Рибаче

село Рибаче
Країна	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Район/міськрада	Ялтинський район
Рада	Малоріченська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA01200190030021027
Облікова картка	Рибаче
Основні дані
Колишня назва	Тувак
Населення	1273
Поштовий індекс	98522
Телефонний код	+380 6560
Географічні дані
Географічні координати	44°46′25″ пн. ш. 34°35′49″ сх. д. / 44.77361° пн. ш. 34.59694° сх. д.
Місцева влада
Адреса ради	98520, с. Малоріченське, вул. Комсомольска
Карта
	Рибаче
	Рибаче
Мапа
	Рибаче у Вікісховищі

Риба́че (до 1945 року — Тува́к^[1]; крим. Tuvaq) — село в Україні, в Ялтинському районі Автономної Республіки Крим.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Рибаче (значення).

Розташування

Курорт Рибаче розташований на південному березі Криму, в долині гірських річок Андус і Алачук. Селище Рибаче знаходиться в нижній частині долини Андуз, з трьох боків оточують прекрасні гори: Сайнин-Бурну і Айман-Ташлар на заході; Букунбай на північному заході; Хумсал на півночі; Япул-Бурун і Янтуруз на північному сході. Від холодних північних вітрів селище захищає гірський масив Карабі-Яйла (висота більше 1 км). Через селище протікають річки Андуз-Су і Хун (на його східному краї), які на території селища зливаються в одну річку, майже біля самого гирла, перед впаданням у Чорне море. Відстань до Алушти — 30 км. Населення на 01.01.2009 р. — 1310 чоловік. За версіями назва села — «Тувак» (в перекладі — «щит», «заслін»).

Археологічні розвідки

Історико-культурна область нинішнього села Рибаче була заселена людиною в середньому палеоліті (80-30 тис. років до н.е)^{[джерело?]}. Неандертальці залишили після себе стоянки зі слідами полювання і розведення вогню.

Історія

Село відоме з османських документів XVI століття як Дувак, але скоріш за все, існувало ще за генуезців.

В 1778 році румейське населення села було депортоване в Надазов'я.

У 1783 році разом з Кримським ханством анексоване Російською імперією.

У 1897 р. власниками Тувака були Княжевич Антонін Дмитрович і Чубукча Стазі Єгорович (міщанин), сільським старостою був обраний Рамазан Веліджанов.

За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Тувак Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 421 особа (243 чоловічої статі та 188 — жіночої), налічувалось 54 дворових господарства, існувала мечеть^[2].

Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 638 осіб, налічувалось 112 дворових господарств, існувала мечеть.^[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1172 осіб (694 чоловічої статі та 478 — жіночої), з яких , 1020 — магометанської^[4].

За переписом 1926 року в селі проживало 1334 особи, з них 1281 кримський татарин, 30 росіян, 4 білоруси, 1 українець та 1 грек.

У 1933 році був організований колгосп. В колгоспі у кримських татар була партійна організація, секретарем якої був директор школи Люманов. Коли в Крим увійшли румуни і німці, то партійна організація керувала боротьбою проти них. Румуни, дізнавшись, що в селі діє партійна організація, розстріляли відразу п'ять комуністів. Серед цих комуністів були: секретар Люманов, Хірхара Хаміль, Ібраїм Крупа, Ягич Шукуров і Чумай. Потім розстріляли ще чотири людини. У кримських татар була також і комсомольська організація.

Після депортації кримських татар, у 1945 році село Туак перейменоване на Рибаче.

Перших переселенців з краснодарського краю росії село прийняло в 1944 році 28-30 вересня. Більше 300 сімей прибули пізніше. Деякі сім'ї навіть не розвантажувалися з машин, а платили свої гроші за транспорт і поверталися до Сімферополя, на станцію, продавали свої речі і їхали хто куди. Село тоді називалося Туак. Воно було безлюдне глухе і порожнє. У ньому була сільська рада. Всі будиночки східного типу з пласкими дахами були порожні й незатишні. Транспорту не було, тільки була пара ослів. Нестійкі сім'ї відселялися, за 1944—1945 рік з 300 сімей залишилося тільки 84 сім'ї. Потім в 1946 році прибуло ще п'ять сімей, у 1950 році — одинадцять, в 1951 році — десять сімей.

Пізніше село заселялося без жодних переселенців, тому господарство зміцніло, колгосп став багатим.

Село вкрите багатою субтропічною рослинністю. «Зелений острівець» поблизу школи.

Сьогодення

Нинішня назва селища отримана від рибацької артілі ^{[джерело?]}(у той час працював рибальське цех, рибальські човни були численні). В даний час основним джерелом доходів жителів є курортна галузь і виноградорство.

Населення

За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 1273 осіб^[5]. Мовний склад населення села був таким^[6]:


Мова	Число ос.	Відсоток
українська	79	6,21
російська	1081	84,92
кримськотатарська	95	7,46
вірменська	6	0,47
білоруська	4	0,31

Див. також

Хун (річка)

Інтернет-ресурси

Сайт Верховної Ради України^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
Рыбачье (Тувак, Туак)
Рыбачье на картах
Карта территории Алуштинского горсовета. Подробная карта Крыма - Алушта и окрестности. crimea-map.com.ua. Архів оригіналу за 15 червня 2012. Процитовано 22 жовтня 2014.

Примітки

↑ Указ Президії ВР РРФСР від 21 серпня 1945 року № 619/3 «Про перейменування сільських Рад і населених пунктів Кримської області» (рос.)
↑ (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)
↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-219. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
↑ Населення населених пунктів Автономної Республіки Крим за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 10 лютого 2014.
↑ Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 10 лютого 2014.

Література

Горный Крым. Атлас туриста / ГНПП «Картографія», Укргеодезкартографія ; ред.: Д. И. Тихомиров, Д. В. Исаев, геоинформ. подгот. Е. А. Стахова. — К. : ДНВП «Картографія», 2010. — 112 с.

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Указ Президії ВР РРФСР від 21 серпня 1945 року № 619/3 «Про перейменування сільських Рад і населених пунктів Кримської області» (рос.)

[2] (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1597)

[3] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)

[4] Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-219. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

[5] Населення населених пунктів Автономної Республіки Крим за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 4 жовтня 2013. Процитовано 10 лютого 2014.

[6] Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 10 лютого 2014.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]