Зірочник гайовий
Зірочник гайовий[1], або зірочник дібровний (Stellaria nemorum L.) — рослина з родини гвоздичні (Caryophyllaceae).
| Зірочник гайовий | |
|---|---|
| |
| Ілюстрація зірочника гайового у книзі Отто Вільгельма Томе «Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz» (укр. «Флора Німеччини, Австрії та Швейцарії») 1885, Gera, Germany | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Порядок: | Гвоздикоцвіті (Caryophyllales) |
| Родина: | Гвоздикові (Caryophyllaceae) |
| Рід: | Зірочник (Stellaria) |
| Вид: | Зірочник гайовий (S. nemorum)
|
| Біноміальна назва | |
| Stellaria nemorum | |
| Синоніми | |
|
Зірочник дібровний | |
Морфологія і біологія
ред.
Багаторічники з тонкими підземними кореневищами. Стебла заввишки до 60 см, округлі, слабкі, піднімаються догори, внизу голі, вгорі опушені залозистими кучерявим волосками. Нижні листки черешкові, широколанцетні, 3-8 см завдовжки, до 4 см завширшки, верхні — сидячі, дрібніші, серцеподібні, по краю коротковійчасті. Квітки в кінцевих і пазушних суцвіттях, на довгих квітконіжках. Чашолистки ланцетні, вгорі голі, при основі залізисто-волосисті, 5-6 мм завдовжки, пелюстки вдвічі довші чашечки, майже до основи двороздільні з лінійними долями. Стовпчиків 3. Коробочка довгаста, в 1,5 рази довше чашечки.
Цвіте в травні — липні. Мезофіт. Розмножується насіннєвим і вегетативним шляхом. Насіння починає дозрівати через місяць після цвітіння, вони розсіюються при розгойдуванні квітконосів. Потрапивши в сприятливі умови, насіння проростає через 2 місяці. Сім'ядолі проростків ланцетні, пластинки їх темно-зелені, з добре вираженою головною жилкою. З бруньки зародка навесні розвивається зелений вертикальний пагін, що несе кілька пар майже округлих, на верхівці загострених листків. У вересні — жовтні сім'ядолі відмирають, з бруньок в їх пазухах з'являються сланкі пагони, які укорінються з м'ясистими безбарвними лускоподібними листочками. Вони заглиблюються у ґрунт, а наступної весни верхівки їх знову повертають вгору і дають вертикальні пагони. Вид відрізняється великою енергією вегетативного розмноження: з'єднувальні частини підземних кореневищ відмирають вже на другому році життя, виникають самостійні молоді рослини. З пазух лускоподібного листя кореневищ навесні з'являються численні пагони, що дають початок новим рослинам. В умовах лісостепової діброви рослини йдуть під сніг із зеленим листям, які відмирають після танення снігу.
Поширення
ред.Росте на півночі Європи, Скандинавії, Середній та Атлантичній Європі, Середземномор'ї, на Кавказі, Балканському півострові і в Малій Азії. Широко розповсюджений на Правобережній Україні.[2] Натуралізований в інших регіонах з помірним кліматом.
Екологія
ред.Росте в тінистих сирих широколистяних і хвойно-широколистяних лісах, у струмків, на лісових торфовищах та луках.
Примітки
ред.- ↑ Stellaria nemorum // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ [[https://web.archive.org/web/20150529111737/http://www.nbg.kiev.ua/collections_expositions/index.php?SECTION_ID=228 Архівовано 29 травня 2015 у Wayback Machine.] Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України]
Джерела
ред.- http://www.cnshb.ru/AKDiL/0046/base/k0210009.shtm [Архівовано 10 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- https://npgsweb.ars-grin.gov/gringlobal/taxonomydetail.aspx?id=35497 [Архівовано 5 листопада 2016 у Wayback Machine.]