Карпентарія
Карпента́рія (англ. Gulf of Carpentaria) — затока Арафурського моря біля північних берегів Австралії, між півостровами Кейп-Йорк і Арнемленд. Площа 328 000 км², довжина 600 км, глибина до 71 м.
| англ. Gulf of Carpentaria | |
|---|---|
 | |
| 14°00′ пд. ш. 139°00′ сх. д. / 14.000° пд. ш. 139.000° сх. д. | |
| Назва на честь | Carpentariad  |
| Частина від | Арафурське море |
| Море | Арафурське море |
| Прибережні країни | .svg){kind=small} Австралія |
| Регіон | Австралія |
| Довжина | 600 км |
| Площа | 328 000 км² |
| Максимальна глибина | 71 м |
| Вливаються | |
| Солоність | 34,8‰ |
| Температура | взимку 23—25°C, влітку 29°C |
| Острови | острови Велслі, Ґрут-Айленд та Бікертон |
| ідентифікатори і посилання | |
| GeoNames | 2074837 |
| У проєкті OpenStreetMap | ↑80500 ·R (Австралія) |
  Карпентарія Карпентарія (Австралія) | |
 | |
 Карпентарія у Вікісховищі | |
Середня місячна температура води на поверхні в більшій частині затоки взимку 23—25 °C, влітку 29 °C. Солоність 34,8 ‰. Припливи неправильні півдобові, їх величина до 3,2 м. Біля берегів сильні припливно-відпливні течії.
У затоці розташовані острови Веслі, Ґрут-Айленд та Бікертон. В затоку впадає річка Фліндерс.
В затоці можна побачити рідкісне метеорологічне явище — ранкову ґлорію.
Історія
ред.З затоки Карпентарія почалось дослідження європейцями Австралії. Перше достовірне повідомлення про спостереження європейцями австралійської території сягає 1606 року, коли експедиція Віллема Янзсона на судні «Дейфкен» досліджувала затоку Карпентарія і висадились на берег на півострові Кейп-Йорк. Через 17 років в 1623 році експедиція Яна Карстенсона та Віллєма ван Колстердта на суднах «Пера» і «Арнем», ідучи від Нової Гвінеї на південь, зайшли в велику затоку, берег якої був досліджений у пошуках придатної до споживання прісної води. По назві одного з суден свою назву отримав півострів Арнемленд, затока тоді отримала назву Карпентарія на честь Пітера де Карпентьє. Картенс схарактеризував цей плоский та незмінний берег як «Самий безплідний на землі», а його жителів як «самих бідних і жалюгідних людей». У 1802 році англійський мореплавець Метью Фліндерс досліджував східне і північне узбережжя Австралії й провів знімання затоки.
Географія
ред.
Землі, які межують із затокою, як правило, плоскі і низинні. На заході півострова Арнемленд, розташований верхній кінець краю Топ Енд, і Ґрот Ейландт, найбільший острів затоки. Район на південь (півострів Кейп-Йорк, частина Квінсленда) відомий як Земля Заток або просто «заток».
Клімат
ред.Акваторія затоки лежить в субекваторіальному кліматичному поясі[1]. У зимові місяці переважають екваторіальні повітряні маси, в літні — тропічні. Сезонні амплітуди температури повітря незначні. У літньо-осінній період часто формуються тропічні циклони. Загалом зволоження недостатнє, відчувається посушливий вплив великої території суходолу Австралії, що оточує затоку з трьох сторін[2].
Чітко простежуються два сезони. Сухий сезон триває з квітня до близько листопада, і характеризується дуже сухими південно-східними та східними вітрами, породжених міграцією зимових систем високого тиску на південь. Вологий сезон триває з грудня по березень. У ці місяці випадає більшість опадів, і протягом цього періоду, багато низинних районів затоплюються. У затоці формуються тропічні циклони в період між листопадом і квітнем. За сезон затокою проходять, в середньому, три циклони.
У вересні та жовтні в затоці можна побачити таке атмосферне явище, як ранкову ґлорію, яке з'являється в південній частині затоки. Найкраще це явище можна спостерігати в області Беркетаун незабаром після світанку.
Примітки
ред.- ↑ Атлас 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
Література
ред.- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 222(рос.)