Ноцек Микола Лаврентійович
Микола Лаврентійович Ноцек (6 травня 1930, Вільбівне — 21 грудня 2020, Київ) — український інженер-технолог, організатор нафтової та газової промисловостей, державний діяч. Почесний громадянин міста Острог (2000). Реформатор низки нафтопереробних заводів України, співорганізатор розбудови міста Острог, удосконалювач нафтопереробних технологічних процесів.
Микола Ноцек | |
---|---|
Народився | 6 травня 1930 Вільбівне, Польська Республіка |
Помер | 21 грудня 2020 (90 років) Київ, Україна |
Поховання | Байкове кладовище |
Діяльність | нафтова промисловість, газова промисловість |
Відомий завдяки | реформам під час керівництва низкою нафтопереробних заводів, розбудові міста Острог, оптимізації нафтопереробних технологічних процесів |
Alma mater | Львівський політехнічний інститут (1953) |
Заклад | Новоуфимський нафтопереробний завод (1953—1964) Надвірнянський нафтопереробний завод (1964—1969) Херсонський нафтопереробний завод (1969—1973) Головнафтохімпром УРСР (1973—1988) «Укрнафтохімпром» (1988—1992) |
Посада | оператор, начальник цеху, директор, перший заступник начальника |
Нагороди | |
У різні періоди життя — директор декількох нафтопереробних заводів України, зокрема Надвірнянського (1964—1969) та Херсонського (1969—1973). Автор близько 40 наукових робіт, 5 авторських свідоцтв на винаходи[1].
Життєпис
ред.Народився 6 травня 1930 року в селі Вільбівне (теперішня Рівненська область України).
У 1953 році закінчив хіміко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту (декан — професор Яків Беркман). Відтоді ж — оператор, пізніше начальник цеху Новоуфимського нафтопереробного заводу (Уфа)[1].
У 1960-ті—1970-ті роки — директор декількох нафтопереробних заводів України: Надвірнянського (Надвірна, Івано-Франківщина; 1964—1969) та Херсонського (1969—1973). З 1973 року — перший заступник начальника Головного управління з нафтопереробної та нафтохімічної промисловості УРСР (Головнафтохімпром УРСР)[1].
Після ліквідації Головнафтохімпрому у 1988 році обійняв посаду генерального директора державного виробничого об'єднання «Укрнафтохімпром» та першого віцепрезидента компанії, що входила до складу цього об'єднання — «Укрнафтохім». Був призначений заступником голови Державного комітету з хімічної, нафтохімічної промисловості та медвиробів України[1].
У 1992 році вийшов на пенсію. Жив у Києві, на державній дачі в Конча-Заспі[2]. Помер у 90-річному віці 21 грудня 2020 року. Був кремований, прах похований у колумбарії Байкового кладовища (ділянка № 1, тераса № 2, 50°24′57.35″ пн. ш. 30°30′16.8″ сх. д. / 50.4159306° пн. ш. 30.504667° сх. д.).
Організаторська діяльність
ред.Під час роботи в Уфі брав участь у будівництвах, запусках та освоєннях виробництв із переробки нафти та газу. На посаді директора Надвірнянського нафтопереробного заводу керував реконструкцією цехів, запусками установки термічного крекінгу потужністю 400 тисяч тонн сировини на рік, установки з виробництва електродного коксу потужністю 300 тисяч тонн сировини на рік, цеху з виробництва синтетичних жирних кислот потужністю 25 тисяч тонн на рік[3].
Як директор Херсонського нафтопереробного заводу, організував реконструкцію діючих та будівництво нових виробництв, доклав зусиль до перетворення заводу на провідне нафтопереробне підприємство Південної України. Працюючи в Головнафтохімпромі УРСР, керував, зокрема, розбудовою міста Острог — спорудженням Острозького шиноремонтного заводу, багатоповерхових будинків, газопроводу Рівне—Острог, обладнанням міської каналізації. Очолював державні комісії з запуску Лисичанського нафтопереробного заводу, реконструкцій Кременчуцького, Дрогобицького та Одеського нафтопереробних заводів[1][4].
Автор близько 40 наукових робіт, 5 авторських свідоцтв на винаходи, удосконалювач нафтопереробних технологічних процесів. Член-кореспондент Української нафтогазової академії[1].
Авторські свідоцтва на винаходи (у співавторстві)
ред.- 1981 — «Измеритель границы раздела двух сред»
- 1981 — «Влагомер»
- 1981 — «Устройство для каталитического крекинга нефтяного сырья»
- 1985 — «Кавитационный смеситель»
- 1991 — «Способ получения катионита и серной кислоты из кислого гудрона»