Вікіпедія

Меріон Террі

британська акторка

Меріон Бессі Террі (англ. Marion Bessie Terry; уроджена Мері Енн Бессі Террі; 13 жовтня 1853(1853жовтня13) — 21 серпня 1930) — англійська акторка. За півстолітню кар'єру зіграла головні ролі у понад 125 п'єсах[6]. Попри постійне перебування в тіні своєї старшої та знанішої сестри Еллен, однак, досягла значного успіху у постановках Вільяма Швенка Ґілберта, Оскара Вайлда, Генрі Джеймса й інших.

Меріон Террі
Ім'я при народженніангл. Mary Ann Bessy Terry[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася13 жовтня 1853(1853-10-13)[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондон, Сполучене Королівство[3] Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла21 серпня 1930(1930-08-21)[2] (76 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняHatfield Road Cemeteryd[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Велика Британія
 Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьакторка Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькиBenjamin Terryd[2][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Sarah Ballardd[2][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати / сестриЕллен Террі[5], Кейт Террі[5] і Fred Terryd[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Меріон Террі у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Народилася в Англії, в театральній сім'ї. При народженні її назвали Мері Енн Бессі Террі, і вона отримала прізвисько «Поллі»[7]. Її батьки, Бенджамін (1818—1896) мав ірландське походження, а мама Сара (уроджена Баллард; 1819—1892)[8] була шотландського походження, працювали комічними акторами в гастрольній компанії, яка базувалася в Портсмуті[9] (де батько Сари був весиліанським священником). Сім'я виховувала одинадцять дітей. Принаймні п'ятеро з них стали акторами: Кейт, Еллен, Меріон, Флоренс і Фред[10]. Двоє інших синів, Джордж і Чарльз, були пов'язані з керівництвом театру[11].

Сестра Кейт була дуже успішною акторкою до одруження та залишення кар'єри 1867 року, а її сестра Еллен стала найвідомішою шекспірівською акторкою свого часу. Її правнучатий племінник (онук Кейт), сер Джон Гілгуд, став одним із найшановніших акторів XX століття[12]. Террі навчалася в школі-інтернаті для дівчат у Саннісайді, Кінгстон-апон-Темс, разом зі своєю улюбленою сестрою Флоренс[7].

Кар'єра

ред.

У липні 1873 року вперше вийшла на сцену як професійна акторка в ролі Офелії в постановці «Гамлета» Тома Тейлора в Манчестері. У жовтні 1873 року вперше зіграла на Вест-Енді — роль Ізабель у фарсі Джона Меддісона Мортона «Гра в розваги» в театрі «Олімпік» в компанії Генрі Невілла. Потім зіграла леді Валерію у «Все, що блищить, не золото» Мортона в тому ж театрі. 1874 року зіграла героїню шекспірівської п'єси «Багато галасу з нічого» в «Олімпіку». Наступний сезон провела в театрі «Стренд», а 1875 року з'явилася в «Слабкій жінці» Генрі Джеймса Байрона.

 
Меріон Террі, прибл. 1880 рік

Приєдналася до трупи театру «Геймаркет» і стала протеже Вільяма Швенка Ґілберта[13], незабаром з'явившись у кількох його п'єсах, зокрема «Dan'l Druce, Blacksmith» (1876) як Дороті[14], відновлені «Палацу істини» (1876)[15], відновлені «Пігмаліону і Галатеї» (1877) і «Заручені» (1877), створивши роль Белінди Треерн з великим успіхом[7]. У той період вперше з'явилася в «Danischeffs», адаптації лорда Ньюрі (1876), «Славі» К. М. Рея (1877), «Карлі XII» Джеймса Планше (відновлення 1877 року)[16], «Волоцюзі» Гілберта (1878)[17], «Двох сироах» (1878)[18], «Розчавленому трагіку»[13] і «Моїй маленькій дівчинці» Діона Бусіко. 1879 року переїхала до Театру принца Уельського під керівництвом Бенкрофтів, а потім переїхала з трупою до «Геймаркета», де грала у відновлених комедіях Томаса Вільяма Робертсона, зокрема в ролях Бланш Гей у «Нашому» та Белли в «Школі». 1879 року з'явилася в ролі Мейбл в «Обов'язку» Джеймса Альберта та головній ролі в «Гретхен» Гілберта[7].

Як визнана актриса продовжувала грати головні ролі в сучасних п'єсах, зокрема Вірсавію в сценічній адаптації «Подалі від шаленої юрми» Томаса Гарді та Джозефа Комінса Карра (1882). Того ж року зіграла разом з Лотті Венн і Джонстоном Форбс-Робертсоном у комедії Дж. В. Годфрі «Парвеню» в театрі «Королівський двір»[19]. 1884 року замінила свою сестру Еллен, яка хворіла, у ролі Віоли в «Дванадцятій ночі» в театрі «Ліцеум». 1885 року зіграла у «Магістраті» Артура Вінґа Пінеро. У 1887 році приєдналася до трупи Герберта Бірбома Трі спочатку в «Театрі комедії», а потім у «Геймаркеті». Того року з'явилася в «Торговці балад» Вальтера Бессана. У лютому 1888 року зіграла головну роль у відновленні «Розбитих сердець» Гілберта[20]. Пізніше того ж року гастролювала британськими провінціями з Генрі Ірвінґом як Маргарет у «Фаусті», роль, яку виконувала її сестра Еллен. Зіграла місис Ерролл у фільмі «Справжній маленький лорд Фаунтлерой» (1889)[21], з'явилася в «Кірені» Альфреда К. Калмура (1890) і 1891 року — в «Світлі й тіні» Р. К. Картона. У 1890-х роках продовжувала гастролювати з трупою «Ліцеума» Ірвінґа, граючи Розамунду в «Бекеті» Альфреда Теннісона, Порцію у «Венеційському купці» (одна з головних ролей її сестри) і знову Маргарет[7].

Пізні роки

ред.
 
Террі та В. Ш. Ґілберт у «Розенкранці і Гільденстерні»

1892 року зіграла свою найвідомішу роль — місис Ерлін у «Віялі леді Віндермір» Оскара Вайлда в театрі Сент-Джеймса. Потім була роль Гетті в «Бавовняному королі» Саттона Вейна-старшого (1893). 1895 року з'явилася в «Алабамі» Огастеса Томаса, у головній ролі в «Делії Гардінг» Дж. Комінса Карра та як місис Певерель в «Гаї Домвіллі» Генрі Джеймса. 1900 року зіграла ролі Розалінди і Порції на Стратфордському фестивалі. Виконала роль Ніни у «Прощенні» Джозефа Комінса Карра (1901), головні ролі в «Елеонорі» Мері Гемфрі Ворд (1902), Сьюзен Троселл у «Вулиці якості» Джеймса Баррі (1902) та Одрі в «Майкл і його втрачений ангел» Генрі Артура Джонса й інші[7].

1907 року виступала у виставі за запитом королівської сім'ї за п'єсою Тома Тейлора 1855 року «Тихі води течуть глибоко» разом з Чарльзом Віндемом перед королем Едуардом VII[22]. Зіграла матір Гамлета у відновленні пародії Гілберта на «Гамлета», «Розенкранца та Гільденстерна» 1908 року. 1908 і 1909 року гастролювала Америкою та Канаді. Її останньою роллю була Принципеса делла Черкола у постановці 1923 року «Наші кращі на глобусі» Сомерсета Моема, через п'ятдесят років після її першої професійної появи. Страждаючи від артриту й інших недуг, залишила сцену. В останні роки жила в Паддінгтоні після багатьох років життя в особняках Букінгемського палацу[23].

1930 року померла у своєму будинку у 76 років від крововиливу в мозок. Її поховали на цвинтарі Сент-Олбанс[24]. Вона ніколи не виходила заміж, і поза сценою вела дуже приватне життя, тому про її романтичні стосунки нічого не відомо. Залишила спадок вартістю понад 12 000 фунтів стерлінгів[7].

Примітки

ред.
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в г д Lundy D. R. The Peerage
  3. ↑ а б Oxford Dictionary of National Biography / C. Matthew — Oxford: OUP, 2004.
  4. ↑ Find a Grave — 1996.
  5. ↑ а б в г д Kindred Britain
  6. ↑ Milestones: Sep. 1, 1930 - TIME. web.archive.org. 25 жовтня 2012. Процитовано 9 січня 2025.
  7. ↑ а б в г д е ж Terry, Marion Bessie (1853–1930), actress. Oxford Dictionary of National Biography (англ.). Процитовано 9 січня 2025.
  8. ↑ Gielgud, p. 222
  9. ↑ Stage Beauty. www.stagebeauty.net. Процитовано 9 січня 2025.
  10. ↑ Booth, Michael R. «Terry, Dame Ellen Alice (1847—1928)», Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, September 2004; online edn, January 2008, accessed 4 January 2010
  11. ↑ Hartnoll, pp. 815–17.
  12. ↑ Hutchinson encyclopedia article on Terry family
  13. ↑ а б Stedman, p. 158
  14. ↑ Ainger, p. 123
  15. ↑ Ainger, p. 125
  16. ↑ Adams, p. 274
  17. ↑ Ainger, p. 150
  18. ↑ Ainger, p. 164
  19. ↑ Footlight Notes - Home - Week ending 5 March 2005 - 389. footlightnotes.tripod.com. Процитовано 9 січня 2025.
  20. ↑ Broken Hearts - Introduction. diamond.boisestate.edu. Процитовано 9 січня 2025.
  21. ↑ Foulkes, p. 98
  22. ↑ Stage Beauty. www.stagebeauty.net. Процитовано 9 січня 2025.
  23. ↑ Obituary, The Times, 22 August 1930
  24. ↑ Obituary, The Times, 22 August 1930

Література

ред.
  • Adams, William Davenport. A Dictionary of the Drama, Chatto & Windus, 1904
  • Ainger, Michael (2002). Gilbert and Sullivan – A Dual Biography. Oxford: Oxford University Press. ISBN 0-19-514769-3.
  • Gielgud, John. An Actor and His Time, Sidgwick and Jackson, London, 1979. ISBN 0-283-98573-9ISBN 0-283-98573-9
  • Ellen Terry's memoirs, ed. E. Craig and C. St John (New York, 1932)
  • Foulkes, Richard. Lewis Carroll and the Victorian Stage, Ashgate Publishing, Ltd., 2005 ISBN 0-7546-0466-7
  • Hartnoll, Phyllis and Peter Found, The Concise Oxford Companion to the Theatre. (1992) Oxford University Press ISBN 0-19-866136-3
  • Mullin, D. (ed.) Victorian actors and actresses in review: a dictionary of contemporary views of representative British and American actors and actresses, 1837—1901 (1983)
  • Parker, J. (ed.) Who's Who in the Theatre, 6th edn (1930)
  • Pemberton, Thomas Edgar. Ellen Terry and her sisters, London: C. Arthur Pearson, Ltd (1902)
  • Stedman, Jane W. (1996). W. S. Gilbert, A Classic Victorian & His Theatre. Oxford University Press. ISBN 0-19-816174-3.
  • Steen, M. A pride of Terrys (1962)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Меріон_Террі&oldid=44324203