Свалява

Свалява
Герб Сваляви	Прапор Сваляви
	Краєвид міста
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Закарпатська область
Район	Мукачівський район
Тер. громада	Свалявська міська громада
Засноване	—
Перша згадка	12 ст
Населення	▼ 17 068 (01.01.2022)
- повне	▼ 17 068 (01.01.2022)
Агломерація	17 909
Площа	12.584 км²
Поштові індекси	89300
Телефонний код	+380-3133
Координати	48°32′50″ пн. ш. 22°59′11″ сх. д. / 48.54722° пн. ш. 22.98639° сх. д.
Висота над рівнем моря	204 м
Водойма	р. Латориця, при впадінні в неї Свалявки
Назва мешканців	сваля́вець, сваля́вка, сваля́вці
День міста	21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Свалява
До обл./респ. центру
- залізницею	85 км
- автошляхами	75 км
До Києва
- залізницею	770 км
- автошляхами	747 км
Міська влада
Адреса	89300, Закарпатська обл., Свалявський р-н, м. Свалява, вул. Духновича, 2
Вебсторінка	Свалявська міськрада
Мапа
	Свалява
	Свалява

Сваля́ва — місто на заході України, в Мукачівському районі Закарпатської області, адміністративний центр Свалявської громади та колишній центр Свалявського району. Розміщене у межах Свалявської улоговини, на річці Латориці, при впадінні в неї річки Свалявки (бас. Тиси).

Назва

Свалявський меморіальний парк

Свалява має назви іншими мовами:

чеськ. Svalava, Svaljava;
словац. Svaľava;
угор. Szolyva;
нім. Schwallbach;
русин. Сва́лява;
їд. Сва́лява, Свалйави, Свалйаве, Свалйіве.

Хоч назва міста подібна до готського swaljawa «ластівка», етимологія назви Свалява походить від слов'янського кореня «сіль» (Зольва, Солява, Сольва)^[2]. Виникнення її сягає тих стародавніх часів, коли сіль із Мармароської жупи транспортувалася до сусідніх країв.

Історія

Заселення території та околиць міста почалося в давнину, про що свідчать знахідки неолітичного часу (IV тисячоліття до н. е.), три скарби періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н. е.) та кургани з тілоспаленням (VI—ІІІ ст. до н. е.). На території міста виявлені також золоті монети часів імператора Нерона (54—68 рр.) та поховання староугорського воїна, датоване початком Х століття н. е. під час переходу угрів через Верецький перевал.

Свалява вперше згадується в документах XII століття. Це було невелике поселення, яке належало угорському феодалові Бет-Бетке. На початку ХІІІ століття власником Сваляви став березький жупан Шимон. Згодом вона перейшла до рук угорських королів, які дарували її різним магнатам. У другій половині ХІІІ століття Свалява належала «Михайлові, сину Микова», і як сказано в одній з королівських грамот, до 1264 року знаходилася «по ту сторону засіки» (кордону). На основі цього можна зробити висновок, що вона входила до складу Галицько-Волинського князівства. Пізніше її одержав магістр Владар, потім — рід Перені і, нарешті, трансільванські князі (в XVI столітті). З того часу Свалява входила до складу Мукачівсько-Чинадіївської домінії та підпорядковувалася угорській короні.

У 1657 році Сваляву спустошили війська польського магната Любомирського. Значна частина населення була знищена або розбіглася.

На початку XVIII Свалява, як і решта володінь угорського королівства, ввійшла до складу Австрійської імперії. У 1703–1711 рр. жителі Свалявщини брали участь у визвольній війні Угорщини проти тиранії Габсбургів, за що після поразки були піддані жорстоким репресіям і передані у власність королівської казни, яка подарувала їх графові Шенборну-Бухгаймові. Нащадки цього феодала господарювали в Сваляві понад 200 років.

В 90-х роках XVIII століття Свалява стає значним господарським центром. Тут була відкрита ґуральня. Село одержало право проведення ярмарків, де продавалися здебільшого вироби з лози та глини. Розпочинається будівництво мостів та доріг. Використовується мінеральна вода, джерела якої граф Шенборн-Бухгайм здавав в оренду. В маєтку починає діяти водяна молотарка, тарта́к, млин, запроваджуються сівозміни, організовується виготовлення поташу, вапна, цегли.

У XIX ст. Свалява — торгове містечко, центр повіту (округу) Березького комітату. Наприкінці століття у Сваляві мешкали 916 греко-католиків, 343 римо-католиків, 5 лютеранів, 19 кальвіністів та 372 юдеї.

З 1840-х рр. відомий герб міста: на червоному тлі — селянин, що наливає мінеральну воду до дерев'яної діжки.

У 1881 році через Сваляву пройшла залізниця Львів—Відень. Це дало можливість експортувати мінеральну воду за межі регіону, завдяки чому було налагоджено виробництво пляшок.

У 1908 році в Сваляві створюється акціонерне товариство «Сольва» (віденської фірми «Голуаганелсактіен-Гезельшафт»), яке протягом 1910–1911 рр. побудувало у Сваляві лісохімічний завод для сухої перегонки дерева.

По закінченні Першої світової війни Свалява разом зі всією Підкарпатською Руссю опиняється в складі новоствореної Чехословаччини. У 1928 році Свалява стає центром адміністративного округу, який об'єднував Свалявський, Нижньоверечанський і Чинадієвський територіальні регіони. У 1930 році у Сваляві відкрито велику горожанську школу, яку названо на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика.

У Сваляві відбувся Свалявський страйк деревообробників 1935 року.

Після розпаду Чехословаччини 1938–1939 рр. Свалява увійшла до складу Карпатської України, але згодом місто було окуповане Угорщиною.

В середині жовтня 1944 року частини 4 Українського фронту гірськими лісовими стежками підійшли до Сваляви^{[джерело?]}. Свалява була зайнята 24 жовтня 1944 року.

У 1945 році на основі угоди між СРСР та Чехословаччиною Закарпаття увійшло до складу УРСР.

Після Другої світової війни, недалеко від міста працював концтабір. Цивільні особи (народжені між 1896 і 1926 рр.) були поміщені радянськими військами до концтабору виключно за їх угорське та німецьке походження.

30 травня 1947 року Свалява отримала статус селища міського типу.^[3]

Від 1991 року Свалява у незалежній Україні.

Населення

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[4]:

Національність	Відсоток
українці	86,44%
цигани	4,71%
росіяни	3,07%
угорці	1,97%
словаки	1,45%
німці	1,40%
білоруси	0,18%
поляки	0,11%
інші/не вказали	0,67%

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[5]:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	16049	94.50%
російська	548	3.22%
угорська	244	1.44%
німецька	53	0.31%
словацька	29	0.17%
білоруська	14	0.08%
польська	4	0.02%
інші/не вказали	42	0.26%
Усього	16983	100%

Присілки

Нова Свалява

Нова Свалява — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обʼєднане зі Свалявою^[6].

Великий Бистрий

Великий Бистрий — колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обʼєднане зі Свалявою^[7].

Поселення відоме з XVI ст. 28 червня 1597 року Жігмонд Ракоці дав кенезькі грамоти Мелешу Івану і Гергелю з умовою, що вони впродовж шести років заселять село людьми. 1611 року кенезем Великого Бистрого був Михайло Лизанець. 1588 року в Бистрому вже стояла дерев’яна лемківська церква, від якої збереглися дубові зруби та перекриття нави з одним заломом.

З 1649 року кенезами Бистрого були Цвіанко Лука і Мелеш Дьордь з синами Данком, Іваном і Андрієм. Священиком був Пап Лазар, який платив Мукачівському замку одну куницю, бо разом з батьком жив у одній кріпацькій садибі. На цей період у селі мешкали 48 кріпацьких сімей, і селяни тримали 25 коней, 108 волів, 18 яловиць, 80 корів, 26 овець, 71 свиню та 9 вуликів. Кенези володіли двома млинами, а священик – одним, за що платили по 2 форинти податку. У річках Суска і Велика Бистра водилося багато риби, яку виловлювати було заборонено. Всю виловлену рибу живою відправляли у замок. У 1645 році жителі Бистрого платили Мукачівському замку податок у розмірі 122 форинти. Оскільки жителі Пасіки і Йоббовиці не справлялись з випалюванням вапна, то Томаш Дебрецені залучив до цієї роботи і мешканців Бистрого.

У 1682 році за правління Імре Текелі тут проживали 72 кріпацькі родини. Кенезем села був Степан Мелеш, а священиками – Дмитро Поп та Іван Цванко. На 1699 рік священиком був той же Дмитро Поп, який проживав тут з сім’єю. Він використовував половину ділянки землі, за що платив податок – вартість куниці грішми.

Під час перепису 1749 року Великий Бистрий нараховував 21 домогосподарство та 2 желярські хати (господарство без землі), господарі утримували 24 волів, 33 корів, 3 коней, 21 свиню, 13 овець, 11 кіз та 10 вуликів. У 1769 – 1774 рр. у Бистрому була утворена сільська управа, і бировом (старостою) села став Василь Цанько. Він мав 5 помічників: Івана Морсула, Миколу Полянського, Семена Мелеша, Степана Цанька та Івана Цанька.

З 1786 року у Бистрому велася церковна метрика. На 1814 р. в Бистрому проживали 223 мешканці, на 1829 р. -279, на 1841-282, на 1856 – 144. Можливо, з 1841 року в селі працює школа, де дітей навчав дяк Федор Фотул. У 1856 році дяк Михайло Івашкович навчав 16 учнів. У 1878 році у Бистрому селяться євреї у кількості 12 чоловік. Цього ж року дяк Михайло Івашкович у церковній школі навчав 32 учнів. У 1893 році у Бистрому нараховувалось 267 русинів і 24 євреїв, 1908 р. – 324 русини, 32 євреї.

Як вже згадувалось, у 1920 році у Бистрому існувала державна школа з карпаторуською мовою навчання. У 1940 році Бистрянська церква була закрита, але згодом її вдалося включити у список пам’яток архітектури. У 1972 році її реставрував відомий архітектор та вчений Іван Могитич.

Олександровиця

Олександровиця - колишнє село в Україні, в Закарпатській області. Обʼєднане зі Свалявою^[8].

Курортний потенціал

Докладніше: Свалявська група курортів

Околиці міста багаті джерелами лужно-вуглекислих вод. Біля них створені санаторії «Поляна», «Кришталеве Джерело», «Сонячне Закарпаття», «Квітка Полонини», де лікують хворих мінеральною водою, придатною для ванн і пиття.

Транспорт

Зі сходу на захід Сваляву перетинає двоколійна електрифікована залізниця та у місті знаходиться залізнична станція Свалява. Околицею міста проходять автошляхи E50 та E471.

Пам'ятники Сваляви

Церква Архистратига Михайла у Сваляві

Пам'ятник «Герб Сваляви»

Бронзова скульптура"Герб Сваляви", яку в народі називають «Полі-бачі» стала окрасою Сваляви — столиці мінеральних вод України. Скульптором цієї архітектурної форми є М. Колодко, а також ковалі С. Руснак, В. Криванич, Р. Мурник, меценат проекту Ганинець П. П. Встановлено у 2017 році, до речі тут відображений чоловік, який наливає мінеральну воду в бочки (це зображення фігурує на гербі міста Свалява).

Міні-скульптури Сваляви

2 грудня 2020 року, скульптор Роман Мурник разом з ковалем Степаном Руснаком встановили, з-за допомоги відомого закарпатського мецената Павла Ганинця, міні-скульптуру одному з найвідоміших розбудовників Закарпаття — графу Ервін-Фредерік Карл фон Шенборн-Бухгейм (1842—1903) (одягнений у нижньоавстрійські шорти, альпійські черевики, граф сидить на символічному компасі). Саме з Шенборнами (віденська гілка) пов‘язано становлення Сваляви як міста. За їх ініціативи у Сваляві відкрито завод мінеральних вод.

«Мисливський палац Берегвар» (сучасний курорт-санаторій «Карпати») був збудований графом Ервіном-Фрідріхом фон Шенборном-Бухгеймом (1842—1903). Як вважається будівництво тривало майже п'ять років — з 1890 по 1895 роки. Сам мисливський замок побудований у неоромантичному стилі. У проект замку архітектора З. Грессерсона було закладено особливу символіку. Оригінальність палацу полягає у тому, що за основу було взято астрономічний рік: кількість вікон — 365 — відповідає кількості днів, 52 кімнати — кількості тижнів, 12 входів — кількості місяців у році. Біля палацу розташували сад-дендрарій на англійський манер із декоративним озером у центрі. У парку росте безліч рідкісних видів рослин: самшит, катальпа, сосна Веймута, канадська ялина, японська вишня, рожевий бук, італійська гліцинія, сріблястий клен, оцтове дерево та інші.

Відомі люди

Асталош Василь Михайлович (1924—1993) — український майстер декоративно-ужиткового мистецтва.
Венелін Юрій Іванович (справжнє ім'я Георгій Гуца), (1802—1839) — український історик, філолог, етнограф, фольклорист та медик;
Давиденко Віктор Валентинович (нар. 1953) — український музикант, трубач.
Митрак Олександр (1837—1913) — український письменник, фольклорист і етнограф Закарпаття.
Михайло Ілліч Туряниця (1912—2001) — журналіст у США;
Євген Федорович Станкович (1942) — український композитор, голова Національної спілки композиторів України (з 2005 року), заслужений діяч мистецтв УРСР (1980), народний артист УРСР (1986), Герой України (2008).
Танінець Степан Васильйович (1927—2001) — український легкоатлет.
Шепентал Віктор Миколайович — майор МВС України, учасник російсько-української війни 2014—2015 років.
Глагола Олександр Олександрович (2014 - Дотепер) - Футболіст Фк Полісся
Строганов В'ячеслав (1987 — 17 жовтня 2022) — український військовослужбовець, воїн 128-ої ОГШБр. Відзначився у ході контрнаступу на Херсонському напрямку в російсько-українській війні^[9].

Міста-побратими

Туристичні місця

Через місто проходить туристичний веломаршрут "Шлях Гуци-Венеліна": Свалява-Тибава.
Дуб Шенборна.
Міні-скульптура графу Ервін-Фредерік Карл фон Шенборн-Бухгейм.
Скульптура "Герб Сваляви", яку в народі називають «Полі-бачі».
У колишньому присілку Бистрий - деревяний храм Архистратига Михайла (1588, 1759) — шедевр української дерев'яної архітектури. Це досконалий зразок так званого лемківського стилю. Силует церкви формує масивна вежа з розвиненим бароковим завершенням, і два маленькі навершя над гребенем дахів нави і вівтаря.^[10]
Місце колишнього радянського концтабору.

Галерея

Синагога в Сваляві
Синагога в Сваляві, зараз тут хлібокомбінат
Ще одна колишня синагога в Сваляві
Єврейське кладовище

Примітки

↑ http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
↑ Янко М.Т. (1998). Топонімічний словник України: словник-довідник.
↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 30 травня 1947 р. «Про … Вел. Березний, Вел. Бичків, Волове, Іршава, Королеве, Перечин, Рахів, Свалява, Солотвина, Тячів, Чоп і Ясиня, …»
↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Згадки: 1576: Szolyvaújfalu
↑ Згадки: 1570: Biztra, 1610: Nagj Biztra, 1630: Nagybiſtra, 1645: Nagy Bisztra, 1773: Nagy Bistra, Welike Bistre, 1808: NagyBisztra, Welká-Bystra, Velké-Bisztri, 1851: Bisztra (Nagy), 1873: Bisztra (Nagy), Bisztroje, 1882: Nagy Bisztra, Bisztroje, 1930: Bystrý Veliký
↑ Згадки: 1645: Aloxandricza, 1649: Olexandrovicza
↑ bbodnar813 (23 жовтня 2022). Стало відомо про загибель ще двох захисників із Закарпаття (ФОТО). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). Процитовано 23 жовтня 2022.
↑ http://derev.org.ua/zakarp/svaliava.htm

Джерела та література

Й. В. Кобаль. Свалява // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 467. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Література

Кандель Володимир Львович. Свалява. Путівник. — Ужгород : «Карпати», 1981. — 64 с. — 45 000 прим. (укр.) (рос.)

Посилання

Свалява у сестринських Вікіпроєктах
	Теми у Вікіджерелах^?
	Свалява у Вікімандрах^?
	Проєкт «Населені пункти України»
	Свалява у Вікісховищі^?