«Золота карета» (фр.Le Carrosse d'or, італ.La carrozza d'oro) — франко-італійськийдрамедійний фільм 1952 року, поставлений режисером Жаном Ренуаром за мотивами п'єси Проспера Меріме «Карета святих дарів» (фр.Le carrosse du Saint-Sacrement). Фільм існує в трьох версіях: англійській, французькій та італійській.
XVIII століття. Трупа комедіантів дає виставу в іспанській колонії в Південній Америці. До зірки трупи Камілли, яка грає роль Коломбіни, одночасно залицяються три чоловіки: віце-король, який дарує їй чудову золоту карету, ризикуючи при цьому бути позбавленим влади знаттю з дозволу архієпископа; молодий іспанський офіцер Феліпе, з яким вона познайомилася на кораблі (він вирушить битися з індіанцями і там, далеко від цивілізації, відкриє для себе новий світ, куди покличе Каміллу); і, нарешті, мускулистий та самозакоханий тореадор Рамон, який пропонує Каміллі розділити з ним славу й усі задоволення. Через Каміллу король трохи не втрачає трон; офіцер і Рамон б'ються на дуелі та потрапляють під арешт. Щоб усіх примирити, Камілла дарує карету архієпископові, щоб той міг швидше доставляти до вмираючих церковні дари. Камілла розуміє, що її справжнє життя — не в коханні, де вона ніяк не може зробити правильний вибір, а на сцені, де вона щедро обдарована усім.
Автор сценарію — Жан Ренуар, Ренцо Авенцо, Джуліо Маккі, Джек Керкленд, Жинетт Дуанель за мотивами п'єси Проспера Меріме "Карета святих дарів" (фр.Le сагrosse du Saint-Sacrement, 1829)
Кінорежисер Франсуа Трюффо, який вважає Жана Ренуара «найбільшим кінематографістом», вважає «Золоту карету» ключовим фільмом у творчій кар'єрі Ренуара. Він бачить цей фільм «найблагороднішим і найвишуканішим з усіх ним знятих», який об'єднує «спонтанність та винахідливість довоєнного Ренуара» та «строгість американського Ренуара».[2]
Французький кінокритик Жак Лурселль розцінює фільм, як «абсолютний шедевр Ренуара», називаючи його «найцивілізованішим і європейським з усіх його фільмів». На думку Лурселля: «„Золота карета“ — синтез образотворчого і драматичного мистецтв, музики і особистої сповіді — один з тих рідкісних фільмів, які примушують повірити в перевагу кінематографу над іншими видами мистецтва».[3]