Олівера Лазаревіч

Олівера Лазаревіч (серб. Оливера Лазаревић, 1373-1444) — сербська принцеса. Дочка сербського правителя Лазаря, дружина турецького султана Баязіда I.

Олівера Лазаревіч
Народилася	1372  Крушевац, Моравська Сербія
Померла	1444
Країна	Моравська Сербія
Діяльність	аристократка
Титул	принцеса
Батько	Лазар Хребелянович
Мати	Миліца Хребелянович
Брати, сестри	Стефан Лазаревич, Вук Лазаревичd, Теодора Лазаревичd, Мара Лазаревичd, Єлена Лазаревич і Драґана Лазаревичd
У шлюбі з	Баязід I Блискавичний

Біографія

Молодша дочка правителя Сербії Лазаря Хребелянович і княгині Миліци Сербської. Народилася приблизно в 1373-1376 роках, точний рік народження невідомий. У неї було чотири сестри і двоє братів. У той час князівські діти отримували хорошу освіту: етикет, читання, письмо, математика, спів, латину і грецьку мову, християнська теологія і філософія.

У 1389 році військо її батька зазнало поразки в битві на Косовому полі від армії турецького султана Мурада I. Лазар потрапив в полон до турків і був страчений, як і безліч представників сербської знаті. У цій же битві загинув і сам Мурад.

Султанка

Сербія стала васалом Османської імперії і взяла на себе зобов'язання платити данину, а також постачати війська для османської армії. Правління країною прийняв Стефан Лазаревич, брат Олівери. Оліверу відправили в гарем Баязіда, вона стала однією з кількох його дружин. Гарем султана знаходився в тогочасній європейській столиці османів, в місті Едірне. Брати Олівери, Стефан і Вук, теж їздили до султана, щоб визнати свою васальну положення. Сербські автори пишуть, що Олівера в шлюбі не приймала іслам, зберігши християнське віросповідання. Відповідно до джерел, Олівера була дуже красивою і мала великий вплив на султана, схиляючи його до преференцій на користь свого брата Стефана. Історик і богослов Нікола Гильєн оцінює шлюб Олівери в той момент як найбільш раціональне рішення для виживання сербського народу і сербської держави.

Мати Олівери, княгиня Миліца (в статусі черниці Євгенії) у 1393 році їздила до султана з проханням дозволити перенести мощі преподобної Параскеви Сербської з Валахії в Белград. Історик Володимир Чоровіч пише, що завдяки Олівері Миліцу добре прийняли. Потім був візит Стефана, над яким нависла загроза через підозри в зраді. Раніше Стефан Лазаревич, який вів активну політичну діяльність, вступив в союз з угорським королем Сигізмундом. На думку істориків, Олівера зіграла велику роль в тому, що Стефан уникнув гніву султана і навіть зміцнив з ним хороші стосунки. Сім'я Лазаря займала більш високе положення при дворі Баязида в порівнянні з іншим сербським дворянством, в першу чергу з Бранковичами.

Полон

У 1402 році середньоазіатський полководець Тимур розгромив османську армію в Ангорській битві, де на боці Баязида билися серби на чолі зі Стефаном. Олівера і її чоловік опинилися в полоні у Тамерлана. Приблизно через рік Тамерлан відпустив її, це сталося після смерті її чоловіка. Існують різні версії обставин її перебування в полоні. За однією з версій, Олівера і Баязид зазнавали різних принижень: Баязида посадили в клітку, годували рештками їжі, а Оліверу змусили голою прислужувати під час бенкетів Тамерлану і його придворним . У розпачі Баязид розбив собі голову об прути клітки, не в силах спостерігати за приниженням своєї дружини. Такий опис наводить візантійський літописець Лаонік Халкоконділ, а потім — Мавро Орбіні в своїй «Історії слов'ян». Інші джерела, зокрема, Костянтин з Ґміна Островіце, турецькі та татарські джерела, Костянтин Філософ, Джордже Бранкович, Йован Раїч, вважають, що Тамерлан ставився до полонених цілком шанобливо. Однак джерела сходяться в тому, що Баязид з тих чи інших причин помер в полоні, і Оліверу відразу відпустили. Сербський історик Стоян Новакович і інші історики вважають, що ця легенда, навіть будучи вигаданої (про утиски в полоні і самогубство Баязида) свідчить про велику емоційну прихильність султана до дружини. Новакович пише, що тут знаходить відображення те, що Олівера в гаремі завоювала серце Баязида (якого описують як людину дуже пристрасну), і цим пояснюється привілейоване становище сім'ї Лазаря. Олівера повернулася до Сербії навесні 1403 року.

Життя у Сербії

Після повернення до Сербії нетривалий час жила в монастирі в селі Манастиріца поблизу Кладово. Потім переїхала в нову сербську столицю Белград, де жила при дворі Стефана, була його радником. Олівера була особливо корисна братові в період боротьби претендентів за владу в Османській імперії, в яку був залучений Стефан, оскільки вона знала синів Баязида. Після смерті Стефана в 1427 році і переходу Белграда в руки угорців Олівера жила з племінником Джураджем Бранковичем в Смедеревому, куди перенесли столицю. Померла приблизно в 1444 році, місце поховання невідоме.

Вірш Стефана «Слово любові», написане в 1409 році, за однією з версій, присвячене Олівері (за іншими версіями — його нареченій або, швидше за все, брату Вуку)

Посилання

[1]

[2]^{[недоступне посилання з липня 2019]}

[3]