Вікіпедія

Маргарет Рід Льюїс

Маргарет Рід Льюїс (9 листопада 1881 Кітаннінг, Пенсільванія, США — 1970) — американська дослідниця клітинної біології.

Маргарет Рід Льюїс
Ім'я при народженніангл. Margaret Adaline Reed
Народилася9 листопада 1881(1881-11-09)[1]
Кіттаннінг, Пенсільванія, США[1]
Померла20 липня 1970(1970-07-20) (88 років)
Країна США
Діяльністьанатоминя, біолог
Alma materGoucher College[1]
Галузьклітинна біологія
У шлюбі зВоррен Гармон Льюїс[1]
CMNS: Маргарет Рід Льюїс у Вікісховищі

Біографія

ред.

Маргарет Аделін Рід народилася в Кітаннінгу в Пенсільванії. Вона була другою дочкою Марти Аделін Волкер та Джозефа Кейбла Ріда. Іншою дочкою була Джессіка. Не пізніше 1889 року родина переїхала до містечка Меєрсдейл. Маргарет згадувала про свою участь у рятуванні людей під час Джонстаунської повені[en] на річці Коунмо[en] у травні 1889 року. За спогадами її старшої доньки Маргарет Наст, Маргарет Рід перехворіла в дитинстві на скарлатину, через що в неї погіршився слух і ця вада прогресувала з роками. У 13 років вона заявила батькам, що прагне стати лікаркою. 1894 року батьки відвезли дочок до інтернату Академія Ганни Мор у Рейстерстауні, проте згідно з сімейною легендою доньки втекли першої ж ночі та зажадали відправити їх доБалтиморського жіночого коледжу[en][2].

Дівчата Рід були ще замолоді для Жіночого коледжу, тому перші роки вони навчалися в підготовчій Балтиморській латинській школі для дівчат. 1901 року Маргарет Рід здобула ступінь бакалавра з математики. Улітку 1900 року вона вперше відвідала Морську біологічну лабораторію[en] в Вудс-Гоулі. Після другого літа в Морській біологічній лабораторії, 1901 року, Маргарет Рід вступила до Коледжу Брін-Мар. Імовірно, влітку вона працювала під керівництвом молодого ембріолога Томаса Моргана, одного з лідерів генетики в наступні роки. У Моргана ж вона навчалася зоології у Брін-Марі. Здобувши стипендію й на другий, 1902/1903 навчальний рік, Рід навчалася фізіології у професора Джозефа Ветергеда Воррена (англ. Joseph Weatherhead Warren), зокрема курсам, присвяченим фізіології травлення та колінного рефлексу[2].

У 1903 році Маргарет Рід переїхала до Нью-Йорка, де впродовж трьох років викладала фізіологію в Ньюйоркському медичному коледжі для жінок[en]. У 1905-1907 роках вона викладала в Барнард-коледжі. 1904 року Томас Морган переїхав до Колумбійського університету, і Маргарет Рід знову доєдналася до його лабораторії. 1907 року її було призначено інструктором з біології і фізіології Колумбійського університету. 1908 року вона короткочасно працювала в Коледжі Брін-Мар, а потім знову в Колумбійському університеті[2].

Улітку 1906 року Маргарет Рід відвідала Швейцарію, де працювала в Цюрихському університеті та подорожувала Альпами разом з Поліною Дедерер[en] та професором Ворреном Льюїсом. У 1907 році відвідала Паризький університет[2].

На літніх канікулах 1908 року Рід відвідала Берлін, де працювала в Інституті інфекційних захворювань Товариства Кайзера Вільгельма в лабораторії Макса Гартманна[en], поруч з Родою Ердман. Маргарет Рід пересадила кістковий мозок мурчака в розчин з поживними речовинами, ставши однією з піонерок культивування клітин поза організмом.

Читала лекції та навчала медсестер в Університеті Джонса Гопкінса.

Імовірно, улітку 1905 року під час перебування в Морській біологічній лабораторії Маргарет Рід познайомилася з Ворреном Льюїсом. 23 травня 1910 року одружилася з ним і впродовж 40 років вони проводили дослідження культивованих клітин[3].

З 1915 року працювала дослідницею відділу ембріології Інституту Карнегі в Вашингтоні.

Маргарет та її чоловік вели скромне життя, переважно разом перебуваючи в лабораторії. Певний час також приділяли родині, колегам, студентам, для яких організовували по вихідних пікніки, піші екскурсії на природу чи на човні. Під час канікул їздили у Вудз-Гоул чи в Морську лабораторію Маунт-Дезерт-Айленд[en][4].

1940 року Воррен Льюїс вийшов на пенсію та влаштувався в Інститут Вістар[en] у Філадельфії. Маргарет Льюїс також переїхала з ним, але зберегла наукові зв'язки з Інститутом Карнегі.

Воррен Льюїс був обраний членом Національної академії наук США, мав чимало почесних посад і звань. Натомість Маргарет Льюїс так і не здобула формального наукового ступеня вище бакалавра, а з нагород мала лише золоту медаль Вільяма Вуда Герхарда Філадельфійського патологічного товариства 1958 року, що її здобула разом з чоловіком. У 1964 році Інститут Вістар провів симпозіум на честь подружжя Льюїсів на тему "Збереження функціональної диференціації культивованих клітин"[5].

Родина

ред.

Маргарет Рід Льюїс мала 3 дітей. Маргарет Наст Льюїс (1911-2012) стала дослідницею в галузі фізики, викладачкою Гарвардського університету, Воррен Р. Льюїс працював у галузі атомної фізики та інженерії, Джессіка Льюїс була професоркою медицини в Піттсбурзькому університеті[6].

Науковий внесок

ред.

Маргарет Рід Льюїс досліджувала генетику та ембріологію тварин. Одна з перших у світі культивувала клітини поза організмом. Вивчала значення кислотності для культивування клітин.

Перші наукові праці Маргарет Рід опублікувала за дослідженнями, проведених ще в Коледжі Брін-Мар. Найперша з них стосувалася регенерації стопи ноги саламандри при руйнуванні всіх частин ноги нижче за гомілку. Друга стаття була присвячена регенерації першої пари кінцівок у раків та крабів[2].

Відрядження до Берліна та робота в протистологічній лабораторії Макса Гартманна дозволила Маргарет Рід відкрити новий напрямок. Спостерігаючи, як Рода Ердманн вирощує амеб на поживному агарі з сольовим розчином, Рід спробувала висадити на середовище фрагмент кісткового мозку мурчака. За кілька діб на поверхні агару сформувалася плівка з клітин, а в окремих з них дослідниця побачила мітотичний поділ ядра, що свідчило про розмноження клітин[7].

Після 1910 року Маргарет Рід Льюїс щорічно публікувала принаймні одну чи кілька наукових статей з анатомії чи патології самостійно чи в співавторстві[8].

Восени 1910 року подружжя Льюїсів взялося за експерименти, які мали відтворити досліди Маргарет у Берліні, сприраючись на новий метод Росса Гаррісона. На відміну від Гаррісона, який використовував як середовище лімфу жаби, вони спробували культивувати клітини зародкового кісткового мозку в плазмі крові ссавців. Після перших невдач, вони прочитали статтю Карреля та Берроуза та модифікували методику: взяли шматки ембріональної тканини курчати замість невеликих скупчень клітин. Ці експерименти були вже вдалі, у культурі були виявлені клітини різних зародкових тканин[9].

На відміну від Карреля й Берроуза, подружжя Льюїсів шукало мінімальне поживне середовище, яке б дозволило клітинами жити поза організмом якнайдовше. Вони модифікували сольовий розчин Лока (англ. Locke's salt solution), додавши туди м'ясний бульйон та глюкозу. Також вони виявили, що амінокислоти та глутатіон сприяють росту й поділу клітин, зокрема фібробластів[10].

До 1917 року Льюїси досягли успіхів у культивуванні багатьох типів клітин. Проте експерименти часто не виходили, а причину невдач встановити не вдавалося. Лише 1922 року Маргарет Льюїс разом з молодим асистентом Ллойдом Фелтоном[de] змогла знайти причину. Напередодні хімік Вільям Мансфілд Кларк[en] розробив індикатори кислотності. Маргарет Льюїс використала їх та виявила залежність виживання клітин від змін показника pH[11].

Подружжя Льюїсів не тільки вивчало морфологію клітин, але й досліджувало їхню фізіологію. Одним з результатів досліджень було виявлення того факту, що макрофаги й моноцити є окремими фізіологічними станами однієї й тієї ж групи клітин крові[12].

На початку 1920-х років кількість проблем, що їх вивчали Льюїси, зросла настільки, що надалі вони працювали в окремих напрямках. Маргарет сконцентрувалася на фізіологічних проблемах, зокрема на впливі pH на культуру клітин, зміні стану цитоплазми та на культивуванні вірусів у клітинах[13].

Наукові праці

ред.

Авторка понад 150 наукових праць. Серед них:

  • W. H. Lewis, Margaret R. Lewis (1924) Behavior of cells in tissue culture. Section VII in: General Cytology, ed. by E. V. Cowdry, pp. 383-447. Chicago, University of Chicago Press
  • W. H. Lewis, Margaret R. Lewis (1925) The transformation of white blood cells into clasmatocytes (macrophages), epithelioid cells, and giant cells. Journal of the American Medical Association, 84:798-99
  • W. H. Lewis, Margaret R. Lewis (1932) Further studies on the inactivation of tumor-producing viruses by means of dyes. Am. J. Cancer, 16: 333-44.
  • W. H. Lewis, Margaret R. Lewis (1932) The malignant cells of Walker rat sarcoma No. 338. Am. J. Cancer, 16:1153-83


Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Ogilvie M. B. The Biographical Dictionary of Women in Science: Pioneering Lives From Ancient Times to the Mid-20th Century — Routledge, 2003. — Vol. 2. — P. 785. — 798 p. — ISBN 978-1-135-96342-2
  2. ↑ а б в г д Evans, D.H. (2022). Margaret Reed: Early Life, Educational Background, and Early Research. У кн.: Pioneers in Cell Physiology: The Story of Warren and Margaret Lewis. Perspectives in Physiology. Springer, Cham. https://doi.org/10.1007/978-3-031-11894-4_2 (англ.)
  3. ↑ Corner, 1967, с. 331.
  4. ↑ Corner, 1967, с. 342.
  5. ↑ Corner, 1967, с. 343.
  6. ↑ Corner, 1967, с. 344.
  7. ↑ Corner, 1967, с. 332-333.
  8. ↑ Corner, 1967, с. 332.
  9. ↑ Corner, 1967, с. 333-334.
  10. ↑ Yao T, Asayama Y. Animal-cell culture media: History, characteristics, and current issues. Reprod Med Biol. 2017; 16: 99–117. https://doi.org/10.1002/rmb2.12024
  11. ↑ Corner, 1967, с. 336.
  12. ↑ Corner, 1967, с. 337.
  13. ↑ Corner, 1967, с. 338.

Джерела

ред.

Література

ред.
  • David H. Evans (2022), Pioneers in Cell Physiology: The Story of Warren and Margaret Lewis, Perspectives in Physiology, Springer Cham, doi:10.1007/978-3-031-11894-4(англ.)
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Маргарет_Рід_Льюїс&oldid=44307019