Нафанаїл (Бойкикев)

Митрополит Натанаїл (в миру Нешо Стоянов Бойкікєв; 26 жовтня 1820, Кучевиште, Османська імперія — 18 вересня 1906, Пловдив, Болгарія) — єпископ Болгарської православної церкви, митрополит Охридський (1872–1880); Ловчанський (1880–1891); Пловдивський (1891–1906). Випускник Київської Духовної Академії. Болгаро-македонський письменник, громадський діяч, революціонер, один з організаторів Кресненсько-Разложського повстання, видатний діяч Болгарського національного відродження. Також учасник Одеського собору болгарських студентів, які проголосили ідею відновлення Болгарської Автокефальної Церкви (1843).

Натанаїл Охридський
Митрополит Пловдивський
24 березня 1891 — 18 березня 1906
Церква:	Болгарська православна церква
Попередник:	Парфеній Іванов, Панарет Мишайков
Наступник:	Максим Пелов
Митрополит Охридський
вересень 1872 — 1880
Церква:	Болгарська православна церква
Наступник:	Синесій Димитров
Митрополит Ловчанський
1880 — 24 березня 1891
Церква:	Болгарська православна церква
Попередник:	Мелетій Андонов, Діонісій Помаков
Наступник:	Парфеній Іванов, Максим Пелов
Альма-матер:	Одеська духовна семінарія
Діяльність:	письменник, Orthodox theologian
Народження:	26 жовтня 1820(1820-10-26) Kučevišted, Чучер-Сандево (община), Північна Македонія
Смерть:	18 вересня 1906(1906-09-18) (85 років) Пловдив, Болгарія
Похований:	Church of the Holy Mother of God, Plovdivd
Автограф:
Нафанаїл у Вікісховищі

Біографія

Народився в 1820 році в македонському селі Кучевиште, на Скопійській Чорній Горі. Навчався в Кучевиштенському монастирі, 1835 року виїхав до школи у Самокові, потім продовжував освіту в Прилепі, де разом з Ґеорґем Самуркашевим з Велеса переклав «во простий и краткий язик болгарский» трактат «Служение еврейско и все злотворение нихно», надрукований 1838.

1837 року пострижений у монахи в Зографському болгарському монастирі на Афоні з іменем Натанаїл. Там він звернув на себе увагу Анатолія Зографського, який відзначив його обдарованість, патріотизм і допоміг йому відправитися вчитися до Російської імперії. Там він навчався в Кишинівському духовному училищі, а потім вступив до Одеської духовної семінарії.

У 1840–1841 роках займався перекладами із Захаром Княжеським, підготував до друку «Зерцало или огледало християнское», надруковане в Москві 1847 року.

1843 року брав участь у зборах болгарських студентів і учнів в Одесі, які проголосили ідею відновлення Болгарської Автокефальної Церкви.

У 1846 році через Захарія Княжевського в Санкт-Петербурзі просив у російського уряду церковних книг і грошової допомоги для відкриття болгарського богословського училища в Константинополі.

Після закінчення семінарії, вступив 1847 до Київської духовної академії.

Вів листування зі своїми одноплемінниками в Македонії, підтримуючи зв'язок з діячами болгарського національного відродження, його листи публічно зачитувалися в Скоп'є, Велесі, Прилепі та инших містах.

1851 року закінчив Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я за твір «Про те, що Болгарський Архієпископ в давні часи не залежав ні від Римського, ні від Константинопольського Патріарха», який незабаром було перекладено болгарською мовою і поширювався в Болгарії у розпал церковно-національної боротьби болгар з греками-фанаріотами.

Висвячений у сан ієромонаха в Києві.

1853 року видав церковнослов'янською мовою в Празі твір «Приятелское писмо от българина к гръку», в якій писав про глибинні причини болгарсько-грецьких церковних чвар.

1863 року разом з Іваном Селімінським, архімандрит Натанаїл був болгарським делегатом в Моравії на вшануваннях 1000-річчя апостольської місії святих Кирила і Мефодія.

З 1854 по 1869 рік, як представник Зографського монастиря, був ігуменом Добровецького монастиря в Молдові. 1864 адаптував на болгарську «Краткое изъяснение Божественной Литургии», яку видав в місті Котел, підписавши: «Сѫщій Славѧно-Българинъ вашь свѧщенноиннокъ Натанаилъ Стоѧновъ». А 1873 Натанаїл видав в Константинополі історико-юридичну працю «а Юстинианови права на Охридска архиепископия или за църковна независимост и самостоятелност на Охридско-Българско священоначалие».

Архієрей Болгарської Церкви

Коли в Константинополі справа Болгарської автокефалії перемогла, - Натанаїл у вересні 1872 року висвячений Екзархом Антимом І на першого митрополита Болгарської Церкви в Охриді. Однак відповідний султанський берат він отримав лише 1874.

На початку російсько-турецької війни 1877 османська влада, сумніваючись в лояльності Натанаїла, перевела його з Охрида в Константинополь.

Після несприятливого для македонських болгар Берлінського конгресу, Натанаїл очолив таємний штаб з організації Кресненсько-Разложського повстання (1878–1879 рр.).

Після поразки повсталих македонських болгар, єпископ Натанаїл оселився в Софії, а потім переїхав до Враци, а 1880 призначений митрополитом Ловечським, оскільки його повернення в межі Османської імперії стало неможливим через відкриту участь в Кресненському повстанні.

24 березня 1891 року Натанаїл призначений Пловдивським митрополитом. На цій посаді він залишався аж до своєї смерті.

Один із засновників Болгарської літературної громади, з якої виросла згодом Болгарська академія наук.

Помер 18 вересня 1906 року в Пловдиві. Через три роки після смерті побачила світ його автобіографія «Життєпис митрополита Охридського-Пловдивськлго Натанаїла».

Література

• Жизнеописание митрополита охридско-пловдивскаго Натанаила (автобиографични бележки) — Сборникъ за народни умотворения, наука и книжнина, Дѣлъ историко-филологиченъ, кн. VII. (XXV.), 1909, 1–77;
• Кирил, патриарх български. Натанаил, митрополит Охридски и Пловдивски (1820–1906). С., 1952.
• Цацов, Борис. Архиереите на Българската православна църква. С., 2003.
• Натанаил Охридски. Борба за България. С., 2004.
• Чолов, П. Български историци. Биографично-библиографски справочник. С., 2010, с. 157.