Лесняк Омелян
Омелян Лесняк (Лисняк[1][2] 24 квітня 1882, с. Стецева, нині Снятинський район — 1953?, Відень?) — український військовий діяч, командир куреня Легіону УСС, отаман Української Галицької Армії.
| Омелян Лесняк | |
|---|---|
 Сотник (гауптман), Отаман | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 24 квітня 1882 с. Стецева, нині Снятинський район (або м.Городенка) |
| Смерть | 1953 Відень? |
| Військова служба | |
| Приналежність |  ЗУНР |
| Вид ЗС |  Збройні сили Австро-Угорщини УСС УГА |
| Війни / битви | Перша світова війна Українсько-польська війна 1918—1919 |
| Командування | |
| 1-й курінь УСС, 3-я бригада УГА | |
Біографія
ред.
Омелян Лесняк народився 24 квітня 1882 року в с. Стецева Снятинського повіту на Станіславівщині, нині Снятинський район, Івано-Франківська область, Україна (за іншими даними, у Городенці).
У роки Першої світової війни 1914-18 — капітан (гауптман) австрійської армії. З березня 1916 — у складі Легіону Українських Січових Стрільців. У вересні 1916 р. командував першим куренем УСС (входив до складу I-го полку Легіону УСС[2]), який вів кровопролитні бої проти російських військ у районі Лисоні. 30 вересня 1916 р. потрапив у полон, де перебував до 1918 року.
Під час українсько-польської війни 1918—1919 служив в Українській Галицькій Армії. У 1919 р. був призначений командантом Золочівської військової округи, з кінця червня 1919 — командант 3-ї бригади УГА.
У листопаді 1919 р. Лесняк за дорученням Начальної Команди УГА (генерала Мирона Тарнавського[1]) вів переговори з представниками Добровольчої Армії генерала А. Дєнікіна про умови перемир'я. 1 листопада 1919 р. під час переговорів у штабному вагоні генерала Добровольчєскої армії Я. Слащьова на залізничній станції Гайсина під час переговорів висунув умови: припинити бойові дії, у випадку переходу УГА на сторону Добрармії не використовувати проти Армії УНР, надати УГА меддопомогу, відпочинок.[3]
Після завершення національно-визвольних змагань 1917—1921 роках жив в еміграції у Чехо-Словаччині та Австрії.
У 1946 році схоплений співробітниками НКВС СРСР. Подальша доля невідома. За деякими даними, згодом вийшов з ув'язнення і повернувся до Відня, де помер.
Примітки
ред.- ↑ а б Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 260.
- ↑ а б Шанковський Л. Бучаччина в роки визвольної війни 1918—1920 // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
- ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 260—261.
Джерела
ред.- Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — ISBN 5-7707-7867-9.