Нікулічев Володимир Григорович
Володи́мир Григо́рович Ніку́лічев (кримінальне прізвисько «Пуля»; 1 січня 1948, Львівська область — 27 серпня 1992) — кримінальний «авторитет» міста Києва, лідер злочинного угруповання.
Нікулічев Володимир Григорович | |
---|---|
Псевдо | Пуля |
Народився | 1 січня 1948 Львів |
Помер | 27 серпня 1992 (44 роки) ·загибель в ДТП |
Діяльність | кримінальний авторитет |
Засуджений до ув'язнення п'ять разів:[1][2]
- 1965 — грабіж і вимагання (2 роки ув'язнення)
- 1966 — хуліганство (4 роки 6 місяців)
- 1968 — хуліганство (4 роки)
- 1973 — Викрадення в особилви великих розмірах (15 років)
- 1973 — крадіжка, грабіж, втеча з-під варти (15 років)
- 1989 — квартирна крадіжка (3 роки)
Останній раз вийшов на волю у 1991 році.[2]
Хоча він рідко був на свободі,[2] мав великий «авторитет» та зв'язки не лише в Києві та УРСР, але і в інших регіонах Союзу. Його підтримували російські «злодії в законі» Василь Бузулуцький, Олександр Алятін («Шурік Устимовський»), Євген Васін[ru] («Джем»).[1]
Після виходу на волю почав створювати власну групу, об'єднуючи угруповання, що дотримувалися злодійських традицій (рос. «понятий»). Найближчі соратники «Пулі» у той час: Віктор Рибалко («Рибка»), Володимир Поліщук («Чайник»), Юрій Довгаленко («Довгал»), Рудольф Машура («Рудік»).[1] У своїй сфері впливу виконував роль своєрідного арбітра у конфліктах.[2] Банда Нікулічева спеціалізувалася на грабежах і розбоях («гоп-стоп»).[3]
Група «Пулі» конкурувала із угрупованням Ігоря Залевського («Буні»), іншого впливового київського «авторитета», який був застрелений у липні 1992 року. Через місяць Володимир Нікулічев загинув у автокатастрофі, коли перед його автомобілем несподівано почала розвертатися вантажівка.[1][2] Похований на Совському кладовищі поруч із власним батьком.[2]
Після загибелі «Пулі» і «Чайника», основна частина їх угруповання перейшла до Рибалко.[1]
Примітки
ред.- ↑ а б в г д «6 отдел: лихие 90-е». Бандитские войны (рос.)
- ↑ а б в г д е Никуличев Владимир Григорьевич (1948—1992) (рос.)
- ↑ Валерий Кур. «В гостях у Дмитрия Гордона». 2/4 (2013) (рос.)