Омбиш
О́мбиш — село в Україні, у Крутівській сільській громаді Ніжинського району Чернігівської області. До 2020 центр Омбиської сільської ради. Населення — 696 осіб (2012 рік)[1].
село Омбиш | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Чернігівська область |
Район | Ніжинський район |
Тер. громада | Крутівська сільська громада |
Код КАТОТТГ | UA74040170060027586 |
Облікова картка | картка ВР |
Основні дані | |
Перша згадка | 1627 |
Населення | 696 мешканців[1] |
Площа | 3 км²[1] |
Поштовий індекс | 16463 |
Телефонний код | +380 4653 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 51°3′19″ пн. ш. 32°19′29″ сх. д. / 51.05528° пн. ш. 32.32472° сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
130 м |
Водойми | р. Остер |
Відстань до районного центру |
25 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | 16512, Чернігівська область, Ніжинський район, с. Крути, вул. Незалежності, буд. 49 |
Карта | |
Мапа | |
Географія
ред.Село розташоване на півдні району, за 25 км від міста Борзна (автошляхами — близько 32,5 км[2]) та за 10 км від залізничної станції Плиски. Село розташоване на правому березі річки Остер. Висота над рівнем моря — 130 м[3].
Історія
ред.Село Омбиш згадується на початку XVII століття на території Чернігівського воєводства Речі Посполитої. Вперше в історичних джерелах згадується 1627 року. До 1648 належало чернігівському скарбникові, шляхтичу Угорницькому та Омбишському монастирю Різдва Богородиці.
З 1649 року — у складі Івангородської сотні Ніжинського полку Гетьманської України. 1782& року анексоване Російською імперією і включене до складу Чернігівської губернії.
1782 року в Омбишському монастирі робили розписи відомі українські живописці Марко Негреневський та Степан Горошенко[4].
З 1917 — у складі УНР. Згідно з офіційними радянськими джерелами, Українська Радянська Республіка радянську владу в селі вперше встановлено наприкінці січня 1918 року, коли більшовицька армія Михайла Муравйова, що прямувала на Київ, захопила Омбиш. У листопаді 1918 року сільські загони (за радянськими джерелами — «куркульська банда») розстріляли в селі дев'ять партизан-леніністів, в у тому числі П. Н. Красницького, А. С. Давиденка, Е. Я. Заману, С. І. Легкого, Д. І. Марусечка з синами. Вони поховані в братській могилі, на якій більшовики встановили пам'ятник.
На початку січня 1919 року наступ на лівобережну Україну розпочала Українська радянська армія Антонова-Овсієнка. В першій декаді січня село знову взяте військами комуністичної Росії.
Село постраждало внаслідок примусових депортацій працездатного населення до РРФСР та Голодомору, які практикував уряд СРСР 1932—1933 на території України.
Очевидець голодомору, мешканець Омбишу Петро Ярошенко згадує: Спогади Петра ЯрошенкаСело було досить велике. Дворів 650–700, близько 2000 людей. Стояло на річці Остер. Була своя церква, причому до цієї парафії належали ще два невеликих сусідніх села. Церкву, десь у 1935, розвалили комсомольці; священик, Бойко Павло Сидорович, пішов у сусіднє село Петрівку, де люди з великої хати зробили церкву і там правилося. Десь за рік він чи помер чи його відправили в Сибір. Колгосп ім. Петровського. Голова — Ярошенко Микита Іванович (батько опитуваного). До партії вступив лише у 1939 р. До колгоспу заставляли вступати дуже сильно, хто не хотів, того виганяли з хати. Хату й усе добро продавали за безцінь. Дуже багато забирали у Сибір, десь 400 душ.
Кліматичні умови у 1933 році були нормальні. Неправда то, ніби був неврожай чи там посуха, просто шкідництво з боку керівництва.
Як рятувалися від голоду? А всяке було. Рвали липину, конюшину, сушили, товкли в ступі, робили ліпеники і їли. Дуже багато народу померло. Йде, було, по селу підвод і збирає трупи. Хто здоровіший, викопує яму, через кілька днів і його заберуть туди. Було, викопують яму на одного, там уже чоловік чотири чи п'ять. Нікуди класти. Десь більш як три п'ятих села вимерло під той мор. От нас у родині було четверо дітей. Найменшому братові було 7 років, так майже опух. Слава Богу, мати виходила молоком. Коли посіли ми трохи жита, наробили хліба. А батьків батько, мій дід, прийшов до нас і з'їв цілий буханець хліба, випив гладишку молока і через три години помер. Страшно було дивитися, як він мучився. А корова була у нас добра, навіть тоді молоко давала. Ото нею ми і врятувалися, так вимерли б усі.
Як і хто збирав збіжжя? Комсомольці усякі, дармоїди, голота усяка. Забирали усе, до останньої мисочки квасолі. Було так: зайдуть до хати, усюди, в усі щілини позалазять, усюди позаглядають, усе до останку позабирають. Діти малі кричать: «А що ж ми будемо їсти?» А воно переступить і пішло собі. Ходили забирали збіжжя і одежу, потім за безцінок продавали: «Кому кожух?! Рубль! Хто дасть більше?» Так само задурно продавали їх, а як там усі померли, то й так забирали. Хай люди читають і знають, яка колись влада була…
435 жителів Омбишу брали участь у Другій світовій війні, 262 з них — загинули, 154 — нагороджені орденами і медалями СРСР. У бою за відвоювання Омбишу від гітлерівців у вересні 1943 року загинуло 21 вояк, на їх честь в селі споруджено пам'ятник. На честь воїнів-односельців і партизанських сімей, полеглих в роки війни, споруджено обеліск Слави.
У повоєнний період в селі знаходилася центральна садиба колгоспу «Комунар», за яким було закріплено 3515 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі 2000 га орної землі. Господарство вирощувало зернові культури, картоплю, льон, займалося м'ясо-молочним тваринництвом.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Крутівської сільської громади[5].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Ніжинського(1923 - 2020) району, увійшло до складу новоутвореного Ніжинського району[6].
Інфраструктура
ред.У селі є восьмирічна школа, будинок культури, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, магазини, відділення зв'язку.
Відомі уродженці
ред.- Александрович Тимофій Васильович (*1714, Омбиш — †1746) — український просвітитель, поет, префект Києво-Могилянської академії. Автор низки підручників з піїтики та риторики. Один із найближчих соратників митрополита Київського Рафаїла Заборовського.
- Замана Володимир Михайлович (* 3 грудня 1959, с. Омбиш) — український військовий діяч, генерал-полковник, начальник Генерального штабу Збройних Сил України (з 18 лютого 2012).
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в Станом на 2012 рік. Облікова картка населеного пункту на сайті Верховної Ради
- ↑ Маршрут від Омбиша до Борзни. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2012.
- ↑ Інформація про населений пункт. Прогноз погоди в селі Омбиш [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Жолтовський П. М. Словник-довідник художників, що працювали на Україні в XIV—XVIII ст. / Художнє життя на Україні в XVI—XVIII ст. — К.: Наук. думка, 1983. — с. 125.
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області. Архів оригіналу за 10 січня 2021. Процитовано 26 січня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
Джерела
ред.- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Свідчення про Голодомор 1932—1933 мешканця с. Омбиш Петра Ярошенка (укр.) [Архівовано 4 грудня 2017 у Wayback Machine.]
Посилання
ред.- Омбиш на вебсайті Верховної Ради України
- Офіційний вебсайт Борзнянської райдержадміністрації [Архівовано 23 лютого 2014 у Wayback Machine.]
- Прогноз погоди в селі Омбиш [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Ця стаття недостатньо ілюстрована. |