Роху
| Роху | ||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||
| Labeo rohita (Hamilton, 1822) | ||||||||||||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||||||||||||
| * Cyprinus rohita Hamilton, 1822 | ||||||||||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
Роху, або руї (Labeo rohita) — вид риб родини коропових, природний ареал якого охоплює річки Південної Азії. Це велика всеїдна риба, яка активно використовується для вирощування в аквакультурі.
Зовнішній вигляд
ред.Це велика срібляста з незначною пігментацією на спині та боках риба, типового для коропоподібних вигляду і загальної форми тіла, з невеликими очами та кінцевим ротом; бічна лінія без вигинів, проходить від зябрового отвору до хвостового плавця. Дорослі особини можуть досягати довжини до 2 метрів та ваги до 45 кг, але звичайно розмір не перевищує 50 сантиметрів[1].
Розповсюдження
ред.Типовим біотопом для роху є рівнинні річки з повільною течією та великою кількістю водяної рослинності. Природний ареал роху охоплює північну, центральну та східну Індію[2], Пакистан, Непал, Бангладеш та М'янму. Також цей вид був інтродукований до прісноводних водойм у Бутані, Камбоджі, Філіппінах, Шрі-Ланці, південній Індії, Таїланді, В'єтнамі, а за межами Азії — в Зімбабве, на Мадагаскарі та Маврикії[3].
Екологія
ред.Вид є всеїдним, із зміною харчових об'єктів на різних стадіях життєвого циклу. На стадії малька він харчується переважно зоопланктоном, але в міру дорослішання все більше переходить на фітопланктон; дорослі риби харчуються фітопланктоном та водною макрофітною рослинністю. Зяброві тичинки дорослих риб тонкі та видовжені, що вважається адаптацією до фільтрування планктону[4].
Статевої зрілості досягає у віці від 2-х до 5-ти років. Нерест зазвичай відбувається протягом сезону мусонів на тимчасово затоплених частинах річкових заплав. Ікра під час нересту може бути зібрана і використана для зариблення ставків та озер, що використовуються в аквакультурі[1].
Використання в аквакультурі
ред.В південній та південно-східній Азії роху є важливим компонентом аквакультур[5]. В умовах штучного розведення в стоячих водоймах роху звичайно не нереститься, тому для розмноження доводиться вдаватись до штучного нересту[6][7]. Окрім того, роху є популярним об'єктом спортивного лову[8].
Використання в кулінарії
ред.
Роху активно використовується в харчуванні по всьому ареалу. Рецепт смаженого роху згадується у творі Манасоласа (Mānasollāsa[en]): енциклопедії на мові Санскрит складеної Сомешварою ІІІ, що правив на території сучасної Карнатаки. Згідно з рецептом з риби треба зняти шкіру, замаринувати в суміші асафетиди та солі, потім занурити в натерту куркуму розведену водою, а після цього смажити[9].
Посилання
ред.- ↑ а б Froese R., Pauly D. (eds.) (2013). Labeo rohita на FishBase. Версія за травень 2013 року.
- ↑ Rohu Fish Farming Information Guide - Agri Farming. Agrifarming.in. 26 серпня 2015. Архів оригіналу за 9 вересня 2018. Процитовано 8 вересня 2018.
- ↑ Labeo rohita distribution. Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ Composite fish culture. Kerelaagriculture.gov.in. Архів оригіналу за 9 січня 2013. Процитовано 10 березня 2012.
- ↑ FAO Fisheries & Aquaculture Labeo rohita. Fao.org. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 8 вересня 2018.
- ↑ de Graaf, G.; Latif, A. (2002). Development of freshwater fish farming and poverty alleviation - A case study from Bangladesh (PDF). Aquaculture Asia. 7 (2): 5. Архів оригіналу (PDF) за 18 березня 2012. Процитовано 31 травня 2021.
- ↑ Nandeesha, M.C. (1990). Induced spawning of Indian major carps through a single application of Ovaprim-C. Asian Fisheries Society. Архів оригіналу за 25 жовтня 2016. Процитовано 23 січня 2017.
- ↑ Dahanukar, N. 2010. Labeo rohita (Hamilton, 1822). The IUCN Red List of Threatened Species 2010
- ↑ K.T. Achaya. The Story of Our Food, p. 85. Universities Press, 2003. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 31 травня 2021.