Вікіпедія

Операція «Шарп ґард»

Операція «Шарп ґард» (англ. Operation Sharp Guard) — кількарічна спільна морська блокада поставок до колишньої Югославії силами НАТО і Західноєвропейського союзу в Адріатичному морі[1][2][3][4]. В пошуку і зупинці суден, що намагалися обійти блокаду, брали участь військові кораблі і морські патрульні літаки з 14 країн. Операція розпочалася 15 червня 1993 року, була призупинена 19 червня 1996 року та припинена 2 жовтня 1996 року.

Операція «Шарп ґард»
частина інтервенції НАТО в Боснії
Кораблі НАТО в Адріатичному морі під час операції «Шарп ґард»
МетаБлокада колишньої Югославії
Дата15 червня 1993 — 2 жовтня 1996
ВиконанняНАТО НАТО

Передумови

ред.
 
Есмінець HMCS Algonquin

Операція замінила морські блокади, що здійснювались в рамках операцій «Маритайм ґард» (НАТО; розпочата США в листопаді 1992 року) та «Шарп фенс» (ЗЄС)[5]. Нова операція об'єднала структуру управління і контролю НАТО та Західноєвропейського союзу з метою уникнути марнотратного дублювання зусиль[1][2][6][7]. Зокрема було створено «Адріатичний військовий комітет», через який ради НАТО і ЗЄС здійснювали спільний контроль. Деякі стверджували, що, незважаючи на номінальне офіційне спільне управління і контроль операцією, насправді саме НАТО проводило операцію[8][9].

Мета

ред.

Метою операції було шляхом блокади[10] забезпечити дотримання економічних санкцій та ембарго на поставки зброї і військової техніки до колишньої Союзної Республіки Югославії і конкуруючих сторін в Хорватії та Боснії[11][12][13]. В цей час проходили Югославські війни, і організатори блокади сподівалися обмежити бойові дії, обмеживши поставки до їх учасників.

Блокада

ред.

Чотирнадцять країн надали кораблі і патрульні літаки для операції: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, США, Туреччина та Франція[11]. У будь-який момент часу 22 кораблі і 8 літаків підтримували блокаду, з поперемінним чергуванням кораблів 1-ї та 2-ї постійних військово-морських груп НАТО[14].

Оперативний район був розділений на сектори, за кожен з яких ніс відповідальність один військовий корабель[11]. Екіпаж кожного судна складався зі «сторожевої команди» для висадки і встановлення контролю над цільовим кораблем та «пошукової команди», що вела пошук[11].

Учасники операції були уповноважені підійматися на борт, перевіряти і арестовувати кораблі та їх вантаж, якщо ті намагалися прорвати блокаду[15]. Об'єднана спеціальна група 440 знаходилась під командуванням італійського адмірала Маріо Анджелі[2]. Це був перший раз з моменту заснування НАТО в 1949 році, коли організація брала участь в бойових операціях[4].

Інцидент з Lido II

ред.
 
Фрегат HMS Chatham

У квітні 1994 року виникла проблема різних поглядів учасників коаліції на застосування сили, уповноважене правилами ведення бою[16]. Зіткнувшись з мальтійським танкером Lido II, що прямував до чорногорського порту з 45 тисячами тонн мазуту, американський крейсер доповів командуючому НАТО (британському капітану) і отримав дозвіл на використання «стрільби на ураження» (disabling fire) для зупинення танкеру в разі потреби[16]. Він отримав підтвердження від свого командування, що він повинен дотримуватися інструкції британського капітана[16]. Згідно зі стандартами ВМС США, «стрільба на ураження» означає стрільбу по інженерному простору судна з уникненням людських втрат. Американський крейсер збирався передати наказ голландському фрегату HMNLS Van Kinsberger. Однак виявилось, що голландське визначення «стрільби на ураження» передбачає стрільбу по містку корабля з підвищеним ризиком людських втрат[16].

Корабель зрештою був зупинений без єдиного пострілу та на нього висадився вертоліт з HMNLS Van Kinsberger[16]. Три югославські корвети намагалися протидіяти операції НАТО і один з них спробував протаранити британський фрегат HMS Chatham, який допомагав фрегату Van Kinsberger. Корвети втекли після реакції британського військового корабля, підтриманого італійськими літаками Tornado, які були підняті з авіабази в Джоя-дель-Колле. Lido II довелося пройти ремонт перед тим, як його було відведено до Італії, бо екіпаж умисно пошкодив машинне відділення судна. Теча була зупинена інженерною командою з HMS Chatham. На борту було знайдено сім югославських пасажирів без квитків[17][18].

Статистика

ред.

Сили НАТО і Західноєвропейського союзу здійснили контакти з 73 тисячами кораблів, піднялися на борт і оглянули майже 6 тисяч у морі та відвели 1500 підозрілих суден в порти для подальшого огляду[1][2][11]. З них близько десятка суден намагалися обійти блокаду, деякі перевозили вогнепальну зброю в порушення резолюцій Ради Безпеки ООН[1][2]. Відповідно до представників НАТО, жодне судно не змогло успішно прорвати блокаду і ця морська блокада була важливим чинником у запобіганні ескалації конфлікту[2][19].

Зупинення

ред.
 
Есмінець HMS Nottingham

Блокада була припинена за рішенням ООН припинити ембарго на поставки зброї, після якого Південне командування НАТО заявило: «Кораблі НАТО і ЗЄС більше не будуть зупиняти, підніматися на борт або відводити кораблі в Адріатичному морі»[2]. Газета «Індепендент» попереджала, що «в теорії, тепер може початися масовий приплив зброї в Боснії, Хорватії та Союзній Республіці Югославії (Сербія і Чорногорія), хоча старші військові та дипломатичні джерела […] сказали, що на їх думку це навряд чи»[2].

Застосовувані резолюції ООН

ред.

Блокада проводилась відповідно до численних резолюцій Ради Безпеки ООН: UNSCR 713[20], UNSCR 757[21], UNSCR 787[22], UNSCR 820[23] та UNSCR 943[24]. Резолюція 787 уповноважувала держави-​​учасники «використовувати такі заходи … які можуть виявитися необхідними … щоб зупиняти всі морські судна, що проходять в обох напрямках, … для забезпечення суворого дотримання» ембарго на поставки зброї та економічних санкцій проти колишньої Югославії[1]. Протягом операції блокада переглядалась відповідно до резолюцій UNSCR 1021[25] та UNSCR 1022[26].

Залучені кораблі

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г д Bruce A. Elleman, S. C. M. Paine (2007). Naval coalition warfare: from the Napoleonic War to Operation Iraqi Freedom. Routledge. ISBN 0-415-77082-3. Процитовано 7 червня 2010.
  2. ↑ а б в г д е ж и к Christopher Bellamy (20 червня 1996). Naval blockade lifts in Adriatic. The Independent. Процитовано 7 червня 2010.
  3. ↑ «U.S. Draws Criticism for Drawing out of Bosnia Blockade», NPR, November 13, 1994
  4. ↑ а б Peter L. Hays, Brenda J. Vallance, Alan R. Van Tassel (1997). American Defense Policy. JHU Press. ISBN 0-8018-5473-3. Процитовано 7 червня 2010.
  5. ↑ Carla Norrlof (2010). America's Global Advantage: US Hegemony and International Cooperation. Cambridge University Press. ISBN 0-521-74938-7. Процитовано 7 червня 2010.
  6. ↑ Trevor Findlay (1996). Challenges for the new peacekeepers. Oxford University Press. ISBN 0-19-829199-X. Процитовано 7 червня 2010.
  7. ↑ Simon Duke (2000). The elusive quest for European security: from EDC to CFSP. Palgrave Macmillan. ISBN 0-312-22402-8. Процитовано 7 червня 2010.
  8. ↑ Giovanna Bono (2003). NATO's 'peace-enforcement' tasks and 'policy communities,' 1990-1999. Ashgate Publishing, Ltd. ISBN 0-7546-0944-8. Процитовано 7 червня 2010.
  9. ↑ Volker Rittberger (2001). German foreign policy since unification: theories and case studies. Manchester University Press. ISBN 0-7190-6040-0. Процитовано 8 червня 2010.
  10. ↑ Judy Woodruf (2 червня 2010). As Flotilla Inquiry Calls Grow Louder, Legality of Gaza Blockade Examined. PBS NewsHour. Процитовано 7 червня 2010.
  11. ↑ а б в г д Kathleen M. Reddy, «Operation Sharp Guard: Lesson Learned for the Policymaker and Commander» [Архівовано 2 жовтня 2012 у Wayback Machine.], June 13, 1997, retrieved June 7, 2010
  12. ↑ Analysis: NATO's predecessor about to go out of business. United Press International. 20 листопада 2000. Архів оригіналу за вересень 5, 2012. Процитовано 7 червня 2010.
  13. ↑ а б Jack Sweetman (2002). American naval history: an illustrated chronology of the U.S. Navy and Marine Corps, 1775-present. Naval Institute Press. ISBN 1-55750-867-4. Процитовано 7 червня 2010.
  14. ↑ Vaughan Lowe, Adam Roberts, Jennifer Welsh (2008). The United Nations Security Council and war: the evolution of thought and practice since 1945. Oxford University Press US. ISBN 0-19-953343-1. Процитовано 9 червня 2010.
  15. ↑ William J. Durch (1996). UN peacekeeping, American politics, and the uncivil wars of the 1990s. Palgrave Macmillan. ISBN 0-312-16075-5. Процитовано 8 червня 2010.
  16. ↑ а б в г д Stacey A. Poe, «Rules of Engagement: Complexities of Coalition Interaction in Military Operations Other than War», Faculty of the Nava War College, February 13, 1995
  17. ↑ «NATO and WEU ships encounter Yugoslav Navy while preventing violation of UN embargo». Press Release by NATO/WEU force conducting the Operation Sharp Guard in the Adriatic Sea, 1 May 1994. Release 94/13
  18. ↑ McLaughlin, Rob (2009). United Nations Naval Peace Operations in the Territorial Sea. Martinus Nijhoff Publishers, p. 42, note 81. ISBN 90-04-17479-6
  19. ↑ Danesh Sarooshi (2000). The United Nations and the development of collective security: the delegation by the UN Security Council of its chapter VII powers. Oxford University Press. ISBN 0-19-829934-6. Процитовано 8 червня 2010.
  20. ↑ NATO/IFOR: UN Resolution S/RES/713 (1991). NATO. Процитовано 7 червня 2010.
  21. ↑ NATO/IFOR: UN Resolution S/RES/757 (1992). NATO. Процитовано 7 червня 2010.
  22. ↑ NATO/IFOR: UN Resolution S/RES/787 (1992). NATO. Процитовано 7 червня 2010.
  23. ↑ NATO/IFOR: UN Resolution S/RES/820 (1993). NATO. Процитовано 7 червня 2010.
  24. ↑ NATO/IFOR: UN Resolution S/RES/943 (1994). NATO. 23 вересня 1994. Процитовано 7 червня 2010.
  25. ↑ NATO/IFOR: UN Resolution S/RES/1021 (1995). NATO. Процитовано 7 червня 2010.
  26. ↑ NATO/IFOR: UN Resolution S/RES/1022 (1995). NATO. Процитовано 7 червня 2010.
  27. ↑ Frank Gale (4 січня 2008). Stephenville native appointed commander of HMCS Calgary. The Western Star. Архів оригіналу за 4 лютого 2013. Процитовано 9 червня 2010.
  28. ↑ а б в г д Factsheets : Operation Sharp Guard. Air Force Historical Studies Office. Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 8 червня 2010.
  29. ↑ Destroyer Joins Operation Sharp Guard. CINCUSNAVEUR - Commander in Chief, US Naval Forces, Europe. Процитовано 23 травня 1996.
  30. ↑ John Pike. DD 979 Conolly. Globalsecurity.org. Процитовано 9 червня 2010.
  31. ↑ «Military News», Pittsburgh Post-Gazette, January 6, 1994, retrieved June 8, 2010
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Операція_«Шарп_ґард»&oldid=41849220