Плакальник
Професія відома з глибокої давнини, образи плакальників зустрічаються в давньоєгипетському і давньогрецькому мистецтві. Платон згадує про карийскі гімни, що виконувалися їх хорами[1]. Пророк Єремія повідомляє про жінок-плакальниць і закликає їх сумувати про свій народ[2].
| Плакальник | |
 | |
 Плакальник у Вікісховищі |
Релігійні і цивільні влади неодноразово вживали заходів проти плакальників. Закони Дванадцяти таблиць прямо забороняли дряпати щоки і голосити під час поховання[3]. Іван Золотоустий вважав діяльність плакальників і похоронних музикантів суперечить християнській вірі у воскресіння мертвих[4]. Негативно ставиться до цього явища і шаріат[5].
А проте, стародавня професія досі існує. Так, у Бразилії має популярність потомствена плакальниця Іта Роша, присутня, зокрема, на похороні модельєра К. Ернандеса[6]. Філіппінський фільм 2003 року «Плаче леді», героїні якого заробляють таким же чином, заслужив високої оцінки критиків[7].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Законы, кн. 7.
- ↑ [[|Иер]] 9:17
- ↑ X, 4.
- ↑ Толкование на Евангелие от Матфия, XXXI.
- ↑ Стасевич И.
- ↑ Carpideira vai a velório e lamenta morte de Clodovil
- ↑ Rotten Tomatoes
Джерела
ред.Ця стаття не містить посилань на джерела. (березень 2017) |