Неборячок Федір Матвійович
Федір Матвійович Неборячок (17 серпня 1919, Михайлівка, Гайсинський район — 19 лютого 2003, Михайлівка, Гайсинський район) — український радянський літературознавець, перекладач. Кандидат філологічних наук (1952).
| Неборячок Федір Матвійович | |
|---|---|
| Народився | 17 серпня 1919 Михайлівка, Гайсинський район, Україна |
| Помер | 19 лютого 2003 (83 роки) Михайлівка, Гайсинський район, Вінницька область, Україна |
| Країна |  СРСР |
| Діяльність | літературознавець, перекладач |
| Alma mater | ОДУ (1943) |
| Науковий ступінь | кандидат філологічних наук |
| Знання мов | болгарська, польська, російська, білоруська і українська |
| Заклад | Інститут суспільних наук АН УРСР, Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка і ЛДУ імені Івана Франка |
Життєпис
ред.Народився 17 серпня 1919 року у селі Михайлівка (нині Гайсинського району Вінницької області).
Закінчив школу у рідному селі. 1934 року вступив на робітфак при Київському лісотехнічному інституті. 1937 року вступив на філологічний факультет Одеського державного університету, де провчився три курси, а потім перевівся до Львівського державного університету. З початком німецько-радянської війни працював вахтером на одному з військових заводів у Ташкенті, потім відновив навчання в евакуйованому Одеському університеті, який закінчив 1943 року.
У 1943—1946 роках спочатку курсант Ашхабадського військового училища, потім офіцер діючої армії, учасник Другої світової війни.
У 1946—1949 роках — аспірант Львівського державного університету, в якому працював у 1949—1971 роках — у 1949—1953 роках викладачем, у 1953—1960 роках доцентом, а в 1960—1971 роках завідувачем кафедр української української літератури.
1971—1973 років — завідувач відділу української літератури Інституту суспільних наук АН УРСР.
У 1965—1973 роках також відповідальний редактор збірки «Українське літературознавство».
У 1973—1981 роках — проректор з наукової роботи та одночасно до 1982 року доцент кафедри української літератури Полтавського педагогічного інституту.
З 1982 року — на пенсії.
Помер 19 лютого 2003 року у рідному селі.
Володів польською, болгарською, білоруською та російською мовами.
Переклав українською з болгарської романи «Птахи прилітають до нас» («болг. Птици долитат при нас», 1960) та «Життя за життя» (болг. Живот за живота, 1972) Петра Славинского[bg], повість «Ленко» Г. Караславова (1961), роман «Квиток до Бретані» (болг. Билет за Бретан) И. Давидкова (1983); з російської — роман «Картина» та повість «Дощ у чужому місті» Данила Граніна (1983).
Друкувався у журналах «Радянський Львів», «Жовтень», «Зміна», «Вітчизна», «Українське літературознавство», «Літературний огляд».
Досліджував творчість Максима Рильського, Степана Тудора, Ярослава Галана, Івана Франка, українські переклади Олександра Пушкіна.
Основні праці
ред.- Максим Рильський: Літературно-критичний нарис. Львів, 1955;
- О. С. Пушкін на українській мові. Львів, 1958;
- Заповіти братерства та дружби народів. Львів, 1961.
Література
ред.- Історія факультету філології та журналістики (до дев'яносто п'ятиліття заснування вишу) / Під ред. М. Степаненка. Полтава, 2009. С. 29. — 62 с.
- Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.