Луї Арагон
Луї́ Араго́н (фр. Louis Aragon), уроджений Луї-Марі Андріє (фр. Louis-Marie Andrieux); 3 жовтня 1897, Париж — 24 грудня 1982) — французький письменник, критик, видавець і громадський діяч. У 20-х рр. ХХ ст. - один із провідних представників сюрреалізму у французькій поезії, потім комуніст. Чоловік Ельзи Тріоле, яку оспівав у численних поезіях.
| Луї Арагон | ||||
|---|---|---|---|---|
фр. Louis Aragon  | ||||
.jpg) | ||||
| Псевдонім | Arnaud Saint Romain[1], Arnaud de Saint-Roman[1], François la Colère[1], Témoin des martyrs[1] і Albert de Routisie[2]  | |||
| Народився | 3 жовтня 1897[3][4][…] XVI округ Парижа, Париж[6] | |||
| Помер | 24 грудня 1982[3][4][…] (85 років) VII округ Парижа, Франція[3][6] | |||
| Поховання | Moulin de Villeneuved | |||
| Країна | .svg){kind=small} Франція[7] | |||
| Місце проживання | вулиця Вараннd Moulin de Villeneuved | |||
| Діяльність | лікар-письменник, журналіст, політик, поет, прозаїк-романіст, художній критик, учасник французького Руху Опору, історик | |||
| Alma mater | Ліцей Карно | |||
| Заклад | Юманіте, Ce soird і Les Lettres françaisesd | |||
| Мова творів | французька | |||
| Жанр | поезія | |||
| Членство | Société des poètes françaisd | |||
| Партія | Французька комуністична партія | |||
| Батько | Louis Andrieuxd | |||
| Мати | Marguerite Toucas-Massillond | |||
| У шлюбі з | Ельза Тріоле | |||
| Учасник | Перша світова війна і Друга світова війна | |||
| Нагороди | ||||
|
| ||||
 Луї Арагон у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
З життєпису
ред.Народився у Парижі. Поет-сюрреаліст. У 1927 р. разом з Полем Елюаром і Андре Бретоном вступає до Французької комуністичної партії (ФКП). З 1950 член ЦК ФКП. На перших творах позначились формалістичні й сюрреалістичні впливи («Селянин Парижа», 1926). Зв'язок з робітничим рухом у Франції і успіхи соціалістичного будівництва в СРСР мали вирішальний вплив на формування комуністичного світогляду Арагона.
В 1930 бере участь у Міжнародній конференції революційних письменників у Харкові. Після відвідання Радянського Союзу пише поему «Червоний фронт» (1930), збірку поезій «Ура, Урал!» (1934). Стає активним прихильником комуністичних ідей, починає боротьбу за створення мистецтва і літератури соціалістичного реалізму («Комуністи мають рацію», 1933; «За соціалістичний реалізм», 1934). Створює великий цикл соціальних романів — «Реальний світ» («Базельські дзвони», 1934; «Багаті квартали», 1936, «Орельєн», 1944 та ін.). Був редактором «Юманіте». В роки другої світової війни — учасник Руху Опору (зб. «Ніж у серце», 1941; «Французька зоря», 1945; оповідання «Рабство і велич французів», 1945). З великою любов'ю пише про робітничий клас, викриває ворогів трудящих, показує розклад бурж. суспільства (нариси «Комуністична людина», 1946—53; збірка віршів «Знову ніж у серце», 1948; поеми «Очі і пам'ять», 1954, «Незакінчений роман», 1956; роман-епопея «Комуністи», 1949—51, нова редакція - 1967). Своєрідність реалістичних романів Л.Арагона полягає у віртуозному використання ним прийомів сюрреалістичного письма ("потік свідомости", розкутий синтаксис, спонтанна внутрішня мова, невласне-прояма мова).
Поряд з цим значне місце в його творчості посідають ліричні твори, вірші, в яких оспівано Французький Рух опору у 1940-1944 рр.. Широку популярність принесли Л.Арагону пісні на його вірші, написані й виконувані співаком Жаном Ферра (Jean Ferrat).
Літературно-критичні й теоретичні праці Арагона;— «На захист французького роману», «Справжня воля культури», про Гюго, Стендаля та ін.
Творчості радянських письменників присвячена книга «Радянські літератури» (1955).
Арагон багато зробив для популяризації української літератури у Франції: Т. Шевченкові він присвятив нарис «Українське інтермецо», високу оцінку дав «Вершникам» Ю. Яновського, з яким був особисто знайомий ще з 30-х рр. 1958 вийшов роман «Страсний тиждень».
Арагон — член Всесвітньої Ради Миру, один з керівників Національного Комітету письменників Франції, директор тижневика «Леттр Франсез».
Після ХХ з'їзду КПРС почав критично ставитися до радянської дійсності. Засуджував переслідування дисидентів у СРСР. Після радянської окупації Чехословаччини поступово дистанціювався від ФКП і від зв'язків з СРСР.
Звільнення Параджанова
ред.Відіграв важливу роль у справі звільнення з ув'язнення Сергія Параджанова. Лілія Брік була сестрою його дружини Ельзи Тріоле. Луї Арагон під час візиту до Москви в урядовій ложі Большого театра звернувся особисто до Брежнєва з проханням звільнити ув'язненого Сергія Параджанова.[8]
Відзнаки і нагороди
ред.Твори
ред.- Український переклад — Червоний фронт. — X., 1932; Поезії. — К., 1950;
- Українське інтермецо. «Вітчизна», 1958, № 1;
- Луї Арагон. Поезії. Пер. Бориса Тена. — Всесвіт, 1978, № 12, сс. 5-8.
- Російський переклад — Собрание сочинений. В 11 т., т. 1—7… — М., 1957—59.
Примітки
ред.- ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #119347816 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118503774 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Fichier des personnes décédées mirror
- ↑ а б в LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
- ↑ Ирина Миличенко. Сын кинорежисера Сергея Параджанова Сурен: «На суде потерпевший сказал…» // Бульвар Гордона. — К., 2016. — № 1 (557). — янв. — С. 10. (рос.)
Джерела
ред.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Вербицький П. П. Прапороносці миру. — X., 1955;
- Луи Арагон. Био-библиографический указатель. — М., 1956. (рос.)
Посилання
ред.- Араґон Луї // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 58—61. — ISBN 966-692-578-8.
- Міжнародна (друга) конференція революційних письменників // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 45.