Розорення Києва (1299)
Розорення Києва 1299 — взяття і розорення Києва ханом Золотої Орди Токтою в 1299 році.
| Розорення Києва | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Міжординські війни | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
| Золота Орда | Ногайський улус | ||||||
| Командувачі | |||||||
| Токта | Ногай | ||||||
| Військові сили | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
| Втрати | |||||||
| невідомо | невідомо | ||||||
Причиною походу Токти стала боротьба з беклярбеком Ногаєм, в ході якої Токта, завдавши супротивнику низку поразок, розорив улус Ногая, до якого належала Наддніпрянщина разом із Києвом. Згідно з літописом, «весь Киевъ разыдеся»[1] .
Після спустошення Києва ординським ханом Токтою у 1299 році митрополит Київський Максим переніс свою резиденцію з Києва спершу в Брянськ, а потім у Владимир-на-Клязьмі. Згідно з Василем Ключевським[2], « … в 1299 р. митрополит Максим, не стерпівши насильства татарського, зібрався з усім своїм клиросом і поїхав з Києва до Владимира на Клязьму…», що стало приводом для подальшого суперництва Москви з Києвом за статус релігійного центру.
Ще одним наслідком руйнування Подніпров'я в 1299 році став переїзд великого прошарку південноруських служивих людей в Московське князівство, що сприяв посиленню останнього[3] . Відомими боярами з цієї міграційної хвилі на межі XIII—XIV століть були Нестер Рябець і Федір Бяконт.
Після руйнування Київ та навколишні уділи отримали лояльні хану князі з путивльських Ольговичів.
Примітки
ред.- ↑ Горский, А. А. Москва и Орда. — М.: Наука, 2000. — С. 38—39.(рос.)
- ↑ Ключевский В. О. Курс русской истории в 5 частях. — СПб., 1904—1922. — 1146 с.(рос.)
- ↑ Горский А. А. К вопросу о причинах «возвышения» Москвы. // Отечественная история. — 1997. — № 1. — С. 10.(рос.)