Завгородній Анатолій Петрович
Анато́лій Петро́вич Завгоро́дній (28 грудня 1929, Знаменка — 27 серпня 2009, Миколаїв) — український художник; член Спілки радянських художників України з 1967 року.
| Завгородній Анатолій Петрович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 28 грудня 1929 Знаменка, Славгородський округ, Алтайський край, РСФРР, СРСР | |||
| Смерть | 27 серпня 2009 (79 років) | |||
| Миколаїв, Україна | ||||
| Поховання | Миколаїв | |||
| Країна |  СРСР Україна | |||
| Жанр | натюрморт, портрет і пейзаж | |||
| Діяльність | художник | |||
| Член | Спілка радянських художників України | |||
| Партія | КПРС | |||
| Роботи в колекції | Миколаївський музей суднобудування і флоту і Очаківський музей мариністичного живопису імені Руфіна Судковського | |||
| Нагороди |      | |||
|
| ||||
Біографія
ред.Народився 28 грудня 1929 року в селі Знаменці (нині Алтайський край, Російська Федерація) в сім'ї тесляра. В 1937 році переїхав до Казахської РСР[1], де у селі Баканасі Алматинської області закінчив середню школу. В роки німецько-радянської війни працював радистом на військовому аеродромі[2].
В 1947 році переїхав до Миколаєва, де працював учнем художника в майстерні кінореклами при обласному управлінні культури. Упродовж 1950—1953 років проходив військову службу в Збройних Силах СРСР[1]. Член КПРС з 1953 року. У 1953—1954 роках навчався у Миколаївському будинку народної творчості[3]. З 1954 року працював в майстернях художнього фонду УРСР, вступив до Миколаївського товариства художників[1]. У 1970 році виступив одним із засновників створення Миколаївської обласної організації Спілки художників України[2].
Мешкав у Миколаєві в будинку на вулиці Нікольській, № 49, квартира № 10. Помер 27 серпня 2009 року у Миколаєві, де і похований[2].
Творчість
ред.Працював у галузях станкового живопису і графіки (створював натюрморти, пейзажі, портрети), монументально-декоративного мистецтва. Серед робіт:
- «На розвантаження» (1956);
- «Бейкуш. Осінь» (1957);
- «Бейкуш. Шторм» (1959);
- «Рибалка. Дядько Марко» (1959);
- «Перед путиною» (1959—1961, етюд; Миколаївський художній музей);
- «Рибаківка» (1960, Миколаївський художній музей);
- «Скіфський край» (1960);
- «Рибалки» (1960);
- «Перед ловом» (1961);
- «Китобаза „Радянська Україна“ будується» (1963);
- «Герой Соціалістичної Праці трактористка Надія Стоян» (1967);
- «Нульовий стапель» (1985);
- «Дощ у Венеції» (1985);
- «Крейсер „Київ“ у нейтральних водах» (1986);
- «Біля острова Березань» (1999);
- «Блакитна Венеція» (1999);
- «Старий Миколаїв» (1999);
- «Встань і йди» (1999);
- «Рибаківка. Чекають рибалок» (2001).
- серії
- «Миколаїв — колиска Чорноморського флоту» (1959—1976);
- «Миколаїв — місто корабелів» (гуаш, 1964—1965);
- «По Криму» (1965—1987);
- «Чорноморський суднобудівний» (1968—1977);
- «Миколаїв — корабельний край» (гуаш, 1966—1971);
- «У рибалок Бузького лиману» (1971—1988);
- «Біля рідних берегів» (темпера, пастель, гуаш, 1973—1977);
- «По містах-героях» (1974—1978);
- «Азовсталь» (1976);
- «По Угорщині» (1980—1987);
- «Королівський замок» (1981—1983);
- «Ґранд-канал» (1984—1986);
- «По Італії» (1984—1987);
- «Зустріч в океані» (1988);
- «Витівки Воланда» (1989, за мотивами роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»);
- «Недобра квартира» (1990, за мотивами роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»);
- «По Венеції» (1990).
- монументальні роботи
- стела-монумент «Десант Костянтина Ольшанського» у сквері 68-ми моряків десантників в Миколаєві (1965);
- вітражі у Миколаївському палаці урочистих подій (1965—1968).
Учасник обласних, республіканських і міжнародних виставок з 1956 року. У 1968 році його роботи експонувалися у Чехословаччині[3]. Персональні виставки відбулися у Миколаєві у 1963, 1968, 1983 роках, Новоросійську, Керчі, Севастополі, Одесі у 1974 році, Очакові у 1989 році, Києві у 1991, 2004 роках.
Крім згаданого музею, роботи художника зберігаються у Миколаївському музеї суднобудування і флоту, Очаківському музеї мариністичного живопису, інших музеях України та багатьох музеях колишнього Радянського Союзу, в картинних галереях і приватних зібраннях багатьох країн Азії, Америки, Європи[1].
- Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»;
- Орден «Знак Пошани» (1971);
- Заслужений художник УРСР (1977);
- Миколаївська обласна премія імені Миколи Аркаса (1994);
- «Городянин року Миколаєва» у номінації «Мистецтво» (2004);
- Почесний знак Міністерства культури і мистецтв;
- Почесна грамота Кабінету Міністрів України.
2009 року потрапив до проєкту Указу Президента України про присвоєння звання «Народний художник України», але до нагородження не дожив.
Вшанування
ред.
5 жовтня 2012 року на будинку по вулиці Нікольскій № 49/1, де жив художник, відкрито меморіальну дошку (автор — скульптор Іван Булавицький)[1].
Примітки
ред.Література
ред.- Завгородній Анатоль Петрович // Українські радянські художники : довідник / відпов. ред. І. І. Верба. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 162.;
- Завгородній Анатолій Петрович // Словник художників України / відпов. ред. М. П. Бажан. — Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — 272 с.;
- Завгородний, Анатолий Петрович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. — Москва : «Искусство», 1983. — Т. 4, книга 1 (Елева—Кадышева). — С. 170. (рос.);
- Г. Ф. Крикун. Завгородній Анатолій Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2010. — Т. 10 : З — Зор. — 712 с. — ISBN 978-966-02-5721-4.