Павел Марія Сапега
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Павел Марія Сапега[6] (17 травня 1900 р., Седлисько — 1987 р., Мюнхен) — офіцер Війська Польського ІІ РП, підполковник армії США, контррозвідник.
Павел Марія Сапега | |
---|---|
Народився | 17 травня 1900[3] Седлисько, Гміна Любича-Королівська, Томашівський повіт, Люблінське воєводство, Республіка Польща[2] |
Помер | 1987[1][2] Мюнхен, Німеччина[2] |
Поховання | Флоренція[2] |
Рід | Сапіги |
Батько | Павло Сапіга[4][2] |
Мати | Matilde Paula Prinzessin zu Windisch-Grätzd[4][2] |
У шлюбі з | Virgilia Petersond[2] |
Діти | Марія Сапігаd[4][5] і Микола Сапіга[d][4][5] |
Нагороди | |
Біографія
ред.Він був сином Павела (1860—1934), онука Адама Сапеги, обличчя якого бачить князь Вітовт на картині Яна Матейка «Грюнвальдська битва».[6] Брав участь у польсько-більшовицькій війні, під час якої був важко поранений у битві під Замостям. Після війни залишився в армії.
Був підвищений до звання підпоручникакавалерійського резерву з вислугою років 1 січня 1920 року[7][8]. У 1923, 1924 роках був офіцером запасу 8-го полку уланів у Кракові[7][8]. У 1934 році, як резерв, він був приписаний до Офіцерського штабу округу № V як офіцер, призначений для використання під час війни, а потім залишився в звітах Окружного штабу Додатків Тарновських Гур[9].
Він був чоловіком Вірджилії Петерсон, доньки американського невролога та психіатра з Нью-Йорка, голови Американської неврологічної асоціації, батьком Марії Кристини та Миколая Фридерика — відомого фотографа. Батьки Павела-молодшого не були задоволені вибором сина. Лише мати Павла, Матильда Сапежина, приїхала до Лондона на весілля влітку 1933 року. Батько залишився вдома, посилаючись на погане самопочуття як виправдання.[6]
У 1920-х роках навчався у Франції. У 1931—1936 роках він був директором Концерну шахт і хімічних заводів, що належав його німецькому двоюрідному брату Едгару Генкелю фон Доннерсмарку в Тарновських Гурах у Верхній Сілезії. У 1933—1936 роках він жив із дружиною та дочкою в палаці в Карлушовці, що належав родині фон Доннерсмарків (сьогодні частина міста Тарновські Гури). У 1934 році Павел-старший помер, і його син перебрав управління маєтком площею 5000 гектарів у Седлиську, розділивши його нові обов'язки з роботою в концерні. У 1936 році він і його сім'я переїхали назавжди до Седлиська, після того, як компанію німецького двоюрідного брата захопили нацисти[6]. У 1930-х роках адвокатом Павела Сапіги був доктор Юліуш Бардах, син Теофіла і батько Вітольда, який працював у Раві Руській[10].
У вересні 1939 року Павела мобілізували, а Віргілія залишилася в маєтку. Під час німецьких бомбардувань разом з дітьми та прислугою втекла до лісу. Вона дала притулок 180 особам у маєтку — дружинам і дітям офіцерів, які на другому тижні війни пішки дійшли до Седлиська із Великопольщі. Після вторгнення Росії до Польщі, 17 вересня 1939 року, Павел перевіз свою родину до Львова, а згодом через Румунію та Францію вони потрапили до США[6]. Там він вступив на службу в армію США. Після закінчення Другої світової війни, як і решта Сапіг, мусив залишитися на Заході, продовжуючи військову кар'єру до 1950 року (брав участь у Корейській війні). У 1960-х роках був резидентом контррозвідки США в Афінах у званні підполковника. Шлюб з Вірджилією не тривав вічно, вони розлучилися в 1950 році[6].
Павел Сапіга-молодший ніколи не втрачав зв'язків із країною, допомагаючи в багатьох дослідженнях історії власної родини, напр. в біографії свого власного прапрадіда Олександра Сапіги.
3 травня 1977 року президент Республіки Польща в екзилі нагородив його Лицарським хрестом Ордена Відродження Польщі[11].
Посилання
ред.- ↑ а б NUKAT — 2002.
- ↑ а б в г д е ж и Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 113. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ Pas L. v. Genealogics — 2003.
- ↑ а б в г Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б Гісторыя Сапегаў : жыццяпісы, маёнткі, фундацыі — Мінск: Віктар Хурсік, 2017. — С. 115. — 586 с. — ISBN 978-985-7025-75-6
- ↑ а б в г д е [1], Anna Mieszczanek, "Przedwojenni"
- ↑ а б Rocznik Oficerski, 1923.
- ↑ а б Rocznik Oficerski, 1924.
- ↑ Rocznik Oficerski Rezerw, 1934.
- ↑ Od Holocaustu do Hollywood. Kraków: Wydawnictwo Literackie. 2004. с. 11, 28. ISBN 83-08-03549-3.
- ↑ Komunikat o nadaniu Orderu Odrodzenia Polski (PDF). Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej: 28. Nr 4 z 31 grudnia 1977. Архів оригіналу (PDF) за 2 грудня 2020. Процитовано 3 лютого 2023.
Бібліографія
ред.- Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1923.
- Rocznik Oficerski 1924. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1924.
- Rocznik Oficerski Rezerw 1934. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych. 1934.
- [2], Jerzy Skowronek, "Z magnackiego gniazda do napoleońskiego wywiadu--Aleksander Sapieha"
- [3], Matylda Sapieżyna, Maria Rydlowa, Maria Osterwa-Czekajowa, Andrzej Stańczyk, Etelka Kamocka, "My i nasze Siedliska"
- [4], Virgilia Peterson, "Polish profile"