Пінгвін магеланський
| Пінгвін магеланський | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||
| Spheniscus magellanicus (Johann Reinhold Forster, 1781) | ||||||||||||||||||
 Червоним - поширення виду | ||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||
|
Пінгвін магеланський[1] (Spheniscus magellanicus) — птах родини пінгвінових. Названий на честь великого мандрівника Фернана Магеллана, який ще на початку XVI століття, 1518 року, вперше зустрів цього птаха.
Зовнішній вигляд
ред.Дорослі особини магеланських пінгвінів досягають зросту 70-80 см і ваги 5-6 кг. Задня (верхня) частина пінгвінів чорна, передня — біла, з двома або однією чорною смужкою на шиї. Дзьоб і лапи — брудно-сірого кольору, з червоним або помаранчевим відтінком. Під час гніздування магелланові пінгвіни викопують глибоку нору у м'якому ґрунті, куди відкладають яйця. Яйце магелланових пінгвінів висиджують обоє батьків — близько 40 днів. Сім'я поперемінно зазвичай висиджує 1-2 яйця.
Поширення
ред.Ці пінгвіни розповсюджені на берегах Південної Америки і Фолклендських островах. Тут можна зустріти їх велетенські колонії. Основний ареал гніздування магелланових пінгвінів — патагонське узбережжі, Вогняна Земля, островах Хуан-Фернандес і Фолкленди. Окремі особини були помічені на північ аж до Ріо-де-Жанейро і півдня Перу. Населяє також береги Південної Америки на північ від Коквімбо (Чилі) і Ріо-де-Жанейро.
Чисельність та загрози
ред.Чисельність магеланських пінгвінів оцінюється приблизно в 1,8 млн пар.
Колонії магеланських пінгвінів на островах Магдалена і Марта в Магеллановій протоці здавна зазнавали нападів індіанців, які ловили невелику кількість птахів, але чисельність виду при цьому залишалася стабільною.
У XVIII—XIX століттях магелланові пінгвіни стали піддаватися нападу з боку європейців, які організували сюди численні експедиції. Тільки на острові Магдалена європейці заготовляли до 14 тисяч птахів в рік. Чисельність виду стала падати.
Сьогодні на островах Магдалена і Марта створений національний парк пінгвінів, але чисельність цього виду продовжує залишатися невеликою. По-перше, збір яєць місцевим населенням триває, а по-друге, численні туристи часто турбують птахів і руйнують їх нори.
22 липня 2023 року, згідно повідомлення France 24 з посиланням на агентство Agence France-Presse, на узбережжя Уругваю впродовж останніх 10 днів викинуло мертвими близько 2 тисяч магелланових пінгвінів. Причина загибелі птахів залишається нез’ясованою. Неурядова зоозахисна організація зазначає, що кількість загиблих пінгвінів — значно більша. Фахівці департаменту фауни Міністерства навколишнього середовища Уругваю повідомили, що 90 % загиблих пінгвінів — молоді, без жирових запасів і з порожніми шлунками. Подібний випадок також стався в 2022 році в Бразилії. Тоді теж не змогли визначити причину загибелі птахів. Екологи пояснюють збільшення кількості смертей магелланових пінгвінів надмірним і незаконним виловом риби[2][3].
Поведінка
ред.На березі ці пінгвіни дуже лякливі і під час небезпеки ховаються у глибокі нори, а у воді стають хоробрими і можуть бути агресивними.
Тривалість життя магеланських пінгвінів — близько 15 років, рідше — до 20 років, в неволі можливе доживання до 20-25 років.
Живлення
ред.Живляться магеланські пінгвіни крилем, каракатицями і дрібною рибою.
Цікаві факти
ред.Примітки
ред.- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Around 2,000 penguins wash up dead on Uruguay coast. Issued on: 22/07/2023 - 05:58
- ↑ Близько 2 тисяч пінгвінів знайшли мертвими на узбережжі Уругваю. // Автор: Ярослав Герасименко. 22.07.2023, 15:43
- ↑ Бразилець полюбив пінгвіна як дитину [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] Відео
Посилання
ред.- Пінгвіни [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Franck S. Todd, Fabrice Genevois, Oiseaux & Mammifères antarctiques et des îles de l'océan Austral, Paris, Kameleo, 2006, 144 p.
- Hadoram Shirihai: A Complete Guide to Antarctic Wildlife — The Birds and Marine Mammals of the Antarctic Continent and Southern Ocean, Alula Press, Degerby 2002, ISBN 951-98947-0-5
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |