Піскорський Володимир Костянтинович

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Володи́мир Костянти́нович Піско́рський (*19 липня (10 серпня) 1867(18670810), Одеса — †3 (16) серпня 1910, Казань) — російський історик-медієвіст. Батько художника Костянтина Піскорського.

Володимир Костянтинович Піскорський
Народився19 липня (10 серпня) 1867(1867-08-10)
Одеса
Помер3 (16) серпня 1910(1910-08-16) (43 роки)
Казань
ПохованняЗвіринецьке кладовище Редагувати інформацію у Вікіданих
Місце проживанняКиїв, Ніжин, Казань
КраїнаРосійська імперія
Діяльністьмедієвіст, історик, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materКиївський університет
Галузьісторія
ЗакладКазанський університет, Ніжинський інститут
Вчене званняпрофесор
Науковий керівникЛучицький Іван Васильович Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніГрацианський Микола Павлович Редагувати інформацію у Вікіданих
Аспіранти, докторантиГрацианський Микола Павлович Редагувати інформацію у Вікіданих

Біографія

ред.

Народився 19 липня (10 серпня) 1867 року в Одесі у дворянській родині[1].

Навчався в I Київській чоловічій гімназії. У 1886 році вступив на історико-філологічний факультет університету святого Володимира м. Києва. По закінченні був залишений при кафедрі світової історії для підготовки до професорського звання. Викладав світову історію на посаді приват-доцента, з 1893 року вів семінар, який відвідував майбутній академік Є. Тарм.

1890 року закінчив Київський університет. Учень Івана Васильовича Лучицького[2].

Від 1893 року викладав у Київському університеті. Ще в студентські роки В. Піскорський викладав в гімназіях м. Києва. Цю діяльність в закладах В. М. Ващенко-Захарченко, О. Т. Дучинської, III гімназії, Кадетському корпусі В. К. Піскорський продовжив і під час праці в університеті св. Володимира і в Ніжинському Історико-філолологічному інституті ім. Безбородька на посаді професора кафедри світової історії. Піскорському пропонували зайняти місце свого вчителя І. В. Лучицького, але з етичних міркувань він відмовився, й прийняв пропозицію працювати в Ніжині. Там він міг продовжити викладання в навчальних закладах м. Києва та одночасно брати участь в діяльності в Київському історичному товаристві Нестора Літописця, Педагогічному товаристві, а також благодійних товариствах Допомоги нужденним студентам та Грамотності.

З ранньої юності і до 1906 року життя і робота В. К. Піскорського були пов'язані з Києвом і Ніжином. Після розгрому народних виступів, в яких брали участь студенти історико-філолологічного факультету, студентів підтримував професор Піскорський. Окрім цього він під час виступу рятував євреїв від погромів і брав участь в визволенні політв'язнів. За ці дії йому і його родині погрожували смертю чорносотенці, він мав припинити перебування в Ніжині й прийняв запрошення Казанського університету очолити там кафедру. Родина Піскорського мала намір повернутися до рідного Києва, коли старші діти позакінчують гімназії. В Казані В. К. Піскорський працював всього чотири роки до смерті. Основна його діяльність і роки навчання пройшли в Києві в Україні.

Від 1901 року — професор Ніжинського історико-філологічного інституту.

Від 1906 року — професор Казанського університету.

Автор праць з історії середньовічних Італії, Каталонії, Іспанії та Португалії.

 
Могила Володимира Піскорського

Помер 3 серпня (16 серпня) 1910 року на залізничній станції Васільєво біля Казані, випадково потрапивши під поїзд. Труну з його тілом було перевезено в Київ і поховано на Звіринецькому кладовищі (1 ділянка, 1 ряд).

Примітки

ред.
  1. ЦДІАК ф.224 о. 3 спр. 376
  2. Богдашина, О. М. (2011). Позитивізм в творчості В. К. Піскорського. Київ: Гілея. с. 133—139.

Джерела та література

ред.

Література

ред.

Посилання

ред.
  • Піскорський Володимир Костянтинович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.112-114