Вікіпедія

Лебідь Микола Якович

український художник і дизайнер
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лебідь.

Микола Якович Лебідь (5 травня 1936, Кустин — 29 березня 2007, Київ) — український графік, член Спілки радянських художників України з 1967 року; майстер медальєрного мистецтва та нагородної символіки. Лауреат премії Миколи Островського за 1986 рік, заслужений художник України з 1992 року.

Лебідь Микола Якович
Народження5 травня 1936(1936-05-05)
Кустине, Середино-Будський район, Чернігівська область, Українська СРР, СРСР
Смерть29 березня 2007(2007-03-29) (70 років)
 Київ, Україна
Країна СРСР
 Україна
НавчанняЛенінградське вище художньо-промислове училище імені Віри Мухіної (1963)
Діяльністьграфік, медальєр, викладач
ВчительБорушко Микола Хомовичd, Осипов Сергій Івановичd і Шепілевський Модест Анатолійовичd
ЧленСпілка радянських художників України
Вчене званняпрофесор
Нагороди
заслужений художник України Республіканська премія ЛКСМУ імені Миколи Островського
CMNS: Лебідь Микола Якович у Вікісховищі

Життєпис

ред.
 
Герб хутора Кустин, де народився художник, містить зображення лебедя

Микола Лебідь народився 5 травня 1936 на хуторі Кустин Зноб-Новгородського р-ну (тепер с. Кустине Середино-Будський район) Сумської області УРСР. Батько Лебідь Яків Степанович (1896—1947) працював на залізниці, під час Другої світової війни воював у лавах Червоної армії, помер від поранень невдовзі після війни. Мати — Лебідь (Радченко) Євдокія Кирилівна (1898-19??). В сім'ї було шестеро дітей. Два старші брати померли в часи Голодомору 1930-х років. Старший брат Лебідь Данило Якович, вірний воїнській присязі пропав без звістки у листопаді 1943 року. До цього був нагороджений двома медалями «За відвагу». Після війни сестри Галина, Марія та наймолодший Микола жили з матір'ю. У повоєнні часи 1944—1954 рр. закінчив Зноб-Новгородську середню школу.[1]

У 1957 склав іспити до Ленінградського вищого художньо-промислового училища ім. В. Мухіної [2], диплом захистив на відмінно у 1963 р. Викладачі — Сергій Осипов, Модест Шепілевський, Микола Борушко.

Працював художником-конструктором Інституту «Укрдіпромеблі» й Інституту технічної естетики у Києві (1964—1967), головним художником Укрторгреклами (1966—1973).

В останні роки життя передавав свою майстерність студентам Інституту дизайну інтер'єрів і ландшафту Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (НАКККіМ). Помер в Києві 29 березня 2007 року.

Творчість

ред.

Акварелі Миколи Лебедя експонувалися на численних персональних та групових виставках. Картини художника є у приватних колекціях України, США, Великої Британії, Польщі, Чехії, Словаччини, Канади, Німеччини, ОАЕ, Австрії, Бельгії, Нідерландів, Росії та інших країн.[1][3][4]

 
Микола Лебідь у власній майстерні, 1998 рік

Автор святкового освітлення Хрещатика у 1967—1977 рр. Здійснив проектування й авторський нагляд за промисловим випуском: серії світильників для громадських установ; музичних інструментів[4] для Чернігівської та Житомирської музичних фабрик (зокрема, знамените піаніно «Україна», відзнаки ВДНГ СРСР); дитячих дерев'яних іграшок і сувенірів, які випускались у 1960–1970-х рр. на підприємствах Чернігова та Києва. Микола Лебідь є автором художньо-конструкторського рішення радіоприймача «Олімпік», «Олімпік-401» (1977). Автор дизайну столових приборів із золота та срібла, подарункових комплектів із напівкоштовних каменів (фабрика «Укрсамоцвіти»), годинників, фільмоскопів, гучномовців, та ін. Вироби були відзначені авторськими свідоцтвами Ради Міністрів СРСР і випускалися промисловістю від 1970-х до 2000-х років.

З 1980-х Микола Якович займається також проектуванням середовища. Це, зокрема, комплексне оформлення соціально-культурного комплексу України на Всесвітньому фестивалі молоді у Москві (1985, премія ім. М. Островського у 1986[5]), малі архітектурні форми та краєзнавчий музей райцентру Варва на Чернігівщині (1986—1990), проект і реалізація меморіалу «Захисники Батьківщини» у селищі Борова на Київщині (1987), центральний парк у слобожанському місті Бєлгород (РФ, 1988), ресторан у м. Дубай (ОАЕ, 1996) тощо.

У сфері прикладної графіки М. Лебідь у 1980—1983 рр. розробив фірмовий стиль спортклубу «Наука» Академії наук України, згодом — серію пам'ятних медалей і знаків на замовлення київського радіозаводу «Славутич»[2] (1982—1989). Здобутий досвід придався, коли 1999 року Верховна Рада оголосила конкурс на створення знаків державних нагород незалежної України, на якому М. Лебідь отримав ІІІ премію та згодом став автором знаків усіх 3-х ступенів ордена «За мужність» і ще близько двадцяти відомчих нагород.

Наприкінці життя Микола Якович розробив дуже ємну, лаконічну і виразну емблему для Українського комітету зі збереження індустріальної спадщини (який планувалося утворити), вона виявилася останньою його роботою.

Художні твори

ред.
  • серії акварельних картин у власній вишуканій техніці, малював все творче життя[1][4]
  • графіка — «Старий Таллінн» (1965), «Пора цвітіння» (1966), «Русь» (1967), «Бегонія» (1980), «Ранок у горах» (1983);
  • дитячі іграшки з дерева (1968–71);
  • сувеніри для фабрики «Українські самоцвіти» (1975);
  • сувеніри «1500 років Києву», інкрустація соломкою (1973);
  • серія пам'ятних медалей та нагрудних знаків (1982–89);
  • емблема Укр ТІССІН (2006)

Промисловий дизайн

ред.
  • музичні інструменти для Чернігівскої і Житомирської  музичних фабрик, в тому числі відоме піаніно «Україна» (1966–68);
  • столові прибори із золота та срібла (1974);
  • побутові гучномовці;
  • прилад «Стоп-тест» (медаль ВДНГ СРСР);
  • електронні цифрові годинники;
  • портативна туристична газова плитка (1975–79);
  • радіоприймач «Олімпік», «Олімпік-401» (1977);
  • Фільмоскоп «Фільмопроектор Ф-7» (1983)[6][7][8][9];

Архітектура

ред.
  • комплексне світлове оформлення Хрещатика (1967-77);
  • соціально-культурний комплекс України в Москві (1985, співавтор, диплом Всесвітнього фестивалю у Москві);
  • меморіал захисникам Батьківщини (смт. Борова Фастівського району Київської обл., 1986);
  • парк Леніна (1987) і дитяче містечко (1988; м. Бєлгород, РФ);
  • оформлення українсько-російського ресторану в м. Дубай (ОАЕ, 1996);

Автор державних нагород та відомчих відзнак

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Селівачов, Михайло, ред. (2006). Микола Лебідь: акварель, дизайн, геральдика (ukr) . Київ: ВХ [Студіо], Київська міська галерея мистецтв "Лавра".
  2. ↑ а б в г д е ж Нерод В. (5 квітня 1997). Автор почетных знаков отличия и наград. День (rus) .
  3. ↑ Belanger, Walter, ред. (2004/ #3). Contempo Art Ukraine. Kyiv Pechersk Lavra Studios (eng) . Ukraine: Contempoartukraine. с. 28—33.
  4. ↑ а б в г д Куфрик Б. (1997-05-(3-11)). Як народжуються державні нагороди?. Експрес (ukr) . № #17(217).
  5. ↑ Чеберяко Н. (9 жовтня 1986). «І на тім рушничкові...». Вечерний Киев (rus) .
  6. ↑ Фильмопроектор Ф-7. Характеристики, описание, фото. diafilm-nsk.ru. Процитовано 17 червня 2023.
  7. ↑ Фильмопроектор Ф-7. www.rw6ase.narod.ru. Процитовано 17 червня 2023.
  8. ↑ Абрамов, Г. Фильмопроектор "Ф-7", Киевский завод "Аналитприбор". photohistory.ru (рос.). Архів оригіналу за 29 вересня 2022. Процитовано 17 червня 2023.
  9. ↑ История. Диафильмы, фильмоскопы (рос.). Архів оригіналу за 29 червня 2022. Процитовано 17 червня 2023.
  10. ↑ Нет ордена в своем отечестве?. Киевские ведомости (rus) . 27 квітня 1995.
  11. ↑ Нерод В. (5 квітня 1997). Автор почесних відзнак і державних нагород. День (ukr) .
  12. ↑ а б в г д Нерод В. (17 січня 1997). Поєднання знання і таланту. Іменем закону (ukr) .
  13. ↑ Спеціальний випуск на замовлення Президента України. Пам'ятки України. (ukr) . № #2, стор.15. 1995.
  14. ↑ Бузало В. (22 лютого 1996). Нагороди незалежної України. Українська Газета (ukr) .
  15. ↑ Пацера Н., Пацера Н. (24 травня 1996). «Остепеняются» и множатся президентские награды. Киевские ведомости (rus) .
  16. ↑ Кромф, Ігор (29 квітня 2020). Наймасовіша нагорода за подвиги: 25 років ордену «За мужність». https://prm.ua/ (ukr) . Прямий. Архів оригіналу за 3 липня 2020.
  17. ↑ а б в О. Сопов, А. Торгоненко. (2016). Піонери відомчих нагород. Енциклопедичне видання "Нагороди МВС України". с. 8—12.
  18. ↑ а б в Бузало В. (1997, №1.). Відзнаки особливого ґатунку. Історія створення. Міліція України (ukr) .
  19. ↑ Сопов О., Торгоненко А. (2016). Хрест для героїв. Енциклопедичне видання "Нагороди МВС України" (ukr) . с. 14—19.
  20. ↑ Сопов О., Торгоненко А.. (2016). Відзнака для миротворців. Енциклопедичне видання "Нагороди МВС України". с. 52—55.

Література

ред.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/wiki/Лебідь_Микола_Якович