||||
| Командування | 67-й стрілецький корпус 3-тя армія 47-ма армія 40-ва армія | |||||||||||||||||
| Війни / битви | Перша світова війна Громадянська війна в Росії Німецько-радянська війна | |||||||||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||||||||
 Жмаченко Пилип Феодосійович у Вікісховищі | ||||||||||||||||||
Життєпис
ред.Народився 14 (26 листопада) 1895 року в селі Могильному (нині село Поліське Коростенського району Житомирської області) в селянській родині. Українець. У 1906 році закінчив сільську школу. Працював ремонтним робітником на залізниці.
Військова кар'єра
ред.У листопаді 1915 року призваний на військову службу в Російську імператорську армію. Учасник Першої світової війни, воював понтонером на Південно-Західному фронті.
З листопада 1917 року в Червоній гвардії. Член РСДРП з 1917 року. У Червоній Армії з 1918 року. Учасник Громадянської війни, практично всю війну воював в Україні проти німців, гайдамаків, петлюрівців, денікінців, польських армій, махновців. Командував взводом і ротою, довго воював у складі 1-ї Української Радянської дивізії М. О. Щорса. Був важко поранений.
У 1922 році закінчив Харківські курси військових комісарів, в 1923 році — Вищу тактичну школу, а в 1926 році — Стрілецько-тактичні курси удосконалення комскладу РСЧА «Постріл» імені Комінтерну.
З 1923 по 1925 рік — воєнком полку, помічник начальника школи червоних старшин по політчастині. З 1926 року — помічник командира полку, потім командир і комісар полку. У 1937 року призначений командиром і воєнкомом 92-ї стрілецької дивізії 39-го стрілецького корпусу Приморської групи військ Особливої Червонопрапорної Далекосхідної армії (ОЧДСА) Далекосхідного краю. У 1938 році був заарештований за безпідставним звинуваченням, кілька місяців перебував в ув'язненні. Звільнений через відсутність провини і призначений начальником відділу бойової підготовки штабу Харківського військового округу. У березні 1941 року Жмаченко призначений командиром 67-го стрілецького корпусу, дислокованого під Полтавою.
Німецько-радянська війна
ред.Учасник німецько-радянської війни в званні «комбрига» з червня 1941 року. На початку війни 67-й стрілецький корпус був перекинутий на Західний фронт (потім на Центральний фронт) і в складі 21-ї армії брав участь у оборонних боях на Смоленському напрямку. З 13 жовтня 1941 року — начальник гарнізону Харкова, з листопада 1941 року — заступник командувача військами Брянського фронту і командувач групою військ правого крила цього фронту. Генерал-майор з 9 листопада 1941 року
З лютого по травень 1942 року — командувач 3-ю армією в резерві Ставки ВГК. З травня 1942 року — заступник командувача 40-ю армією Брянського фронту, брав участь в Воронезько-Ворошиловградській оборонній операції, був важко поранений в тих боях. Після одужання в початку вересня 1943 року призначений командувачем 47-ю армією Воронезького фронту. Генерал-лейтенант з 20 жовтня 1943 року. Війська цієї армії одними з перших вийшли до Дніпра в ході Чернігівсько-Полтавської стратегічної операції і 25 вересня форсували його в районі села Студенця південніше Букрина, у наступних боях утримали плацдарм і значно розширили його.
З жовтня 1943 року і до кінця війни генерал П. Ф. Жмаченко командував 40-ю армією на 1-му і 2-му Українських фронтах. Виявив себе талановитим воєначальником в Житомирсько-Бердичівській, Корсунь-Шевченківській, Умансько-Ботошанській, Яссько-Кишинівській, Бухарестсько-Арадській, Дебреценській, Будапештській, Братиславсько-Брновській і в Празькій наступальних операціях. Генерал-полковник з 29 травня 1945 року.
Повоєнні роки
ред.Після війни продовжував служити в Радянській Армії на командних посадах. У 1947 році закінчив Вищі академічні курси при Вищій військовій академії імені К. Є. Ворошилова. Був командуючим армією, помічником Головнокомандувача Центральної групою радянських військ в Австрії, заступником командувача військ Білоруського військового округу, 1-м заступником командувача військ Прикарпатського військового округу (у листопаді 1953 — січні 1955 року). У 1955–1966 роках — голова Комітету ДТСААФ Української РСР. Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 2-го скликання (1946–1950 роки).
У відставці
ред. надгробний пам'ятник |
.jpg) анотаційна дошка |
 меморіальна дошка на Десятинній |
 меморіальна дошка на проспекті Перемоги |
З 1960 року генерал-полковник П. Ф. Жмаченко у відставці за хворобою. Жив у Києві в будину по вулиці Десятинній, 13. Помер 19 червня 1966 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
Звання та нагороди
ред.25 жовтня 1943 року, за форсування Дніпра і утримання плацдарму на південь від Києва, командувачу 47-ю армією Воронезького фронту генерал-лейтенанту Жмаченку присвоєно Пилипу Федосійовичу звання Героя Радянського Союзу.
Також нагороджений[1]:
- 2-ма орденами Леніна (25.10.1943, 21.02.1945)
- 4-ма орденами Червоного Прапора (22.02.1938, 1.09.1943, 3.11.1944, 24.06.1948)
- орденом Суворова 1-го ступеня (17.05.1944)
- орденом Кутузова 1-го ступеня (28.04.1945)
- 2-ма орденами Богдана Хмельницького 1-го ступеня (10.01.1944, 13.09.1944)
- орденом Червоної Зірки (6.12.1965)
- орденом «Знак Пошани» (16.08.1936)
- медаллю «ХХ років РСЧА»
- іншими медалями та іноземними відзнаками
Пам'ять
ред.Його іменем в 1968—2022 роках була названа вулиця в Дніпровському районі Києва. На ній на будинках № 4 і № 18 в 1975 році встановлені гранітні анотаційні дошки (архітектор А. Д. Корнєєв).
В 1967 році в Києві, на будинку Республіканського комітету ДТСААФ УРСР по проспекту Берестейському № 52/2, який з 1955 по 1960 рік очолював Пилип Жмаченко, встановлена мармурова меморіальна дошка[2]. Того ж року мармурову меморіальну дошку встановлено на будинку по вулиці Десятинній, 13 в Києві, де з 1946 по 1966 рік Жив Пилип Жмаченко. В 1978 році вона була замінена на гранітну (архітектор А. Д. Корнєєв)[3].
Примітки
ред.- ↑ [Інформація про нагороди П. Ф. Жмаченка на сайті «Подвиг народа» (рос.). Архів оригіналу за 1 січня 2021. Процитовано 17 червня 2021. Інформація про нагороди П. Ф. Жмаченка на сайті «Подвиг народа» (рос.)]
- ↑ Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- ↑ Захоплюючий Київ[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
Література
ред.- Великая Отечественная. Командармы. М.-Жуковский, 2005;
- Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
- Звягинцев В. Трибунал для героев. М. ОЛМА-ПРЕСС, 2005;
- Золотые Звезды Полесья. 3-е изд., Київ, 1985;
- Кто был кто в Великой Отечественной войне 1941—1945. Коротний довідник, М.:Республика, 1995.