Вікіпедія

Обручев Сергій Володимирович

російський радянський геолог, доктор геологічних наук , професор

Сергій Володимирович Обручев (22 січня (3 лютого) 1891 року, Іркутськ, Російська імперія — 29 серпня 1965 року, Ленінград, СРСР) — російський радянський геолог, доктор геологічних наук (1937), професор[3]. Член-кореспондент Академії наук СРСР (1953)[3]. Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1946)[3].

Обручев Сергій Володимирович
рос. Сергей Владимирович Обручев
Народився22 січня (3 лютого) 1891
Іркутськ, Російська імперія[1]
Помер29 серпня 1965(1965-08-29)[1] (74 роки)
Ленінград, РРФСР, СРСР[1]
ПохованняСерафимівське кладовищеd
Країна Російська імперія
 Російська СФРР
 СРСР
Діяльністьмандрівник-дослідник, геолог, есперантист, письменник
Alma materQ15298891?
фізико-математичний факультет Московського університетуd
Галузьгеологія[2], історія геології[2], есперанто[2] і творче та професійне письмоd[2]
ЗакладГеологічний інститут РАНd
ВчителіПавлов Олексій Петрович
ЧленствоАкадемія наук СРСР
ПартіяКонституційно-демократична партія
БатькоОбручев Володимир Панасович
Нагороди
орден Леніна орден Трудового Червоного Прапора орден «Знак Пошани» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія
Автограф
CMNS: Обручев Сергій Володимирович у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Обручев.

Біографія

ред.

Сергій Володимирович народився 22 січня (3 лютого) 1891 року в Іркутську в родині відомого геолога Володимира Опанасовича Обручева і Єлизавети Ісаківни Лур'є (1933). З 14 років він брав участь в геологічних експедиціях батька, а у віці 21 року самостійно провів експедицію, присвячену геологічній зйомці околиць аджарського міста Боржомі.

Сергій Володимирович закінчив Томське реальне училище, а потім, 1915 року, фізико-математичний факультет Московського університету[4]. По закінченні, 1916 року залишений при геологічному кабінеті Московського університету для підготовки до професорського звання. Ад'юнкт-геолог петрограф Інституту Lithogea, член правління інституту. У лютому 1918 року інститут було націоналізовано, нині Всеросійський науково-дослідний інститут мінеральної сировини імені Н. М. Федорівського.

У 1917—1929 роках працював у Геологічному комітеті ВРНГ СРСР, проводив геологічні дослідження в районі середньої течії річки Ангара, на Середньосибірському плоскогір'ї в басейні річки Єнісей, виділив Тунгуський кам'яновугільний басейн і дав його опис[4][3]. З 1922 року — начальник геолого-пошукового загону в океанографічній експедиції до архіпелагів Шпіцберген і Нова Земля.

Впродовж 1926—1935 років вивчав майже недосліджені райони Північного Сходу СРСР — басейни річок Індигірки і Колими (в результаті чого була встановлена їх золотоносность), Чукотський округ. Розробив схеми орографії, геоморфології, тектонічної і геологічної будови Північно-Східної Азії. 1926 року під час Індигірської експедиції Геолкому ВРНГ СРСР запропонував об'єднати гірські споруди середньої течії Індигірки і Колими під назвою хребта Черського[3]. Крім того, в експедиції був відкритий Полюс холоду Північної півкулі — селище Оймякон (зафіксований мінімум -68 °C, розрахований теоретичний мінімум -71 °C)[3]. Впродовж 1929—1932 років працював в Якутській комісії АН СРСР[4]. З 1932 по 1941 рік працював у Всесоюзному арктичному інституті[4]. 1937 року йому було присуджено вчений ступінь доктора геолого-мінералогічних наук і звання професора без захисту дисертації за сукупністю проведених робіт[5].

Впродовж 1941—1950 років працював у Геологічному інституті[4]. Вивчав хребти Східного Саяну, Хамар-Дабан та північно-східної Тиви[4][3]. Проводив також дослідження з геології і геоморфології інших районів СРСР. Впродовж 1941—1945 років, за сумісництвом, професор Іркутського університету.

З 1950 року працював в Лабораторії геології докембрію АН СРСР, з 1963 року займав посаду директора[4][6]. 23 жовтня 1953 року обраний член-кореспондентом АН СРСР, відділення геолого-географічних наук (загальна геологія)[4].

Сергій Володимирович Обручев добре знав 7 європейських мов, самостійно вивчив і пропагував штучну мову есперанто, деякий час був редактором журналу «La Ondo de Esperanto», з 1957 року очолював секцію есперанто в Будинку вчених імені М. Горького в Ленінграді[7].

Сергій Володимирович був членом ряда наукових товариств: Мінералогічного (1919), Московського товариства дослідників природи, головою Відділення фізичної географії Географічного (1941).

Помер Сергій Володимирович 29 серпня 1965 року. Похований був в Ленінграді на Серафимівському кладовищі.

Родина

ред.

Дружина:

Донька:

Брати:

Наукові та науково-популярні праці

ред.

Обручев — автор низки науково-популярних книг, у тому числі: «В невідомих горах Якутії» (1928), «На „Персеї“ полярними морями» (1929), «Колимська земелька» (1933), «На літаку по Східній Арктиці» (1934), «В незвідані краї» (1954), «Горами і тундрами Чукотки» (1957), «Серце Азії» 1965) та ін[4]. Також автор літературознавчого дослідження «Над зошитами Лермонтова» (1965)[4]. Склав двотомний «Довідник мандрівника і краєзнавця» (1949—1950)[4][3]. На підставі архівних досліджень виявив, що російські помори освоїли Шпіцберген в XV столітті, принаймні за сто років до відкриття його голландською експедицією Баренца.

С. В. Обручев опублікував понад 250 наукових і науково-популярних праць[8], серед них:

Нагороди і відзнаки

ред.

Обручев Сергій Володимирович за свої здобутки в досліджуваній області був заслужено відмічений рядом нагород:

На честь Сергія Володимировича названі ряд топонімів
Викопні організми[11]

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Обручев Сергей Владимирович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ а б в г д е ж и к (рос.) Обручев Сергей Владимирович [Архівовано 3 травня 2019 у Wayback Machine.] // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — Т. 5 : Юдома — Яя. Дополнения. — 544 с.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Обручев Сергей Владимирович // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
  5. ↑ Протокол ВАК от 5.07.1937.
  6. ↑ Лаборатория геологии докембрия АН СССР.
  7. ↑ «Вестник Эсперанто» 8 (11), 1997
  8. ↑ Биография и библиография С. В. Обручева [Архівовано 29 вересня 2018 у Wayback Machine.] в информационной системе «История геологии и горного дела» РАН.
  9. ↑ Архив РАН. Архів оригіналу за 24 лютого 2016. Процитовано 2 травня 2019.
  10. ↑ Хребет Сергея Обручева [Архівовано 25 жовтня 2019 у Wayback Machine.] на сайте relefrossii.ru
  11. ↑ Крымгольц Г. Я., Крымгольц Н. Г., 2000.

Література

ред.
  • (рос.) География и геоморфология Азии. — М., 1969.
  • (рос.) Гришина Л. И. К неведомым горам. Путешествия С. В. Обручева. — М. : Мысль, 1971. — 64 с.
  • (рос.) Крымгольц Г. Я., Крымгольц Н. Г. Обручев С. В. // Имена отечественных геологов в палеонтологических названиях. — СПб., 2000. — С. 87-88.
  • (рос.) Михайлов Д. А. Сергей Владимирович Обручев (1891—1965) // Обручевы. — СПб. : Ника, 2010. — С. 247—273.
  • (рос.) Обручева Т. С. Экспедиции 1918-1939 гг. Сергея Владимировича Обручева: Последние географические открытия 20 века // Ломоносовские чтения [МГУ, 21-22 апр. 2014 г.]. — М. : Изд-во ИКАР, 2014. — С. 108—111.
  • (рос.) Рундквист Д. В., Бархатова Н. Н. От Джунгарских ворот до побережья Берингова моря : К 100-летию со дня рождения С. В. Обручева // Вестник РАН. — М., 1991. — № 1. — С. 73-78. Архівовано з джерела 21 вересня 2018. Процитовано 2 травня 2019.
  • (рос.) Флоренсов Н. А. Сергей Обручев. — Иркутск : Вост.-Сиб. кн. изд-во, 1973. — 167 с. — (Замечательные люди в Сибири)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Обручев_Сергій_Володимирович&oldid=39816180