Класичне кеменче
Класичне кеменче (тур. Klasik kemençe), грушоподібне кеменче (тур. Armudî kemençe) або константинопольська ліра (Politiki lyra, грец. πολίτικη λύρα) — грушоподібний смичковий інструмент, який походить від середньовічної греко-візантійської ліри. В основному використовувався грецькими іммігрантами з Малої Азії та в класичній османській музиці. Інструмент також використовувався раніше для популярної музики, такої як ребетіко.
 | |
| Інші назви | класичне кеменче (тур. Classic kemençe), грушеподібне кеменче (тур. Armudî kemençe), константинопольська ліра (грец. πολίτικη λύρα, Politiki lyra), тирнак кеменче (тур. tırnak kemençesi) |
|---|---|
| Класифікація | струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, хордофон |
| Подібні інструменти | |
Не плутати з іншим інструментом зі схожою назвою — чорноморське кеменче.
Етимологія
ред.
Назва «кеменче» походить з перської і означає «смичок»[1], використовується у тюрських мовах. Назва «ліра» походить від назви давньогрецької ліри, але з середньовіччя використовується у грецькій мові для позначення смичкових інструментів, див. Візантійська ліра.
Назви для позначення цього інструмента
ред.Класична кеменче відома під різними назвами.
Найуживаніші:
- Класичне кеменче (тур. Klasik kemençe) — за сферою використання, у класичній турецькій музиці;
- Політікі ліра (грец. πολίτικη λύρα; буквально — міська ліра в значенні міста Константинополя);
- Армуді кеменче (тур. Armudî kemençe; armudi = груша) — відповідно до форми.
Інші назви:
- Стамбульське кеменче (тур. İstanbul kemençesi; стамбульська кеменче) — калька з грецької назви Політікі ліра;
- Фасил кеменче (тур. Fasıl; фасил - це термін з класичної турецької музики і відноситься до області застосування цього маленького триструнного інструменту);
- Тирнак кеменче (тур. tırnak kemençesi, буквально — нігтьова кеменче) — за способом гри;
- Османська кеменче (тур. Osmanlı kemençesi) — на противагу її попередниці, візантійській лірі.
Класичне кеменче з двома струнами використовували у Візантійській імперії. Третя струна була додана пізніше в часи, що збігаються з правлінням султана Меджида в Османській імперії. Тому сьогоднішній триструнний інструмент ще називають османською кеменче.
Історія
ред.В музиці Візантії та для виконання православних гімнів використовувався інструмент Lyra Dicta, відомий у тодішній Європі як ребек[2]. Ребек став з часом відомий під різними назвами в народів Європи та Середземномор'я. У XVIII столітті у Стамбулі на інструменті почали знову грати. Те саме класичне кеменче тоді називали стамбульською лірою (грец. πολίτικη λύρα), що вказує, що цей інструмент використовували греки.
Класичне кеменче прийняло свою сучасну форму у XIX столітті. При дослідженні джерел можна побачити, що класичне кеменче, на якому грають сьогодні, відоме під різними назвами, такими як ліра, ребек, станбульська ліра, кеменче, грушоподібне кеменче, і має коріння використання, що сягають до Х століття. На сьогоднішній день його називають класичним кеменче, щоб відрізнити від іншого інструменту — чорноморського кеменче[3].
Інструмент також використовувався для популярної музики, зокрема в ранньому стилі ребетіко, так званому стилі смирна (від назви міста Смирна, нині Ізмір). На початку XX століття головним центром музики ребетіко був багатонаціональний порт Смирна (сучасний Ізмір) у Малій Азії. На музикантів Смирни вплинули не лише східні звуки всередині Османської імперії, а й музика європейського стилю багатьох європейських громад міста, особливо італійців.
З середини XIX століття класичний кеменче став основним смичковим інструментом османської класичної музики.
Конструкція
ред.В давній османській музиці використовувалися лише дві струни класичного кеменче, що дозволяло виконувати танцювальні мелодії. З додаванням третьої струни почали виконуватися класичні твори. Танбурі Джеміль Бей додав четверту струну до класичного кеменче, не з метою розширення діапазону, а в гармонійних цілях. Гармонічна струна, яку додав Танбурі Джеміл Бей, ніколи не використовувалася іншими виконавцями. Інший виконавець, Хусейн Садеттін Арель, також додав ччетверту струну, але вніс зміни і в сам інструмент. Звук цього нового чотириструнного кеменче, створеного Хусейном Садеттіном Арелєм, має зовсім інший тембр порівняно з класичним триструнним кеменче. Сьогодні існують класичні кеменче на три і чотири струни. Хоча спосіб виконання схожий, ці два струнних інструмента відрізняються один від одного конструкцією та тембром звучання[3].
Довжина трьохстунного класичного кеменче 40 - 41 см, ширина 14–15 см. Корпус виконується у формі розрізаної уздовж груші. Овальна головка інструменту, а також шия і корпус виготовляються із цільного шматка дерева. Отвори у верхній деки мають D-подібну форму. Висота струн над містком — 7–10 мм.
Спосіб гри
ред.На відміну від інших струнних інструментів, на класичному кеменче грають не подушечками пальців, а нігтями руки, що дозволяє плавно переміщати руку під час гри (легато). Під час гри інструмент тримають вертикально і кладуть довгими кілками на плече музиканта. Грають сидячи. Нижня частина інструмента кладеться в один із двох способів: на коліно або між двома ногами виконавця.
Стрій
ред.Діапазон приблизно дві-дві з половиною октави. Як правило, струни класичного кеменче настроюються «Ре-Соль-Ре», або в західноєвропейській нотації від найтоншої до найтовщої струни — «Ля (440 Гц) - Ре (293,3 Гц) - Ля (220 Гц)»[4]
Навчання грі на класичному кеменче
ред.Традиційне навчання музики в Туреччині базується на системі мешк (тур. meşk), тобто запам'ятовування і розучування твору учнем, який виконує вчитель (майстер). «Стародавні казали, що найкращий спосіб навчитися — це слухати, бачити і чути від великодушної людини (із щедрих вуст, що все прощають, словом, від майстра справи)»[5]. Такий підхід доніс до нас багато класичних творів, але й спричинив до забуття багатьох із них. З використанням нотного запису на початку XX століття метод мешк використовувався не як спосіб запам’ятовування, а з метою інтерпретації творів з точки зору ритму, ладу та темпу[6].
Класичне кеменче в Україні
ред.На класичному кеменче грають і на Одещині, зокрема Степан Мінковський, але він один з останніх музикантів, які можуть грати на класичному кеменче в Україні [7].
Пов'язані інструменти
ред.Візантійська ліра (лат. lira) — смичковий струнний інструмент грушоподібної форми. Перський географ Ібн Хордадбег був першим, хто описав візантійську ліру як типовий візантійський інструмент[8].
Варіації інструменту (з однаковою формою та способом гри) існують на величезній території Середземномор’я та Балкан. Прикладами є болгарська гадулка, калабрійська ліра в Італії, ліра Криту та Додеканесу, лієриця хорватської Адріатики.
Опубліковані роботи з питань гри на класичній кеменче
ред.- Beril Çakmakoğlu & Mehmet Yalgın, Kemençe metodu 1. Kendi yayını. İzmir 2006. 148 sayfa.
- Hasan Esen, Klasik Kemençe metodu. Eyüp Mûsıki Vakfı yayını. İstanbul 2006. 301 sayfa.
Відомі виконавці
ред.- Kemençeci Vasilaki (1845 - 1907)
- Tanburi Cemil Bey (1873 - 1916)
- Kemal Niyazi Seyhun (1885 - 1967)
- Samiye Morkaya (1897 - 1972)
- Fahire Fersan (1900–1997)
- Ruşen Ferid Kam (1902 - 1981)
- Hadiye Ötügen (ö. 1963)
- Cüneyd Orhon (1926 - 2006)
- Hüseyin Sadettin Arel (1882 - 1955)
- İhsan Özgen (1942 – 2021)
Примітки
ред.- ↑ Middle East Focus (PDF). The Strad: 50—2. July 2007.
The Persian word for bow is kaman, and kamancheh is the diminutive form.
[недоступне посилання з 01.08.2020] - ↑ Çolakoğlu, G., & Eken, M. (2007). Türk Musikisi İcrasında Armudî Kemençe ve Geçirdiği Teknolojik Gelişmeler. Uluslararası Asya ve Kuzey Afrika Çalışmaları Kongresi, 179-194. Ankara, Türkiye.
- ↑ а б Gizem Şahin. Türk Müziği’ nde Klasik Kemençe İcrasında Kullanılan Metotların Değerlendirilmesi. Selçuk Üniveristesi Sosyal Bilimler Enstitüsü. Konya, 2021
- ↑ Gizem Şahin. Türk Müziği’ nde Klasik Kemençe İcrasında Kullanılan Metotların Değerlendirilmesi. Selçuk Üniveristesi Sosyal Bilimler Enstitüsü. Konya, 2021, с. 37
- ↑ Tura, Y. Türk Mûsıkîsinin Mes'eleleri. İstanbul: İz Yayıncılık, 2017. c.223
- ↑ Sözer, V. Müzik Terimleri Sözlüğü. İstanbul: Remzi Yayınevi, 2018. с. 152
- ↑ Грає на сімейному кеменче 70 років. Степан Мінковський. СУСПІЛЬНЕ | ЛЮДИ
- ↑ Margaret J. Kartomi: On Concepts and Classifications of Musical Instruments. Chicago Studies in Ethnomusicology, University of Chicago Press, 1990.