Крістіан Піно
Крістіан Піно (фр. Christian Pineau фр. вимова: [kʁistjɑ̃ pino]; 14 жовтня 1904 — 5 квітня 1995[4]) — французький політичний і державний діяч, письменник. Міністр постачання (1945), міністр фінансів і економічних справ (1947), міністр громадських робіт (1948—1950), міністр закордонних справ (1956—1958).
| Крістіан Піно | |
|---|---|
| фр. Christian Pineau | |
 | |
| Міністр закордонних справ Франції | |
| 1956 — 1958 | |
| Народився | 14 жовтня 1904[1][2][…] Шомон |
| Помер | 5 квітня 1995[1][2][…] (90 років) Париж |
| Похований | Пер-Лашез і Grave of Christian Pineaud |
| Відомий як | політик, дипломат, профспілковий діяч, дитячий письменник, економіст, письменник |
| Країна | Франція |
| Політична партія | Французька секція робітничого інтернаціоналу |
| Нагороди |   |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Життя і кар'єра
ред.Піно народився в 1904 в Шомон-ан-Басіньї, Верхня Марна, Франція[4]. Його батько був полковником французької армії та помер, коли він був маленькою дитиною[4]. Його мати знову вийшла заміж за французького драматурга Жана Жироду[4]. Він здобув освіту в École alsacienne[en] в Парижі та отримав дипломи з права та політології[5]. У 1931 він приєднався до персоналу Банку Франції, а пізніше працював у Banque de Paris et des Pays-Bas[en][5]. У 1937 він заснував журнал Banque et Bourse[5].
Лідер французького Опору Другої світової війни, який створив мережу під назвою Phalanx, Піно допоміг заснувати підпільну газету Libération[en][4][5]. Він був близьким соратником Шарля де Голля і виконував небезпечні таємні місії, передаючи комунікації між окупованою Францією та штаб-квартирою Вільної Франції в Лондоні[4]. У вересні 1942 був заарештований Gestapo, але втік[5]. У 1943 він був знову заарештований і уникнув смертного вироку через підроблені документи, які приховували його справжню особу[4]. Його відправили до концтабору Бухенвальд, де він залишався до звільнення американськими солдатами у 1945[4][5].
Піно представляв департамент Сарт як соціаліст у французьких Національних зборах Франції з 1946 по 1958[5]. Після війни він служив міністром у французьких урядах, 1945—1958[5]. Він був міністром постачання в уряді Шарля де Голля (1945) і міністром громадських робіт (1947—1950) в різних урядах[5].
Як міністр закордонних справ (лютий 1956 — травень 1958), Піно відповідав за врегулювання Суецької кризи та підписання Римського договору від імені Франції[5]. У жовтні 1956 він підписав Севрський протокол з Великою Британією та Ізраїлем від імені Франції[5].
Примітки
ред.- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Sycomore / Assemblée nationale
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б в г д е ж и Wolfgang Saxon (7 квітня 1995). Christian Pineau, French Hero And Foreign Minister, Dies at 90. The New York Times.
- ↑ а б в г д е ж и к л м D.s. Bell (23 квітня 1995). OBITUARY : Christian Pineau. The Independent.
Бібліографія
ред.Піно написав кілька політичних книг і мемуарів:
- La simple vérité, regard sur la période 1940—1945 (проста правда, погляд на період 1940–45), Editions Julliard
- La S.N.C.F. et les transports français, Paris, S.E.P.E., 1950.
- Khrouchtchev (Хрущов) Perrin, 1964
- Suez, Robert Laffont, 1976
- Mon cher député, Julliard, 1959
- Le grand pari, l'aventure du Traité de Rome (з Крістіан Рембо)
Він також писав дитячі книжки:
- Plume et le saumon (Перо і лосось)
- L'ourse aux pattons verts (Ведмедиця із зеленими лапами)
- Histoire de la forêt de Bercé (Історія лісу Берсе)
- La planète aux enfants perdus (Планета втрачених дітей)