Айсіньгьоро Пужень (кит.: 爱新觉罗 溥任) пізніше Цзінь Ючжі (кит. спр. 金友之, піньїнь: Jīn Yǒuzhī , 17 серпня 191810 квітня 2015) — єдинокровний брат останнього китайського імператора Пу І.

Пужень
кит. 爱新觉罗 溥任 Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився17 серпня 1918(1918-08-17) Редагувати інформацію у Вікіданих
Пекін, Бейянський уряд
Помер10 квітня 2015(2015-04-10) Редагувати інформацію у Вікіданих (96 років)
Пекін, КНР
ПохованняРеволюційне кладовище Бабаошаньd Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаКитай Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик, історик
Alma materШкола Яохуаd Редагувати інформацію у Вікіданих
РідАйсін Ґьоро[d] Редагувати інформацію у Вікіданих і Айсін Ґьоро Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоЦзайфен, принц Чуньd Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриЮньхуаньd Редагувати інформацію у Вікіданих, Цзинь Юньінd Редагувати інформацію у Вікіданих, Пуї Редагувати інформацію у Вікіданих і Пуцзе Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиЦзинь Юйчжан Редагувати інформацію у Вікіданих, Цзинь Юйцюань Редагувати інформацію у Вікіданих і Цзинь Юланьd Редагувати інформацію у Вікіданих

Життєпис

ред.

Народився у палаці великого князя Чуня.

З приходом до влади комуністів жив у Тяньцзіні під ім'ям Цзінь Ючжи, працював учителем та бухгалтером, писав статті з історії династії Цін. Входив до представницьких органів пекінського району Січен. Захоплювався каліграфією та пейзажним живописом. Передав китайському уряду низку матеріалів з історії імператорського двору.

З часу смерті Пуцзе в 1994 став гіпотетичним спадкоємцем маньчжурського престолу.

Помер у Пекіні 10 квітня 2015[1].

Сім'я

ред.

Сини:

  • Цзінь Юйчжан (金毓嶂, нар. 1942), заступник директора Пекінського комітету у справах національностей; гіпотетичний спадкоємець маньчжурського трону
  • Цзінь Юйцюань (金毓峑, нар. 1946), професор Пекінського технологічного університету.
  • Цзінь Юйлань (金毓嵐, нар. 1948)

Дочки:

  • Цзінь Юйкунь 金毓琨
  • Цзінь Юйчен 金毓珵

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Брат последнего императора Китая скончался в Пекине. Российская газета. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 24 липня 2017.

Література

ред.