Леонід Недоля
Леонід Недоля (справжнє ім'я — Лук'ян Володимирович Гончаренко; 7 (19 вересня) 1897, с. Цесарська Слобода — 5 липня 1963, Черкаси) — український радянський письменник, учасник футуристських угруповань Юго-Леф, АсКК, журналу «Нова ґенерація»[1], член Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Чекіст, найбільш відомий як автор назви спортивного товариства «Динамо»[2].
| Леонід Недоля | |
|---|---|
 | |
| Народився | 7 (19) вересня 1897  Червона Слобода, Черкаський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
| Помер | 5 липня 1963 (65 років) Черкаси, Українська РСР, СРСР |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | письменник, чекіст |
Біографія
ред.Народився на Черкащині у селі Цесарська Слобода в сім'ї пічника Володимира Івановича Гончаренка і його дружини Тетяни Яківни. У 1904 році родина для кращого життя переїхала до Казахстану, де хлопець працював пастухом і наймитом. У 1914 році він приїхав на заробітки до Москви, де спочатку працював чорноробочив у різних місцях, а потім потрапив на завод електродвигунів «Динамо»[ru], отримавши спеціальність токаря. Тут юнак зацікавився ідеями комунізму, 1915 року вступив до партії більшовиків. Брав активну участь у революційних виступах, за що відбував заслання в Сибіру у місті Златоуст[3].
1917 року Гончаренко сформував із робітників заводу «Динамо» червоногвардійський загін, з яким брав участь у Громадянській війні. На фронті Гончаренко обіймав ряд посад, служив інспектором фронту, начдивом, військкомом дивізії, комполком, головою військового трибуналу[3].
1922 року закінчив Комуністичний університет у Москві і вступив до органів ДПУ, де почав займатись літературною діяльністю, ставши творцем і першим редактором сатиричного журналу військ ДПУ «Крисодав»[3]. Опинившись на Південному фронті, Недоля заснував в Одесі поетичне об'єднання «Юго-Леф» та літературне угруповання «Нова ґенерація», у розгромі якого згодом сам брав участь.
Згодом через кадрові перестановки знову опинився у Москві, де його призначили начальником політсекретаріату військ ДПУ Московського округу. Саме як людину, відповідальну за ідеологію, його запросили на неофіційне обговорення створення нового спортивного товариства[4]. Як літератор Недоля став головним експертом з назви і згадав назву свого рідного заводу, «Динамо», яке і було обрано для назви нового спортивного товариства[5].
Втім надалі Недоля вже не брав участі в житті товариства, якому дав ім'я і повернувся до України. Там він працював директором Одеського оперного театру. Згодом був комендантом генерального консульства в Шанхаї, написавши згодом кілька книг спогадів про перебування у Китаї, а також директором Апрелєвського заводу грамплатівок[6].
У 1937 році, дізнавшись, що його збираються виключити з партії, утік із Москви у невідомому напрямку. Кілька років був у бігах, у тому числі переховувався у рідному селі.
|
Сам він начебто належав до недоторканих, розповідають, що навіть начебто Леніна на свої власні очі бачив. І жив безпечно. Хапали не таких, як він, а таки справді ворогів народу. Та ось почав помічати він, що до лав ворогів народу почали потрапляти люди, про яких він напевне знав, що ніякі вони не вороги народу, а "свої в доску" люди. І стривожився. А коло тим часом вужчало. Подих крила "чорного ворона" долітав і до нього. Всіх беруть. І його візьмуть. Візьмуть? А чому? На якій підставі? Беруть тих, хто сам у руки дається. А він, Леонід Недоля, не дасться. І не дався! В слушний момент вислизнув із квартири, з свого кварталу, з Москви, і, переходячи з товарняка на товарняк, з товарняка на робочі поїзди, з робочих на поїзди місцевого сполучення, залишив Північ і спинився на Півдні. Доля прибила його до Черкащини, і там він потонув у рідних місцях, поки не минула небезпека. Та так у Черкасах і залишився. На посаді старого більшовика, кажуть, виступи робив, проліз у верхівку, ба навіть одружився з місцевою красунею. | 
|
— Іван Сенченко. Нотатки про літературне життя 20-40-х років.[7] | ||
Після початку німецько-радянської війни 22 червня 1941 року записався добровольцем на фронт, служив спецкором кількох армійських газет, був поранений та контужений. Після війни Недоля-Гончаренко працював у газеті «Черкаські вісті». В останні роки життя був директором Музею історії Корсунь-Шевченківської битви[8].
Літературна діяльність
ред.Літературну діяльність почав у 1924 році російською мовою. Написав ряд віршів та поем, що характеризувались бунтарством, епатуванням буржуазного суспільства та класовою ненавистю до буржуазії. Найбільш відомі твори цього періоду — поема «Амуртаєва дочка», «Пісня моя про ціну». У 1927 році став членом Всеросійської спілки червоних письменників[3]
Художні твори українською мовою почав писати з 1928 року. Опублікував у «Новій ґенерації» свою єдину п'єсу «Хороба»[9], яку згодом пролетарський критик Іван Кириленко охарактеризував так: «В пьесе „Хвороба“ Недоля допустил ряд ошибок по национальному вопросу в смысле искажения перспектив ленинской национальной политики на Украине. Пьеса эта подверглась решительному осуждению со стороны марксистской критики, с указаниями которой автор целиком согласился»[10].
Прийнявши критику, почав писати більш ідеологічні твори і вступив до Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Його подальші п'єси «Підземна комуна» (1930), «За врубову» (1931) та поема «Свої права» (1931) описує будні і революційну героїку робітничого класу[11].
На основі вражень від перебування у Китаї Леонід Недоля написав репортажні книжки «Жовті брати (Крізь Хіну)» (1929)[12], «Поневолені хінці» (1931), «На китайській землі» (1934)[13].
У середині 1930-х років від літературної діяльності відійшов[14].
Примітки
ред.- ↑ Леонід Недоля - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ «Динамо» - сила в движении и единстве. Динамо (рос.). Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ а б в г Життєвими шляхами Леоніда Недолі: Бібліогр. нарис. Чк., 2017.
- ↑ Футбольный клуб Динамо-Москва. Архів оригіналу за 30 липня 2018. Процитовано 30 липня 2018.
- ↑ История клуба (рос.). // Официальный сайт «Динамо» (fcdynamo.ru). Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 4 листопада 2012.
- ↑ Леонид Недоля-Гончаренко. dynamomuseum.ru. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ Нотатки про літературне життя 20-40-х років — Іван Сенченко, повний текст твору. www.ukrlib.com.ua. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ Чому у світі так багато клубів із назвою «Динамо». ua.tribuna.com. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ Недоля Л. [Гончаренко Л.] Хороба: (побутова хроніка 1929 року): п’єса на 5 дій 12 одмін // Нова генерація. — 1930. — № 6/7. — С. 11–45. escriptorium.karazin.ua (укр.). липня 1930. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ Большая биографическая энциклопедия — Недоля, Леонид. gufo.me. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ НЕДО́ЛЯ Леонід — Українська літературна енциклопедія. 1668.slovaronline.com. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ Жовті брати. Крізь Хіну (вид. 1928) - Леонід Недоля - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 17 листопада 2024.
- ↑ Леонід Недоля. На китайській землі. — Х.–К.: Література і мистецтво, 1934. — 104 с. Художник М. Глущенко.
- ↑ Нац-Неж. Енциклопедія українознавства. Словникова частина. Том 5. litopys.org.ua, Енциклопедія українознавства. Процитовано 17 листопада 2024.
Джерела
ред.- І. М. Лисенко. Недоля Леонід // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. — Т. 23 : Нг — Ня. — 832 с. — ISBN 978-966-02-9624-4.