Рошкевич Михайлина Михайлівна

Михайли́на-Марія Миха́йлівна Рошке́вич (у шлюбі — Іванець; 1859, с. Угорники, нині підпорядковано Івано-Франківській міській раді — 1957, Чехословаччина) — українська фольклористка, мемуаристка. Одна з перших письменниць у Галичині, яку Іван Франко й Михайло Павлик називали «великим талантом» . Авторка двох оповідань у «Першому вінку».

Михайлина Рошкевич
Ім'я при народженні	Михайлина-Марія Рошкевич
Народилася	1859  Угорники, Івано-Франківська міська громада, Україна
Померла	1957
Країна	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР  Польська Республіка
Діяльність	письменниця
Брати, сестри	Рошкевич Ольга Михайлівна
Діти	Іван Іванець
Рошкевич Михайлина Михайлівна у Вікісховищі

Життєпис

Донька пароха УГКЦ Михайла Рошкевича, що народився 1830 року в селі Угорники за чотири кілометри від теперішнього Івано-Франківська. Там же працював священником і дід Михайлини Яків Рошкевич. 1856 року батько закінчив Львівську духовну семінарію, одружився з Марією Руденською, висвятився і став працювати «помічним священником» у батька. Там 11 лютого 1857 року народилася Ольга Рошкевич (перше кохання Івана Франка). Наступного року народився син Ярослав, а 1859 року — Михайлина. Її назвали подвійним іменем — Михайлина-Марія, бо батьки вірили, що, назвавши доньку своїми іменами, не матимуть більше дітей. Правда, згодом народився син Богдан. Він помер, коли йому виповнилось 12 років.

Від 1864 року Михайлина жила в селі Лолин (нині Долинського району Івано-Франківської області), куди отримав призначення на парафію батько.

Михайлина Рошкевич — авторка спогадів про перебування Івана Франка в Лолині.

Народні пісні, зібрані Михайлиною Рошкевич, Франко використав у дослідженні «Жіноча недоля в руських піснях народних» (1883). А записана Михайлиною Рошкевич від жительки Лолина Явдохи Чігур пісня про шандаря стала поштовхом для написання Франком драми «Украдене щастя».

Михайлина Рошкевич також робила замальовки із життя в Лолині. Одержавши матеріал від Михайлини (Міні) Рошкевич, Франко писав:

«…Шкіц панни Міні дуже тут усім подобався і швидко буде надрукований із похвальною заміткою. Павлик посилає їй письмо від себе, — а я замічу тільки, що в неї видно, коли ще не талант письменницький, то принаймні величезну силу обсервації, яка для всякого писателя повістей перша і найважніша річ. Як би панна Міня (чого від серця бажаю) взялася писати більше подібних шкіців, а при тім читала другі взірцеві повісті (Золя, Толстого, Решетнікова, Нечуя), то з неї могла б виробитися дуже реальна й хороша письменниця».

Незважаючи на протести авторки, її матеріал «Кума з кумою» був опублікований в «Молоті» як «дуже цікавий образок з життя жінок у Лолині» з прихильною оцінкою від видавництва, яке побажало, щоб «молода авторка не покидала й надалі подібної праці».

1877 року в жіночому альманасі «Перший вінок», що вийшов у Львові, Михайлина Рошкевич надрукувала два оповідання з народного життя: «Таку вже Бог долю судив» і «Теща»

Після смерті батька 1886 року сім'я виїхала з Лолина: мусила звільнити плебанію, бо туди вселявся новий настоятель церкви Святого Миколая. Михайлину на чотири роки, поки не вступила в шлюб, прихистила в Болехові письменниця Наталя Кобринська.

Михайлина Рошкевич одружилася зі священником Йосипом Іванцем. Вона часто навідувала Франка, зокрема й тоді, коли він був невиліковно хворий.

Михайлина-Марія Рошкевич дожила до 98 років у Чехословаччині, куди переїхала до наймолодшого сина Романа.

Мати українського художника Івана Іванця.

Література

• Роман Горак. Тричі мені являлася любов
• Іван Крайній. «Люблю тебе першу в житті…» // Україна молода. — 2006. — 13 квітня.
• М. Г. Василенко. «Ідеологічно редагована» творча спадщина Івана Франка
• Ірена Книш. Іван Франко та рівноправність жінки
• Микола Мушинка. Трагічна доля Івана Іванця та його художньої спадщини // Пороги. — 2003. — № 6 (листопад — грудень).^{[недоступне посилання з липня 2019]}