Морозов Олександр Олександрович
Олекса́ндр Олекса́ндрович Моро́зов (рос. Алекса́ндр Алекса́ндрович Моро́зов; 16 жовтня (29 жовтня) 1904, Бежиця, нині у складі міста Брянськ, Російська імперія — 14 червня 1979, Харків, УРСР) — радянський конструктор танків. Депутат Верховної Ради СРСР 5-го скликання (1958—1962). Двічі Герой Соціалістичної Праці (20 січня 1943, 25 жовтня 1974).
| Морозов Олександр Олександрович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 16 (29) жовтня 1904 Бежиця, Брянський повітd, Орловська губернія, Російська імперія[1] |
| Помер | 14 червня 1979 (74 роки) Харків, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Міське кладовище № 2 |
| Країна |  Російська імперія СРСР |
| Діяльність | військовослужбовець, письменник, політик, конструктор |
| Alma mater | Московський політехнічний університетd (1931) |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Заклад | Завод імені В. О. Малишева |
| Учасник | Друга світова війна |
| Посада | депутат Верховної ради СРСР[d] |
| Військове звання | Генерал-майор інженерно-технічної служби |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |             |
| Сайт | morozov-a-a.narod.ru |
Найвідоміший як головний конструктор Харківського конструкторського бюро машинобудування (ХКБМ) впродовж 1940—1976 років, якому після смерті було присвоєно його ім'я. За участі Морозова було створено танки Т-24, БТ-2, БТ-5, БТ-7, Т-34, а під його безпосереднім керівництвом — Т-44, Т-54 та Т-64, та низку інших зразків.
Життєпис
ред.
Народився в родині робітника. У 1914 році родина переїхала до Харкова, де батько Олександра Морозова влаштувався працювати на Харківський паровозобудівний завод (ХПЗ).
1919 року завершив 6 класів загальноосвітньої школи, після чого почав трудову діяльність діловодом на ХПЗ. Згодом працював копіювальником, креслярем і конструктором, брав участь у створенні перших радянських гусеничних тракторів. Відслужив у РСЧА авіаційним техніком-мотористом, після чого 1928 року повернувся на ХПЗ.[2]
Впродовж 1929—1931 навчався заочно в Московському механіко-електротехнічному інституті.[2]
1931—1938 — керівник групи конструкторського бюро ХПЗ, від 1938 — заступник начальника конструкторського бюро, від 1940 — головний конструктор Харківського заводу № 183 імені Комінтерну, евакуйованого в жовтні 1941 року в місто Нижній Тагіл Свердловської області РРФСР. Працював головним конструктором Уральського танкового заводу.
Член ВКП(б) з грудня 1943 року.
З листопада 1951 року — головний конструктор Харківського конструкторського бюро (КБ) машинобудування, у 1966—1976 роках — його начальник. З червня 1976 року — консультант Харківського КБ машинобудування та член Науково-технічної Ради Міністерства машинобудування СРСР.
Генерал-майор технічної служби (1943). Доктор технічних наук (1972).
Конструкторська діяльність
ред.1931—1939 брав участь у проектуванні легких колісно-гусеничних танків: БТ-2 (1931), БТ-5 (1932), БТ-7 (1935), БТ-7М (1939).
Спільно з Михайлом Кошкіним і М. О. Кучеренком керував розробкою середнього танку Т-34 (1940).
Після війни під керівництвом Морозова створено низку танків, інших об'єктів бронетанкової техніки, зокрема танк Т-64.
Премії та нагороди
ред.- Двічі Герой Соціалістичної Праці (20.01.1943[3], 25.10.1974)
- три ордени Леніна (5.06.1942, 20.01.1943, 25.10.1974)
- орден Жовтневої Революції (26.04.1971)
- три ордени Трудового Червоного Прапора (19.09.1941, 1.11.1954, 29.10.1964)
- орден Кутузова І ст. (16.09.1945)
- орден Суворова ІІ ст. (19.04.1945)
- орден Червоної Зірки (5.08.1944)
- медалі
- Сталінська премія (1942, 1946, 1948).
- Ленінська премія (1967).
- заслужений машинобудівник Української РСР (1970)
Увічнення пам'яті
ред._02.jpg)
В Харкові існує вулиця Морозова, поруч з якою розташований Завод імені В. О. Малишева;
Ім'я Морозова присвоєно Харківському конструкторському бюро машинобудування, Харківському механічному технікуму;
В Харкові встановлено меморіальні дошки О. Морозову — на будинку, де він жив і в НТУ «ХПІ», на будівлі кафедри колісних та гусеничних машин ім. О. О. Морозова;
У 1982 у Брянську встановлено пам'ятник-погруддя Морозову як двічі Героєві Соціалістичної Праці (автор Микола Рябінін).
Примітки
ред.- ↑ Морозов Александр Александрович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ а б Ларин, А. А. (2019). Развитие танкостроения в Харькове. Учебное пособие по курсу истории науки и техники для студентов машиностроительных специальностей (російською) . Харків: НТУ «ХПІ». с. 100.
- ↑ Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Социалистического Труда товарищам Кочеткову Д. Е., Максареву Ю. Е., Морозову А. А. и Музрукову Б. Г.» от 20 января 1943 года [Архівовано 4 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик : газета. — 1943. — 28 января (№ 4 (264)). — С. 1.
Література
ред.- Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 7. — К., 1982. — С. 128.
- Большая Советская Энциклопедия. — 3-е издание.
- Большой энциклопедический словарь. — Т. 1. — М., 1991. — С. 837.
Посилання
ред.- Морозов О. О. Танки и люди. Дневник главного конструктора. BTVT.narod.ru. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 10 березня 2015.
- Біографія на сайті Armor.kiev.ua [Архівовано 5 квітня 2015 у Wayback Machine.]