Людовик II (король Неаполя)
Людовик II (фр. Louis II d'Anjou; 5 жовтня 1377 — 29 квітня 1417) — король Неаполю у 1389—1399 роках.
| Людовик II фр. Louis II d'Anjou 
| ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1384 — 1417 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Людовик І | |
| Наступник: | Людовик III | |
| ||
| 1384 — 1417 | ||
| Коронація: | Титулярний | |
| Попередник: | Людовик І | |
| Наступник: | Людовик III | |
| Народження: |
5 жовтня 1377 Тулуза | |
| Смерть: |
29 квітня 1417 Анжу | |
| Поховання: |
Замок Анже | |
| Національність: | француз | |
| Країна: |
 Франція | |
| Рід: | Анжуйська гілка династії Валуа | |
| Батько: |
Людовик І Анжуйський[1] | |
| Мати: |
Марі де Блуаd[1] | |
| Шлюб: |
Іоланда Арагонська[1][2] | |
| Діти: |
Людовик III Анжуйський[1], Рене Добрий[1][2], Charles IV, Count of Mained[1], Марія Анжуйська[1][2] і Yolande of Anjoud[1] | |
Життєпис
ред.Герцог
ред.Походив з роду Анжу-Валуа. Син Людовика I, герцога Анжу, графа Мена і Провансу, й Марії де Блуа. Народився у 1377 році в Тулузі.
Після смерті батька 1384 року успадкував Анжуйське герцогство та Менське графство у Франції, графство Прованс і претензії на корону Неаполя. Того ж року перебрався до Провансу, який повстав проти його влади. За допомогою матері до 1387 року зміг знову втихомирити графство.
Королювання
ред.У 1389 році авіньйонський антипапа Климент VII дарував Людовику інвеституру на Неаполь, оскільки Владислав I, король Неаполю, був відлучений цим антипапою в 1386 році.
У 1390 році Людовик II і його мати зуміли за допомогою найманого війська захопити Неаполь, а король Владислав і його мати-регентка Маргарита Дураццо втекли до Гаети. Фактично Людовик II протягом десяти років володів практично усім Неаполітанським королівством з столицею Неаполем, де втаборився. У 1399 році Владислав I зумів зібрати значне військо і вигнав Людовика II з Неаполя.
Подальша діяльність
ред.1400 року одружився з Іоландою Арагонською, донькою Хуана I, короля Арагону. З 1407 року, після вбивства Людовика Орлеанського, брав участь на боці арманьяків у міжусобній війні арманьяків і бургіньонів за королювання Карла VI. Запекло протистояв Жану Бургундському. У 1409 році в місті Екс-ан-Прованс заснував університет.
У 1409 році Людовик Анжу за призовом антипапи Олександра V звільнив Рим від Владислава I, короля Неаполя. Спільно з наступником Олександра V — антипапою Іваном XXIII — Людовик вдерся в межі Неаполітанського королівства і переміг Владислава I у битві при Роккасекка в 1410 році. Проте незабаром Людовик II і Іоанн XXIII втратили підтримку неаполітанської знаті й були змушені відступити. У цей період, після смерті у 1410 році Мартина I, короля Арагону, висувався як претендент на арагонський трон, але був відкинутий місцевою знаттю.
У 1415 році після поразки французьких військ під Азенкуром від англійців на чолі із королем Генріхом V, герцог Анжу перебрався до родинного володіння. Він помер в Анже у 1417 році.
Родина
ред.Дружина — Іоланда Арагонська(1384—1443).
Діти:
- Людовик (1403—1434), герцог Анжу
- Рене (1409—1480), король Неаполю
- Карл (1414—1472), граф Мен
- Марія (1404—1463), дружина Карла VII, короля Франції
- Іоланда (1412—1440), дружина Філіппа I, герцога Брабанту; у другому шлюбі Франциска I, герцога Бретані.
Примітки
ред.- ↑ а б в г д е ж и Cawley C. Medieval Lands: A prosopography of medieval European noble and royal families — P. http://fmg.ac/Projects/MedLands/ANJOU,%20MAINE.htm.
- ↑ а б в Kindred Britain
Джерела
ред.- Romolo Caggese, Italia, 1313—1414, in Storia del mondo medievale, vol. VI, 1999, pp. 296—331 (італ.)
- Kekewich, Margaret L. (2008). The Good King: René of Anjou and Fifteenth Century Europe. Palgrave Macmillan. (англ.)
