Вікіпедія

Полі Стайрин

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Маріанна Джоан Елліотт-Саїд (3 липня 1957 — 25 квітня 2011),[1][2] відома під псевдонімом Полі Стайрин (англ. Poly Styrene) — англійська музикантка, авторка пісень і вокалістка панк-рок гурту X-Ray Spex .

Полі Стайрин
Marianne Joan Elliott-Said
Полі Стайрин в 2010 році
Полі Стайрин в 2010 році
Полі Стайрин в 2010 році
Основна інформація
Повне ім'яангл. Marianne Joan Elliott-Said
Дата народження3 липня 1957(1957-07-03)
Місце народженняБромлі, Англія
Дата смерті25 квітня 2011(2011-04-25) (у віці 53 роки)
Місце смертіСассекс, Англія
Причина смертірак молочної залози
Роки активності1976–2011
Громадянство Велика Британія
Віросповіданняіндуїзм
Професіїавторка-виконавиця, вокалістка
Жанр
ПсевдонімиPoly Styrene
ЧленствоX-Ray Spex
Лейбли
poly-styrene.com
CMNS: Файли у Вікісховищі

Раннє життя

ред.

Полі Стайрин народилася як Маріанна Джоан Елліотт-Саїд[3] у 1957 році в Бромлі, Кент, і виростала в Брікстоні, Лондон.[4] Її мати, яка виховувала її сама, була шотландсько -ірландським юридичним секретарем .[5] Її батько був докером із Сомалі,[6][7] хоча Полі Стайрин казала пресі, що він був позбавленим власності сомалійським аристократом .[8][9]

У підлітковому віці Стайрин була хіпі . Коли їй було 15 років, вона втекла з дому з 3 фунтами стерлінгів у кишені та їздила автостопом з одного музичного фестивалю на інший, зупиняючись у сквотах хіпі. Її пригоди закінчилися, коли вона наступила на іржавий цвях, купаючись у струмку, і їй довелося лікуватися від сепсису .[5]

Будучи «мандрівницею, дизайнером альтернативної моди та невдалою співачкою поп-реггі», вона побачила виступ Sex Pistols у Pier Pavilion у Гастінгсі на свій дев'ятнадцятий день народження, 3 липня 1976 року,[10][11] і вирішила створити панк-гурт X-Ray Spex .

Музична кар'єра

ред.

Демо і перший сингл

ред.

Стайрин записала свій перший демо альбом в 1975 році, коли їй було 18 років. Її менеджер залучив Теда Бантінга до продюсування запису.[12]

У 1976 році Стайрин випустила свій перший сингл під своїм справжнім іменем Марі Елліотт. Вийшовши під назвою «Silly Billy», це був трек у стилі реггі з деякими нотками популярного на той час стилю ска. Вона написала B-side «What a Way» разом з продюсером платівки Фальконом Стюартом. Сингл був виданий у GTO Records .[13]

X-Ray Spex

ред.

Перегляд дуже раннього концерту Sex Pistols у порожньому залі у Гастінгс-Пірс, які грали кавер-версії пісень[11], надихнув її розмістити оголошення в музичних газетах про «молодих панків, які хочуть об'єднатися» для формування гурту.[14] Після цього вона стала вокалісткою X-Ray Spex, Poly Styrene[5], ім'я, яке вона обрала читаючи «Yellow Pages», коли «шукала назву суголосну тому часу, щось пластикове».[15] Billboard описав її як «архетип сучасного феміністичного панку»; тому що вона носила брекети, бунтувала проти архетипу жінки, як сексуального об'єкта 1970-х років, носила яскравий гардероб Dayglo та була змішаної раси. Вона була «однією з найнезвичайніших фронтменів в історії рок-музики, чоловіком чи жінкою».[16] Вони випустили свій дебютний сингл у 1977 році.[17]

У 1978 році після концерту в Донкастері, Південний Йоркшир, Стайрин побачила рожеве світло в небі та відчула, як предмети потріскували, коли вона торкалася до них. Подумавши, що у неї галюцинації, мати відвезла її до лікарні, де Маріанн поставили помилковий діагноз шизофренія, та сказали, що вона більше ніколи не працюватиме. У 1991 році їй поставили діагноз біполярний розлад.[18]

Сольна кар'єра

ред.

Після того, як початковий склад X-Ray Spex розпався в 1979 році, Полі Стайрин записала сольний альбом Translucence в 1980 році. Альбом відмовився від гучних гітарних партій X-Ray Spex, заради більш тихого та джазового звуку, який описується як передвістник пізнішої роботи Everything but the Girl .[19] У 1986 році вона випустила міні-альбом God's & Godesses на лейблі Awesome. У 2004 році вийшов сольний альбом New Age Flower Airplane.[5]

Вона описувала себе як «спостерігача, а не страждаючого митця, який пише на основі тяжкого досвіду. Я гралася зі словами та ідеями. Сміялася над усім, посилаючи це слухачам».[5]

У 2007 році Стайрин була запрошена на фестиваль Concrete Jungle у Камбер-Сандс[20] її другом Джоном Роббом ; Стайрин та організатор фестивалю Саймонд Лоус домовилися відзначити 30-річчя дебютного альбому X-Ray Spex Germfree Adolescents . Святкування включало в себе живе шоу 6 вересня 2008 року в Camden Roundhouse, яке було проведене з аншлагом. Концертний альбом/DVD цієї події, Live @ The Roundhouse London 2008, був випущений у листопаді 2009 року на лейблі Year Zero Future Noise Music.[21]

У 2008 році вона виступила гостем на 30-му ювілейному концерті Rock Against Racism у парку Вікторія, Лондон, виконавши «Oh Bondage Up Yours!» із запрошеними музикантами Дрю Макконнеллом (з Babyshambles і Helsinki) і «Flash» Девідом Райтом, який грав на саксофоні.[22] Того ж року вона виступила в дуеті з Джоном Роббом із Goldblade над реміксом пісні Goldblade «City of Christmas Ghosts».[23]

У березні 2009 року Стайрин приєдналася до інших членів об'єднання PRS for Music у критиці Google за нібито невиплату справедливої частки роялті музикантам. Це сталося після видалення компанією Google мільйонів відео з YouTube через суперечку з організацією щодо роялті.[24]

NME.com оголосив 29 жовтня 2010 року, що Полі Стайрин має випустити сольний альбом під назвою Generation Indigo, спродюсований Мартіном Гловером (він же Youth з Killing Joke) у березні 2011 року. У листопаді 2010 року вона безкоштовно випустила «Black Christmas».[25] Натхненний серією вбивств чоловіка в костюмі Санта-Клауса в Лос-Анджелесі, альбом «Black Christmas» було написано у співпраці з її дочкою Селестою.[26]

Стайрин анонсувала «Virtual Boyfriend» як перший сингл з нового альбому Generation Indigo через Spinner Music[27], а також запустила свій новий веб-сайт.[28] «Virtual Boyfriend» був випущений 21 березня 2011 року та містив анімаційне рекламне відео, зняте Беном Вілом. Generation Indigo було випущено 28 березня 2011 року на лейблі Future Noise Music. Альбом отримав схвалення критиків, зокрема ідеальну оцінку 10 із 10 у журналі Artrocker та 8 із 10 у газеті The Daily Telegraph . Generation Indigo також був обраний альбомом дня на британській радіостанції BBC 6 Music. Він був випущений у США 24 квітня 2011 року, за день до її смерті.[17]

«Ghoulish» був першим посмертним синглом, випущеним Generation Indigo, і був підкріплений реміксом Hercules and Love Affair .[29]

Музичний журналіст журналу New York Nitsuh Abebe описав її стиль співу в X-Ray Spex як «сміливий, пронизливий крик» і «лютий, але люто жіночний».[17]

Гурт U2 віддав данину поваги Стайрин під час відео-триб'юту «HerStory», присвяченого видатним жінкам, у 2017 році до 30-ї річниці альбому The Joshua Tree під час виконання пісні «Ultraviolet (Light My Way)».[30] У 2023 році Rolling Stone поставив Полі Стайрин на 195 місце у своєму списку 200 найкращих вокалістів усіх часів.[31]

Особисте життя

ред.

У 1983 році Стайрин приєдналася до руху Харе Крішна та записувалася на їхніх студіях звукозапису, живучи у Бгактіведанта-Менор. З 1983 по 1988 рік вона жила як член Харе Крішна в Хартфордширі та Лондоні.[32] Стайрин була вегетаріанкою .[33]

У 1995 році сольна робота Стайрин була призупинена, оскільки вона отримала перелом тазу після того, як її збила пожежна машина.[34]

У березні 2009 року Стайрин взяла участь у першому вечорі Instigate Debate. Темою вечора було сучасне споживацтво.[35]

Стайрин мала доньку[36] і жила сама в Сент-Леонардсі, Східний Сассекс.[8]

Смерть

ред.

У лютому 2011 року в інтерв'ю, опублікованому в журналі The Sunday Times, яке в основному було зосереджено на її минулих і теперішніх стосунках із дочкою Селестою, Стайрин розповіла, що вона лікувалася від раку молочної залози, і що він поширився на її хребет і легеніі. Вона померла від метастатичного раку молочної залози 25 квітня 2011 року у віці 53 років.[1][2][37]

Документальний фільм і біографія

ред.

Письменниця Зої Хоу та її донька Селеста Белл, є співавторами біографії Стайрин, яка була опублікована в листопаді 2018 року.[38] Книга під назвою Day Glo: The Poly Styrene Story була опублікована в Сполучених Штатах у вересні 2019 року[39]

У 2021 році Стайрин була темою документального фільму Poly Styrene: I Am a Cliché, який спочатку фінансувався краудфандингом[40] поки проект не отримав інвестиції від Sky Arts. Як і біографію, документальний фільм був написаний у співавторстві з Хоу та Белл, а Селеста Белл також була режисером разом із Полом Снгом[41][42] і оповідачкою разом з Рут Негга .[43][44] Документальний фільм збігся з 40-річчям випуску першого альбому X-Ray Spex Germfree Adolescents .[40] «Цей фільм стане святом життя та творчості моєї матері, художниці, яка заслуговує на визнання однією з найкращих фронтвумен усіх часів; маленької дівчинки з гучним голосом, чиї слова актуальні сьогодні, більш ніж будь-коли», — Белл[40] Світова прем'єра фільму «I Am a Cliché» відбулася онлайн 27 лютого 2021 року, а в цифрових форматах фільм вийшов 5 березня 2021 року[42], а 6 березня 2021 року транслювався Sky Arts.[45][46]

Сольна дискографія

ред.

Альбоми

ред.

ЕР

ред.
  • Gods & Goddesses (Awesome, 1986)[51]

Сингли

ред.
  • «Silly Billy»/«What A Way» — як Mari Elliott (GTO, 1976)[13]
  • «Talk in Toytown»/«Sub Tropical» (United Artists, 1980)[52]
  • «City of Christmas Ghosts» — Goldblade featuring Poly Styrene (Damaged Goods, 2008)[53]
  • «Black Christmas» (2010)[25]
  • «Virtual Boyfriend» (2011)[27]
  • «Ghoulish» (2011)

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Punk icon Poly Styrene dies at 53. BBC News. 26 квітня 2011. Процитовано 26 квітня 2011.
  2. ↑ а б Nissim, Mayer (26 квітня 2011). Punk star Poly Styrene dies, aged 53. Digital Spy. Процитовано 3 листопада 2018.
  3. ↑ Sweeting, Adam (26 квітня 2011). Poly Styrene obituary. The Guardian.
  4. ↑ Music Obituaries: Poly Styrene. The Daily Telegraph. 26 квітня 2011. Процитовано 3 листопада 2018.
  5. ↑ а б в г д The return of punk's first lady. The Independent. 21 листопада 2008. Архів оригіналу за 11 лютого 2011.
  6. ↑ Kennedy, Lisa (3 лютого 2022). 'Poly Styrene: I Am a Cliché' Review: An Overdue Close-up. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 20 січня 2023.
  7. ↑ Omnibus Press. Facebook.com. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 10 травня 2020.
  8. ↑ а б Philby, Charlotte (19 квітня 2008). My secret life: Poly Styrene, Singer, 51. The Independent. London. Процитовано 7 березня 2021.
  9. ↑ Abbene, Jillian (2008). On the record with Poly Styrene. SugarBuzz Magazine. Процитовано 26 квітня 2011.
  10. ↑ Gig List – My Sex Pistols collection. Punk1976.webs.com. Архів оригіналу за 13 листопада 2011. Процитовано 27 квітня 2012.
  11. ↑ а б Simpson, Dave (23 березня 2011). Poly Styrene: The Spex factor. The Guardian. London. Процитовано 26 квітня 2011.
  12. ↑ McCarthy, Nick (30 квітня 2011). Poly Styrene and the Birmingham demo tape. Birmingham Mail. Процитовано 3 травня 2011.
  13. ↑ а б   Mari Elliot – Silly Billy(англ.) на сайті Discogs
  14. ↑ Hartnett, P-P. Once upon a time... X-Ray Spex. Архів оригіналу за 27 лютого 2012. Процитовано 26 квітня 2011. It was in the hot summer of 1976 that Poly Styrene placed an advert in the British music papers NME and MELODY MAKER which started with the grabbing header of 'YOUNG PUNX WHO WANT TO STICK IT TOGETHER'.
  15. ↑ jaymusseato (6 квітня 2013). X-Ray Spex / Poly Styrene interview '77 punk. YouTube. Архів оригіналу за 21 грудня 2021.
  16. ↑ Poly Styrene Music News & Info. Billboard. Процитовано 26 квітня 2011.
  17. ↑ а б в Abebe, Nitsuh (9 травня 2011). A Glorious Yelp. New York. с. 112—113.
  18. ↑ Gladstone, Richard (2 квітня 2011). Former punk rocker in defiant cancer battle. Hastings & St. Leonards Observer. Процитовано 26 квітня 2011.
  19. ↑ X-Ray Spex Music News & Info. Billboard. Процитовано 26 квітня 2011.
  20. ↑ Concrete Jungle Festivals. JackTheLadProductions.com. Архів оригіналу за 5 вересня 2008. Процитовано 26 квітня 2011.
  21. ↑ X-Ray Spex - Live @ The Roundhouse London 2008 (англ.), процитовано 30 березня 2022
  22. ↑ David "Flash" Wright. Процитовано 6 серпня 2021.
  23. ↑ Denney, Alex (3 грудня 2008). Robb & Poly Styrene Cosy Up For Xmas. The Quietus. Процитовано 26 квітня 2011.
  24. ↑ Musicians criticise Google in YouTube royalties battle. NME. 25 березня 2009. Процитовано 26 квітня 2011.
  25. ↑ а б X-Ray Spex Poly Styrene to release solo album. NME. 29 жовтня 2010. Процитовано 26 квітня 2011.
  26. ↑ Murray, Robin (9 грудня 2010). Track of the Day 9/12 – Poly Styrene – Punk Icon Gets festive. Clash. Процитовано 26 квітня 2011. The track was inspired by news reports about an American serial killer dressed as Santa Claus, and references the recession.
  27. ↑ а б Poly Styrene Takes Aim at Technology's Failings in 'Virtual Boyfriend' Video. Spinner Music. 9 лютого 2011. Архів оригіналу за 5 березня 2011. Процитовано 26 квітня 2011.
  28. ↑ Poly Styrene. Poly Styrene. Процитовано 26 квітня 2011.
  29. ↑ Ghoulish - Poly Styrene | Songs, Reviews, Credits | AllMusic (англ.), процитовано 30 березня 2022
  30. ↑ The Women of Ultra Violet: Light My (Mysterious) Ways: Leg 1. U2 Songs. Процитовано 3 листопада 2018.
  31. ↑ The 200 Greatest Singers of All Time. Rolling Stone. 1 січня 2023. Процитовано 19 січня 2023.
  32. ↑ When 'gay' Boy George was rejected to be part of Hare Krishna movement. TopNews.in. 27 липня 2009. Процитовано 26 квітня 2011.
  33. ↑ Galland, Hugh (25 травня 2011). Poly Styrene. Vive Le Rock. Архів оригіналу за 23 серпня 2018. Процитовано 7 вересня 2018.
  34. ↑ Swash, Rosie (26 квітня 2011). Poly Styrene dies aged 53. The Guardian. Процитовано 7 березня 2021.
  35. ↑ Ken Livingstone debates with pop stars in London pub. NME. 26 березня 2009. Процитовано 26 квітня 2011.
  36. ↑ Punk icon Poly Styrene dies. The Independent. 23 жовтня 2011. Процитовано 7 березня 2021.
  37. ↑ Fullerton, Jamie (26 квітня 2011). X-Ray Spex's Poly Styrene dies of cancer. NME. Процитовано 26 квітня 2011.
  38. ↑ Poly Styrene, X-Ray Spex frontwoman and punk icon, subject of a new documentary. FACT Magazine (амер.). 29 березня 2017. Процитовано 9 травня 2020.
  39. ↑ Celeste Bell | Day Glo: The Poly Styrene Story. Celeste Bell (англ.). Процитовано 9 травня 2020.
  40. ↑ а б в Gush, Charlotte (30 березня 2017). i am a cliché: documentary on x-ray spex frontwoman poly styrene announced. i-D. Процитовано 7 березня 2021.
  41. ↑ Film Review: Poly Styrene: I Am a Cliché. cine-vue.com. 5 березня 2021. Процитовано 7 березня 2021.
  42. ↑ а б Bradshaw, Peter (5 березня 2021). Poly Styrene: I Am a Cliché review – riveting take on British punk heroine. The Guardian. Процитовано 7 березня 2021.
  43. ↑ Cooper, Leonie (3 березня 2021). 'Poly Styrene: I Am A Cliché' review: the perfect tribute to punk's forgotten queen. NME. Процитовано 7 березня 2021.
  44. ↑ Wiseman, Andreas (24 лютого 2021). Utopia Picks Up Sales Rights To Glasgow & SXSW Music Doc 'Poly Styrene: I Am A Cliché' Narrated By Ruth Negga. Deadline Hollywood. Процитовано 7 березня 2021.
  45. ↑ Aggs, Rachel (5 березня 2021). Poly Styrene's inspiring sensitivity should be the true legacy of punk. The Guardian. Процитовано 7 березня 2021.
  46. ↑ Poly Styrene: I Am a Cliché — bittersweet portrait of a pink pioneer. Financial Times. 4 березня 2021. Архів оригіналу за 11 грудня 2022. Процитовано 7 березня 2021.
  47. ↑   Translucence(англ.) на сайті Discogs
  48. ↑ Poly's solo activity. X-raySpex.com. Архів оригіналу за 25 січня 2012. Процитовано 2 січня 2012.
  49. ↑ ASIN B004LYG4I8, Generation Indigo (26 квітня 2011)
  50. ↑ Poly Styrene Official Channel (17 березня 2011). "Generation Indigo" Track By Track Interview. YouTube. Архів оригіналу за 21 грудня 2021. Процитовано 26 квітня 2011.
  51. ↑   Gods And Goddesses(англ.) на сайті Discogs
  52. ↑   Talk in Toytown(англ.) на сайті Discogs
  53. ↑ Шаблон:Discogs masterCity Of Christmas Ghosts на сайті Discogs

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/wiki/Полі_Стайрин