Лесконоженко Микола Гаврилович
Микола Гаврилович Лесконоженко[2] (6 травня 1919 — 2 листопада 1941) — лейтенант Червоної Армії, учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу[3] (1941 рік).
| Лесконоженко Микола Гаврилович | |
|---|---|
| Народження | 6 травня 1919  Якимівський район, Україна |
| Смерть | 2 листопада 1941[1] (22 роки) Маловишерський район, Ленінградська область, РРФСР, СРСР |
| Країна | .svg){kind=small} СРСР |
| Війни / битви | радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна |
| Нагороди |   |
 Лесконоженко Микола Гаврилович у Вікісховищі | |
Біографія
ред.Микола Лесконоженко народився 6 травня 1919 року в селі Новоданилівка (нині — Якимівський район Запорізької області). Після закінчення семи класів школи та школи фабрично-заводського учнівства працював слюсарем у паровозному депо у Мелітополі. Паралельно з роботою займався в аероклубі. 1938 року Лесконоженко був призваний на службу до Червоної Армії. 1939 року він закінчив Качинську військову авіаційну школу льотчиків. Брав участь у боях радянсько-фінської війни[4].
З червня 1941 — на фронтах Німецько-Радянської війни, був льотчиком 513-го винищувального авіаполку ВПС 52-ї окремої армії. 2 листопада 1941 року в районі Малої Вішери Лесконоженко на чолі ланки винищувачів ЛаГГ-3 з відомими Клочком та М. Зуєвим брав участь у штурмуванні ворожої переправи та прикритті дій наземних сил. На шляху до місця завдання він зіткнувся з шістьма німецькими бомбардувальниками Ю-88, що супроводжувалися шістьма Ме-109[4]. У першій атаці ланка збила два бомбардувальники. Витративши всі боєприпаси, Лесконоженко гвинтом свого винищувача підрубав хвіст ще одному бомбардувальнику, внаслідок чого той звалився на землю. Виходячи з атаки з погнутим гвинтом, Лесконоженко був атакований трьома «Ме-109», і льотчик, користуючись перевагою у висоті, здійснив ще один таран, збивши одного з переслідувачів. На виході з атаки льотчика було поранено в голову і плече. Він зумів вистрибнути з парашутом і приземлився біля командного пункту армії, після чого був відправлений до шпиталю, де помер того ж дня.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 грудня 1941 року був посмертно нагороджений званням Героя Радянського Союзу за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і виявлені при цьому відвагу і геройство». Також посмертно був нагороджений орденом Леніна[4][5].
Похований у селі Кам'янка Маловишерского района Новгородської області[4].
Пам'ять
ред.На честь Лесконоженка названо вулиці в Малій Вішері та Мелітополі[4].
Примітки
ред.- ↑ https://www.biografija.ru/biography/leskonozhenko-nikolaj-gavrilovich.htm
- ↑ В Указе о награждении званием Героя Советского Союза — Лисконоженко
- ↑ Лесконоженко Николай Гаврилович // Авиационная энциклопедия в лицах / Отв. А. Н. Ефимов. — М. : Барс, 2007. — С. 371. — ISBN 978-5-85914-075-6.
- ↑ а б в г д Лесконоженко Микола Гаврилович (рос.). // Сайт «Герои страны».
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза начальствующему составу Красной Армии» от 27 декабря 1941 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1942. — № 1 (160). — Число 5 (1). — С. 1.
Література
ред.- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М. : Воениздат, 1987. — Т. 1. — 911 с. с. — 100 000 прим. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
- Андреев С. А. Совершённое ими бессмертно. — Книга 2. — М. : Высшая школа, 1986.
- Бессмертные подвиги. — М. : Воениздат, 1980.
- Важин Ф. А. Воздушный таран. — 2-е изд., пер. и доп.. — М. : Воениздат, 1962.
- Герои не умирают. — Киев : Молодь, 1970.
- Зайцев А. Д., Рощин И. И., Соловьёв В. Н. Зачислены навечно. — Кн. 1.. — М. : Политиздат, 1990.
- Иноземцев И. Г. Воздушные тараны в небе Ленинграда. — Л. : Знание, 1970.
- Иноземцев И. Г. Тараны в северном небе. — М. : Воениздат, 1981.
- Лукаш И. М. Солдаты славы не искали. — Днепропетровск : Промінь, 1984.
- На грани возможного. — 2-е изд., испр. и доп.. — М. : Лимб, 1993.
- Натыкин В. Помните их имена. — Новгород, 1981..
- Телегин К. Ф. Не отдали Москвы. — 2-е изд.. — М. : Советская Россия, 1975.