Копальня Вілафрунс (Саллент)
Копальня Вілафрунс (Саллент) — гірничодобувний майданчик в Іспанії за півсотні кілометрів на північний захід від Барселони, який здійснював видобуток калійних солей. Також відомий як копальні «Енріке» та «Емеріка» (Emérica).
«Енріке»
ред.В 1929 році для робіт на ліцензійних ділянках «Енріке» та «Луїс» створили компанію Potasas Ibéricas, що перебувала під контролем французької Mines Domaniales de Potasse d’Alsace. Після завершеної в 1930-му кампанії розвідувального буріння узялись за будівництво копальні, яка видала першу продукцію в 1932-му. У підсумку «Енріке» отримала три шахти:
- шахта № 1, також відома як «Саллент», була почата спорудженням в 1931-му та досягнула глибини у 295 метрів;
- шахта № 2, також відома як «Луїс», була почата спорудженням в 1932-му за півсотні метрів від шахти № 1. Вона виконувала допоміжну функцію вентиляції та запасного виходу, проте в 1952 – 1953 роках була модернізована для підйому руди, при цьому стовбур поглибили до 315 метрів. Втім, «Луїс» була в повноцінній експлуатації не дуже довго – до 1965-го;
- шахта № 3, яка була почата спорудженням в 1963-му та введена в дію у 1965-му. Ця споруда мала глибину у 300 метрів.
«Емеріка»
ред.В 1925-му компанія з німецьким капіталом La Minera провела в околицях Бальсарені успішні бурові роботи на калійні солі. Споруджувати копальню «Емеріка» почали в 1934 році, проте на хід будівництва вплинули події Громадянської війни та Другої Світової війни. У підсумку підприємство конфіскували у попередніх власників та з 1945-го переменували на компанію Explotaciones Potásicas.
Запуск копальні в експлуатацію припав лише на 1948 рік, а повної потужності досягнули в 1952-му. Основним її елементом виступала шахта «Вілафрунс», що досягнула глибини у 530 метрів.
В 1960-му Explotaciones Potásicas продали великому виробнику добрив Unión Española de Explosivos (UEE, вела походження від заснованого Альфредом Нобелем заводу вибухівки у Більбао).
Об’єднана копальня
ред.В 1970-му UEE об’єдналась з гірничодобувною Compañía Española de Minas de Río Tinto в нову компанію Explosivos Rio Tinto (ERT), яка контролювала обидві копальні. Для ведення тут робіт в 1972-му створили належну ERT компанію Potasas del Llobregat.
В 1972 – 1973 роках підземні виробітки «Енріке» та «Емеріки» сполучили під землею за допомогою двох галерей завдовжки 3 км, при цьому за новою схемою видачу продукції організували через «Енріке», тоді як шахта «Вілафрунс» виконувала допоміжну функцію. Наступна суттєва зміна в технології розробки припала вже на 1994 рік, коли рудник отримав транспортний ухил, по якому пересувалась техніка та відбувалось транспортування руди по конвеєру.
Ще наприкінці 1980-х унаслідок злиття ERT та SA Cros виник концерн Ercros, який невдовзі потрапив у скрутне фінансове становище. В подальшому він все-таки зміг відновити діяльність, проте втратив всі активи з виробництва добрив. Як наслідок, з 1991-го Potasas del Llobregat перейшла під контроль державної агенції INI. В 1998-му дочірня структура ізраїльської Israel Chemicals Ltd. (ICL) – компанія Iberpotash, придбала Potasas del Llobregat. В 2014-му Iberpotash перейменували на ICL Iberia Suria & Sallent.
В 2020-му ICL Iberia прийняла рішення про припинення роботи копальні Вілафрунс (хоча продовжує діяльність на іншій іспанській калійній копальні Кабанассес в місті Сурія).[1][2][3][4][5][6][7]
Також можливо відзначити, що на кожну тонну видобутої калійної солі припадало дві тони хлориду натрію, які у підсумку утворили велике техногенне родовище Ель-Когулло.[8]
Примітки
ред.- ↑ Patrimoni arquitectònic. invarquit.cultura.gencat.cat. Процитовано 8 вересня 2024.
- ↑ Malacate, Publicado por. Mina Emérica: Pozo Vilafruns, Balsareny, Barcelona. Процитовано 8 вересня 2024.
- ↑ FUNCAS_PEE/029art14 (PDF).
- ↑ Malacate, Publicado por. Mina Enrique (mina Vilafruns): pozo nº 1, Sallent, Barcelona. Процитовано 8 вересня 2024.
- ↑ Malacate, Publicado por. Mina Enrique (mina Vilafruns): Pozo nº 2, Sallent, Barcelona. Процитовано 8 вересня 2024.
- ↑ Malacate, Publicado por. Mina Enrique (mina Vilafruns): Pozo nº 3, Sallent, Barcelona. Процитовано 8 вересня 2024.
- ↑ Sobre ICL Iberia. Historia. icliberia.com. Процитовано 9 вересня 2024.
- ↑ Iberpotash y la industria de la sal en Catalunya: más allá de un conflicto ambiental. www.elsaltodiario.com (local) . Процитовано 8 вересня 2024.