Самуїл Чарноруцький

священник-василіянин, педагог

Самуїл Симеон Тадей Ігнатій Чарноруцький ЧСВВ (пол. Samuel Szymon Tadeusz Ignacy Czarnorucki; 1798, Гольшани — 26 листопада 1887, Львів) — передостанній василіянин Литовської провінції, педагог, проповідник, душпастир по василіянських монастирях у Галичині, ігумен Улашківського монастиря, автор спогадів.

Самуїл Симеон Тадей Ігнатій Чарноруцький ЧСВВ
пол. Samuel Szymon Tadeusz Ignacy Czarnorucki
Народився1798
Гольшани, Ошмянський повіт, Віленська губернія, Російська імперія
Помер26 листопада 1887(1887-11-26)
Львів, Цислейтанія, Австро-Угорщина
ПохованняЛичаківський цвинтар
Країна Російська імперія
 Австро-Угорщина
Місце проживанняМонастир святого Онуфрія у Львові (1868—1887)
Діяльністьієромонах, педагог, проповідник, мемуарист
Посадаігумен Улашківського монастиря
Термін18661868
Попереднико. Ігнатій Нагурський
Наступнико. Ізидор Коржинський
РідЧарноруцькі
БатькоСтаніслав Чарноруський
МатиТеодора

Життєпис

ред.

Народився 1798 року в містечку Гольшани в сім'ї місцевого греко-католицького пароха зі шляхецького стану Станіслава Чарноруцького і його дружини Теодори, яка після смерті чоловіка вдруге вийшла заміж за лікаря. У 1818 році вступив до Василіянського Чину на новіціят до Битенського монастиря, де наступного року склав вічні обіти. Направлений на студії до Тороканського монастиря, а в 1822 році — до Жировичів, де відбув річний курс вимови і математики. У 1823 році став у Новосілках катехитом і вчителем парафіяльної школи. 13 грудня 1825 року отримав у Жировичах священничі свячення з рук митрополита Йосафата Булгака, а на початку нового навчального року призначений до архимандричого монастиря в Кобрині на посаду вчителя парафіяльної школи. Наступного року (1827) новий протоігумен Йосафат Жарський послав його до Лискова на проповідника і до вирішення випадків сумління[1].

Від початків переслідування греко-католиків Чарноруцький залишався завжди активним греко-католиком та попри численні спокуси, постійно і з гордістю оборонявся перед прийняттям державної релігії і поборював акції Семашка та його прихильників. Упродовж 9 років (1835–1844) був переслідуваний і ув'язнений, переведений з монастиря в монастир, з Литви на Волинь, з Волині на Литву і Білорусь і знову на Волинь, так, що арешт відбував, почавши від Лискова, далі в Тадулині, Тороканах, Загорові, Володимирі, Битені, Борунах, Геліянові, знову в Борунах, Битені, Тороканах і Загорові, врешті в 1842 році в Почаєві, звідки мав бути висланий вглиб Росії, лише в 1844 році вдалося йому перебратися до Галичини, де його легально прийняла австрійська влада на прохання митрополита і василіян[1].

Спочатку мешкав у Львівському монастирі святого Онуфрія, потім як захристіянин в Підгорецькому монастирі (1845–1847), у Львові (1848)[2], сотрудник у Добромилі (1849) та Крехівському монастирі (1850–1861), як сотрудник парафії, прокуратор і вікарій монастиря[3]. У 1862–1864 роках виконував ті самі обов'язки в Добромильському монастирі[3], потім — в Улашківцях, виконуючи обов'язки адміністратора парафії в Милівцях та був ігуменом монастиря (1866–1868)[2]. У 1868 році замешкав у Свято-Онуфріївському монастирі у Львові, де виконував обов'язки сповідника. У 1875 році в часописі «Przegląd Lwowski» були опубліковані його спомини під назвою «Z notatek 80-letniego starca Litwina-Unity»[4].

Помер 26 листопада 1887 року у Львові, похований на Личаківському цвинтарі[1].

Примітки

ред.
  1. а б в Ks. Jozafat Skruteń ZSBW. Czarnorucki (Czarnorudzki, Czarnoruski) Samuel Szymon Tadeusz Ignacy (1798—1887) // Polski Słownik Biograficzny, T.4. — Kraków 1938. — S. 234.
  2. а б Čarnoruc'kyj Samujil Semen // Історичний шематизм Львівської архієпархії (1832—1944) : у 2 т. / Дмитро Блажейовський. — Київ : КМ Академія, 2004. — Т. 2 : Духовенство і релігійні згромадження. — С. 518. — ISBN 966-518-225-0. (англ.)
  3. а б Čarnoruc'kyj Samujil // Блажейовський Д. Історичний шематизм Перемиської єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939). — Львів : Каменяр, 1995. — С. 904. — ISBN 5-7745-0672-Х. (англ.)
  4. Przegląd Lwowski, pismo dwutygodniowe naukowo-literacko-polityczne. R. 5, 1875, T.10. — S. 100—108, 148—153, 283—288, 488—493, 577—583, 629—634, 689—694, 765—772

Джерела

ред.