Пікардійська терція
Пікарді́йська те́рція (фр. Tierce de Picardie), також відома як пікардійський каданс — велика терція замість очікуваної малої в генеральній (фінальній) каденції західноєвропейських музичних творів XVI–XVIII століть. Термін введений в музичний словник Жаном-Жаком Руссо (1768). Назва «пікардійська» досі не отримала задовільного пояснення[1]. Не плутати з Вокальною формацією «Піккардійська Терція» (з подвійним «к»).
Примітки
ред.- ↑ Пояснення, яке дає Руссо, не витримує критики: «Такий спосіб закінчення [музичних творів] здавна існував в церковній музиці, в тому числі і в Пікардії, де подібна музика в великій кількості [чується] в кафедральних соборах та інших церквах» (vol.2, p.320). Роберт Холл передбачає, що термін походить від старофранцузької прикметника «picart», яке означало «гострий», «загострений», і таким чином посилається на зміну («загострення») терції в каденціонних ультимо.
Посилання
ред.- Пікардійська терція // Українська музична енциклопедія. — Київ: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України, 2018. — Том 5: ПАВАНА — «POLIКАРП». — С. 217
Ця стаття не містить посилань на джерела. (24 серпня 2020) |