Йоганн Ернст Ойос-Шпринценштайн
Йоганн Ернст Ойос-Шпринценштайн (нім. Johann Ernst Philipp Josef Franz de Paula Matthias Graf Hoyos; 24 лютого 1779, Горн — 28 жовтня 1849, там само) — австрійський дворянин, генерал і придворний. Як доброволець брав участь у наполеонівських війнах і врешті досяг звання фельдмаршала в армії. Тим часом він також працював на придворній службі і в 1831—1849 роках був імператорським верховним мисливцем. Був власником кількох маєтків у Нижній Австрії, а також кавалером ордена Золотого руна .
| Йоганн Ернст Ойос-Шпринценштайн | |||
|---|---|---|---|
 Йоганн Ернст Ойос-Шпринценштайн (Йозеф Кріхубер, літографія), 1834 р. | |||
| Народився | 24 лютого 1779[1][2][3]  Горн, Нижня Австрія, Чехія | ||
| Помер | 28 жовтня 1849[1][2] (70 років) Горн, Нижня Австрія, Чехія[4] ·падіння з коняd | ||
| Країна |  Австрійська імперія Угорщина | ||
| Діяльність | офіцер, політик | ||
| Титул | граф[d][4] | ||
| Посада | таємний радник, an invited and represented member of the House of Magnatesd[5] і an invited and represented member of the House of Magnatesd[5] | ||
| Військове звання | Фельдмаршал-лейтенант[2] | ||
| Батько | Johann Philipp Josef Franz Graf Hoyosd[3] | ||
| Мати | Marie Christine Gräfin Claryd[3] | ||
| У шлюбі з | Maria von Schlabrendorfd | ||
| Діти | Rudolf Graf Hoyos-Sprinzensteind, Sidonie von Hoyos-Sprinzensteind, Heinrich Hoyos-Sprinzensteind, Christiane Maria Ernesta Gräfin Hoyos Sprinzensteind[3] і Karoline von Hoyosd | ||
| Нагороди |
| ||
Життєпис
ред.
Він походив із старої аристократичної родини Ойос з Іспанії, що оселилася в монархії Габсбургів з 16 століття .[6] Він був єдиним сином графа Йогана Філіпа Ойоса (1747—1803), а по матері Марії Крістіни Клари-Алдрінген (1755—1821) був онуком багаторічного імперського верховного мисливця князя Франца Венцеля Клари-Альдрінгена. Під час наполеонівських воєн він вступив до армії добровольцем і брав участь у всіх походах до 1815 року. Тим часом у 1803 році він був призначений імператорським камергером, а в 1815 році досяг звання полковника в армії. У 1821 році він був призначений в таємну раду і став головою верховного суду спадкоємця престолу ерцгерцога Фердинанда. Згодом він досяг посади верховного імператорського мисливця імператорського двору (1831—1849)[7], також продовжував просуватися в армійських лавах (генерал-майор 1836, фельдмаршал 1840).[8] У 1836 році отримав орден Золотого руна[9], а також був кавалером ордена Леопольда. Навесні 1848 року він став командувачем Національної гвардії у Відні, але не зміг послабити революційну напругу і пішов у відставку. Його головною резиденцією був замок Горн, він також володів кількома іншими маєтками в Австрії (Гутенштейн, Дрозендорф, Хохенберг, Розенбург), він також займав посади в провінційній адміністрації Нижньої Австрії. Він помер у замку Горн від травм після падіння з коня.
Його дружиною з 1799 року була графиня Марія-Тереза Шлабрендорф (1781—1862), палацова дама та дама ордена Зоряного Хреста, з якою він мав восьмеро дітей. Спадкоємцем родинного майна був його син Heinrich (1804—1854). З дочок Кароліна (1811—1875) вийшла заміж за генерала графа Франца Ламберга (1790—1848), який був убитий у Будапешті під час революції 1848 року . Наймолодша з дочок — Сидонія (1818—1898) була дружиною Буковського графа Прокопа Лажанського (1809—1875).
Примітки
ред.- ↑ а б в https://www.geschichtewiki.wien.gv.at/Johann_Ernst_Hoyos-Sprinzenstein
- ↑ а б в г Dr. Constant v. Wurzbach Hoyos-Sprinzenstein, Johann Ernst Graf von // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 9. — S. 346.
- ↑ а б в г Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б Magyar főnemességi adattár — 2015.
- ↑ а б Béla P. A reformkori magyar országgyűlések történeti almanachja 1825–1848. 1–2. kötet — Budapest: Argumentum Kiadó, 2011. — Т. I.. — С. 542. — 2619 с.
- ↑ Ottův slovník naučný, díl 11., Praha 1897 (reprint 1998); s. 716—717 ISBN 80-7185-057-8
- ↑ Hof- und Staats- Handbuch des Oesterreichischen Kaiserthumes 1845; Vídeň, 1845; s. 6 dostupné online [Архівовано 19 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ Služební postup Jana Arnošta Hoyose in: SCHMIDT-BRENTANO, Antonio: Die k. k. bzw. k. u. k. Generalität 1816—1918; Wien, 2007; s. 75 dostupné online [Архівовано 31 серпня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ LOBKOWICZ, František: Zlaté rouno v zemích českých (zvláštní otisk ze zpravodaje Heraldika a genealogie); Praha, 1991; s. 272
Посилання
ред.- Jan Arnošt Hoyos in: Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich [Архівовано 4 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Rodokmen Hoyosů [Архівовано 29 жовтня 2021 у Wayback Machine.]