Вікіпедія

Метабола

у давньогрецькій гармоніці — зміна в звуковисотній структурі, що призводить до зміни етосу (характеру) музики; в сучасній гармонії — катег

Метабола (дав.-гр. μεταβολή — поворот, зміна, перехід; лат. transitus) у давньогрецькій гармоніці — зміна в звуковисотній структурі, що, як правило, призводить до зміни етосу (характеру) музики; в сучасній гармонії — категорія модального ладу.

Давньогрецька метабола

ред.

Метабола була відома вже Аристоксену[1]. Послідовник Аристоксена Клеонід розрізняє метаболу в чотирьох сенсах: (1) за роду, (2) за «системою» (звукорядом, див. Повна система), (3) за тоном (тобто за ладом), (4) за мелопеєю.

Метаболою за родом аристоксеніки називали зміну роду мелосу (наприклад, заміну діатоніки хроматикою), метаболою за системою — перехід з тетрахорду сполучених до тетрахорду відокремлених (одну певну інстанцію транспозиції), метаболою за тоном — перехід з одного ладу в інший (ладова метабола). Нарешті, метабола за мелопеєю — зміна етосу мелодії в цілому (Клеонід розрізняє «збуджений», «сумний» і «спокійний» етоси).

Птолемей не вважав перенесення цілої мелодії на іншу висоту (тобто транспозицію) «метаболою». У разі транспозиції, за Птолемеєм, мелодія не змінюється, змінюється «тон» (ступінь напруги голосу або, наприклад, струн ліри). Транспозиція «не дає чуттям відчуття відмінності такою мірою, що зачіпає етос, а лише відчуття відмінності за висотою». Залишаються метаболи за родом і за ладом («тоном»)[2] — останній Птолемей надає особливого значення.

Важлива музична властивість ладової метаболи і, так би мовити, сприятлива композиційна передумова — наявність спільних звуків між джерелом і ціллю метаболи[3]. З цієї причини Птолемей (Harm. II, 6) вважав перехід від дорійського ладу до міксолідійського (з 7 ступенів 5 у них спільні) надзвичайно зручним. Він описував цю ладову метаболу так:

Коли мелодія, піднімаючись, досягає меси і не потрапляє, як зазвичай, на відокремлений тетрахорд у квінтовому консонансі з тетрахордом середніх, а ніби перенаправлена в з'єднаний з месою тетрахорд, так що замість квінт вона утворює кварти зі звуками перед месою, тоді почуття вловлюють відхилення, відступ того, що виникло, від очікуваного. Воно прийнятне, якщо злиття милозвучне і пропорційне, і неприйнятне, якщо навпаки. Тому найпрекраснішою і чи не єдиною в своєму роді є метабола, подібна вищеописаній, що використовує допоміжний тоновий перехід, тобто різницю між квінтою і квартою.

У випадку ладової метаболи, вважав Птолемей «мелодія втрачає свій первісний порядок, а висота [змінюється] не сама по собі[4], а як похідна від мелосу» (Harm. II, 6)[5]. Подібно описує метаболу Арістід Квінтіліан:

Метабола — зміна початкової системи[6] і характеру звучання (τῆς φωνῆς χαρακτῆρος). Оскільки кожній системі відповідає якийсь тип звучання (τῆς φωνῆς τύπος), очевидно, що зі зміною гармоній[7] змінюється і вигляд мелодії. Ладові метаболи бувають найрізноманітніші відповідно до кожного з простих і складених інтервалів, проте приємніші ті, що виникають з консонансів, а решта — не цілком [приємні] (Arist. Mus. I. 11).

Метабола за системою (Перший Дельфійський гімн, 127 Р. до н. е.; фрагмент):

 

Вчення про метаболу становить стандартний розділ візантійської гармоніки (викладено у Бакхія, анонімів II і III Беллермана).

У латинських викладах грецької гармоніки метабола передавалася термінами transitus і commutatio (Марціан Капелла. Про одруження Філології та Меркурія. Кн. 9).

Метабола в середньовічній і ренесансній Європі

ред.

Середньовічна теорія музики описувала тільки один різновид метаболи — коливання між b-квадратним («сі-бекаром») і b-круглим («сі-бемолем»), характерне для міксодіатоніки[ru] григоріанської монодії (cantus planus). Композиційно-технічно така метабола описувалася як різновид мутації[ru].

У низці музично-теоретичних трактатів пізнього Середньовіччя і Відродження зустрічаються терміни mixtio, commixtio (Маркетто Падуанський, Іван Тінкторіс), commutatio (Генріх Глареан), які можна прийняти за латинські аналоги давньогрецької метаболи. Насправді, ці терміни описували складні випадки «суміщених» звукорядів монодичних ладів у деяких, нетипових, розспівах. Спираючись на аналіз амбітусу такого розспіву, вчені не могли віднести його до жодного з 8 ладів звичної схеми. Таким чином commutatio означало не зміну ладу в ході його розгортання в часі (діахронічну зміну), а «змішаний» його стан ad hoc. Загалом, середньовічна і ренесансна модальна теорія виходила з уявлення про єдність ладу і його самототожність[8].

Метабола в російській церковній музиці

ред.

Випадки метаболи нерідкі в знаменному співі. Яскравий приклад такої музики — стихира 2-го гласу «Днесь Христос у Віфлеємі» Іоанна ченця (рукопис XVII століття)[9], де метабола за системою (коливання c-cis, f-fis) проводиться послідовно і багаторазово.

Метабола в теорії музики XIX–XX століть

ред.

Притому, що метабола за ладом типологічно споріднена з відхиленнями й модуляціями в гармонійній тональності XVII—XX ст., називати (модальну) метаболу (тональною) модуляцією недоцільно[10]. З часів Рімана[11] слово «модуляція» закріпилося в термінологічному значенні переходу з однієї (мажорно-мінорної) тональності в іншу; в старовинній модальній музиці такої тональності не було. Крім того, латинські слова «modulari», «modulatio» (і новоєвропейські деривати), надзвичайно поширені в античній (римській), середньовічній і ренесансній теорії музики західної Європи[12], мали особливе значення (відмінне від прийнятого нині, «шкільного»).

Метаболи, які спостерігаються в старомодальній гармонії, зазвичай застосовуються для вираження сильних «драматичних» емоцій, або носять образотворчий (колористичний) характер. Яскраві приклади метаболи за тоном: мотет Дюфаї «Ave regina caelorum» (на словах «Miserere supplicanti Dufay»[13]), мотет Жоскена (?) «Absalon fili mi» (в кінці п'єси, на словах «… sed descendam in infernum plorans»[14]). Метаболи за ладом (зміна одного церковного тону іншим) і метаболи за системою (транспозиція на певній ділянці форми), які трапляються в старомодальній музиці, теоретики пояснювали (до епохи бароко) як результат гексахордової мутації .

Примітки

ред.
  1. ↑ Розділ про метаболу в «Гармоніці» Аристоксена не збереглась; однак Аристоксен згадує про метаболу в різних контекстах у збережених розділах.
  2. ↑ Метаболу за мелопеєю Птолемей не згадує.
  3. ↑ Пор. техніку відхилення/модуляції в теорії мажорно-мінорної тональності — перший ступінь спорідненості, другийступінь спорідненості і т. д.
  4. ↑ Як це було б під час транспозиції мелодії.
  5. ↑ Тобто залежно від ступеневого складу мелодії. Докладніше див. у джерелі: Птолемей. Гармоника. Издание подготовил В. Г. Цыпин. М., 2013, сс. 216 і далі, 418—419.
  6. ↑ Термін грецької теорії, йдеться про звукоряд.
  7. ↑ Тут «гармонії» — в значенні октавних звукорядів різної структури, див. Вид консонансу.
  8. ↑ Вкрай рідко в середньовічних музично-теоретичних трактатах можна зустріти твердження на зразок «антифон починається в першому тоні, а закінчується в сьомому».
  9. ↑ Див. розшифровку в статті Ю. Н. Холопова «„Странные бемоли“ в связи с модальными функциями в русской монодии» [Архівовано 2 травня 2021 у Wayback Machine.], с.10-12.
  10. ↑ В англомовній музикознавчої літературі повсюдно грецьке слово «метабола» перекладається як «modulation». Див., наприклад, у фундаментальній монографії американця Т. Матісена: Thomas J. Mathiesen. Apollo's Lyre. Greek Music and Music Theory in Antiquity and the Middle Ages. Lincoln & London, 1999. Так само «модуляцією» називає метаболу визначний авторитет британського антикознавства Е. Баркер, у кн.: Barker A. Scientific Method in Ptolemy's Harmonics. Cambridge, 2000, p. 158 ss. Сучасна німецька теорія музики (Ф. Цаминер, у «Geschichte der Musitheorie», Bd. 2 [Darmstadt, 2006], SS. 168, 223 et passim) надає перевагу транслітерації — die Metabole (мн. ч. Metabolai).
  11. ↑ Riemann H. Systematische Modulationslehre als Grundlage der musikalischen Formenlehre. Hamburg, 1887. Загалом, учення про модуляції в мажорно-мінорній тональності склалося в музичній науці до Рімана; в розвиненому вигляді воно присутнє, наприклад, вже в кінці XVIII — початку XIX ст. в абата Г. Й. Фоглера.
  12. ↑ Як, напр., у знаменитому визначенні музики Августина Блаженного «Musica est scientia bene modulandi».
  13. ↑ Змилуйся [Господи] над сколіненим Дюфаї (лат.).
  14. ↑ …но, рыдая, сойду в преисподнюю (лат.).

Література

ред.
  • Арнольд Ю. К. Теория древне-русского церковного и народного пения на основании автентических трактатов и акустического анализа. Вып. 1: Теория православного церковного пения вообще, по учению эллинских и византийских писателей. М., 1880.
  • West M. L. Ancient Greek Music. Oxford, 1992.
  • Cleonides. Harmonic introduction // Strunk's Source Readings in Music History. Vol. 1: Greek Views of Music, edited by Th. Mathiesen. New York, 1998, pp. 35—46.
  • Mathiesen Thomas J. Apollo's Lyre. Greek Music and Music Theory in Antiquity and the Middle Ages. Lincoln & London, 1999.
  • Hagel S. Modulation in altgriechischer Musik. Frankfurt/Main: P. Lang, 2000.
  • Холопов Ю. Н. «Странные бемоли» в связи с модальными функциями в русской монодии // Школа знаменного пения. Москва, 2000, № 2, с. 4-15.
  • Холопов Ю. Н. К проблеме лада в русском теоретическом музыкознании // Гармония: проблемы науки и методики. Вып. 2. Ростов-на-Дону: РГК, 2005. С. 135—157; статья перепечатана в сб.: Идеи Ю. Н. Холопова в XXI веке / Редактор-составитель Т. С. Кюрегян. М., 2008, с. 79—100.
  • Клеонид. Гармоническое введение. Перевод А. В. Русаковой // От Гвидо до Кейджа. М., 2006, сс. 286—314.
  • Лебедев С. Н. Метабола // Большая российская энциклопедия. Том 20. М., 2012, с. 74.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Метабола&oldid=43622204