Коновалець Ольга Степанівна
Ольга Степанівна Коновалець (до шлюбу Федак, 23 березня 1896, м. Львів — 6 червня 1979, м. Рим, Італія) — дружина та соратниця голови ОУН Євгена Коновальця.
| Ольга Коновалець | |
|---|---|
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 23 березня 1896 м. Львів, .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Смерть | 6 червня 1979 (83 роки) м. Рим,  Італія |
| Псевдо | «Мрук» |
| Військова служба | |
Життєпис
ред.Народилася 23 березня 1896 року у Львові в родині відомого громадського діяча та філантропа Степана Федака та активної учасниці жіночого просвітницького руху Марії Федак-Січинської. Мала двох братів: Степан Федака-Смок та Богдан і п'ять сестер: Олена Федак-Шепарович, Софія Федак-Мельник (дружина Андрія Мельника), Марія, Оксана, Анна).
В дитинстві страждала на хворобу легень, наслідки якої відчувала згодом постійно.[1]
Закінчила Віденську консерваторію по класу скрипки.[2]
Вийшла заміж за Євгена Коновальця. Вінчання відбулося 18 лютого 1922 року напівтаємно в греко-католицькій церкві с. Мшана (нині Городоцька міська громада, Львівська область). Вінчав молодих о. Лукіян Січинський (дідусь Ольги) та о. Леонтій Куницький — парох собору Святого Юра, свідками вінчання були полковник Армії УНР Юрій Отмарштейн та поет Лев Лепкий.[3] Виїхала з чоловіком до Німеччини. 1 січня 1924 року в подружжя у Берліні народився син Юрій.[4]
Сім'я проживала у Берліні, Женеві та Римі. Під час проживання у Швейцарії закінчила навчання на здобуття фаху бібліотекаря, її атестаційною роботою було дослідження видавничої діяльності російських революціонерів.[5]
Разом з чоловіком та самостійно брала участь у різних заходах української діаспори, зокрема про її участь 1930 року у вечорі на честь Тараса Шевченка в готелі «Метрополь» в Женеві так написав громадський та релігійни діяч Євген Бачина-Бачинський :
На святі була п. Ольга. Коли вона увійшла в супроводі В. Панейка, то це була ціла сенсація.[6]
Не втручаючись в організаційні питання, брала участь також у певній діяльності в рамках ОУН, зокрема, на доручення лідера ОУН пересилала необхідні кошти.[7]
Після убивства Євгена Коновальця 23 травня 1938 вилетіла через три дні до Роттердаму та брала участь у впізнанні чоловіка та похороні.[8] Повернулася до Риму, оселилась на вулиці Люнготевере Фляміно № 74, працювала на різних роботах, в тому числі в бібліотеці кардинала Йосифа Сліпого. Спілкувалася з представниками української діаспори, підтримувала заходи із збереження пам'яті про Євгена Коновальця, передала власну біблотечну колекцію до архіву Осередку української освіти та культури у Вінніпезі (Канада).[9]
Померла 6 червня 1979 року, похована разом із сином на цвинтарі «Кампо Верано».[10]
Примітки
ред.- ↑ КОЛЯДА Ігор Анатолійович, КУЦИК Руслан Ростиславович, ПРИВАТНЕ ЖИТТЯ ЄВГЕНА КОНОВАЛЬЦЯ:КОРЕЛЯЦІЯ ОСОБИСТОГО ТА ПОЛІТИЧНОГО (1921–1930 рр.)
- ↑ Від 1929 року до сучасних днів. Які вони, дружини Провідників ОУН?
- ↑ Євген Коновалець. Історія нерозкритого вбивства / Олександр Кучерук, Юрій Черченко, Михайло Ковальчук. — К.:Віхола, 2024. — 456 с
- ↑ «Недолю прийму як завдання Великої Гри», — Юрій Коновалець, син засновника ОУН
- ↑ Полковник і самота. Особисте життя Євгена Коновальця
- ↑ Євген Бачина-Бачинський. Євген Коновалець у Женеві (витяг із щоденника) с. 784 (з книги Євген Коновалець та його доба. Івано-Франківськ. Лілея-НВ, 2021)
- ↑ Ольга Бежук. ОЛЬГА ТА ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ: ВЗАЄМОЗУМОВЛЕНІСТЬ ФЕМІННОГО ТА МАСКУЛІННОГО
- ↑ Архівний документ МЗС Литви по-новому висвітлює смерть Коновальця
- ↑ Аліна Карбан. Читав, редагував і сам писав: важливі тексти в житті полковника Євгена Коновальця
- ↑ Володимир Гінда. Соратникам Коновальця було важко збагнути його фаталізм.