Поплавко Віктор Родіонович
Віктор Родіонович Поплавко[1] (1881, Полтава — 20 січня 1938, Комунарка, Московська область, Російська РФСР) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР, член Української Центральної Ради.
| Віктор Родіонович Поплавко | |||
|---|---|---|---|
 Підполковник | |||
 | |||
| Загальна інформація | |||
| Народження | 1881 м. Полтава,  Російська імперія | ||
| Смерть | 20 січня 1938 Комунарка, Ленінський район, Московська область, Російська РФСР,  СРСР | ||
| Поховання | Розстрільний полігон «Комунарка»  | ||
| Alma Mater | Чугуївське військове училище | ||
| Військова служба | |||
| Війни / битви | Перша світова війна | ||
| Нагороди та відзнаки | |||
| |||
Життєпис
ред.
Служив офіцером у 11-му гренадерському Фанагорійському полку (Москва), у складі якого вирушив на першу світову війну.
У 1915—1917 роках — офіцер 6-го авіаційного парку.
Закінчив Офіцерську автомобільну школу, служив на посаді командира 26-го кулеметно-автомобільного взводу. Автор проекту першого повноприводного панцирника Jeffery-Поплавко російської армії. З 20 грудня 1916 року — командир бронеавтомобільного дивізіону особливого призначення.
На І Всеукраїнському військовому з'їзді був обраний членом Українського генерального військового комітету. З серпня 1917 року — комісар УГВК при штабі Одеської військової округи. Перебуваючи у комітеті був в опозиції С. Петлюрі до суперечок з яким залучав Л. Корнілова[2]. Член Української Центральної Ради. У січні 1918 р. — військовий консультант української мирної делегації у Брест-Литовському. Мав протистояння з ЦК Румчероду в січні — лютому 1918 року. Навесні 1918 р. — головноуповноважений міністерства продовольчих справ УНР, головний інспектор Державного хлібного бюро. У 1919 р. — представник Директорії на переговорах з Антантою.
Перебував на еміграції. У 1926 році повернувся до Радянської Росії. Мешкав у Москві, працював на підприємстві «Сільгосптехніка», заступником керуючого московською конторою «Союзснаблегпром». У 1931 році проходив у справі Українського Національного Центру.
Повторно заарештований 27 жовтня 1937 року Звинувачений в участі у контрреволюційній терористичній організації. Розстріляний 20 січня 1938 року.
Реабілітований у грудні 1957 року.
Нагороди
ред.Примітки
ред.- ↑ Михайло Омелянович-Павленко в спогадах помилково називає його — Поплавко Володимир.
- ↑ В. Кедровський. 1917 рік. — Вінніпег : Українська Видавнича Спілка «Тризуб», 1967. — С. 365. — ISBN 978-966-1641-31-9.
Джерела та література
ред.- Осташко Т. С. Поплавко Віктор Родіонович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 421. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Жертвы политического террора в СССР. lists.memo.ru. Меморіал. Архів оригіналу за 24 травня 2023. Процитовано 17 грудня 2023.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Українська Центральна Рада: документи і матеріали: У 2 т / упоряд. В. Ф. Верстюк та ін.; ред. В. А. Смолій та ін.; Національна академія наук України, Інститут історії України. — Київ : Наукова думка, 1997. — Т. 2: 10 грудня 1917 р. — 29 квітня 1918 р. — С. 395—396. — (Пам'ятки історії України. Сер. V. Джерела новітньої історії) — ISBN 966-00-0013-8.
- Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920): Документально-художнє видання / Упоряд.: М. Ковальчук. — Київ : Темпора, 2007. — С. 541. — ISBN 966-8201-24-8.
- Віктор Поплавко в горнилі революції: між своїми і чужими // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса : ТЕС, 2010. — 584 с.