Середньоруська височина
Середньоруська височина[3] (вживані назви: Середньоросійська височина, Лівобічна височина[4], Середня височина, іноді: Східньоєвропейська Центральна височина; рос. Среднерусская возвышенность) — велика височина у центрі Східної Європи, що простягається з півночі — північний захід (від річки Ока на лінії Калуга — Рязань) на південно півд. схід (до долини Сіверського Дінця; широку долину якого виділяють як Донецьку низовину).
|
Середньоруська височина рос. Среднерусская возвышенность  | ||||
 | ||||
|
52°36′ пн. ш. 36°48′ сх. д. / 52.6° пн. ш. 36.8° сх. д. | ||||
| Країна |
 Росія[1] і  Україна[2]  | |||
|---|---|---|---|---|
| Тип |
височина[1] | |||
| матеріал | осадові гірські породи | |||
| Висота |
293 м | |||
| Площа |
480 000 км² | |||
 | ||||
  Середньоруська височина Середньоруська височина (Росія) | ||||
 | ||||
На північному заході до Середньоруської височини примикає Смоленсько-Московська височина. На заході обмежена Поліською, на південному заході — Придніпровською низовиною, а на сході — Оксько-Донською рівниною (Тамбовська рівнина). Довжина до 1000, ширина до 500 км. Переважна частина Середньоруської височини лежить у межах Росії, значно менша — на південному заході в Україні (частини Сумської, Харківської і Луганської області). Південно-східна частина має назву Калацька височина.
Рельєф
ред.Середньоросійська височина є горбистим плато з пересічними висотами 230—250 м (найвища точка — 293 м[5]), ерозійно-денудаційна лесова похила сильно розчленована рівнина. Рельєф ерозійний — балочно-долинний, з вельми розчленованими долинами річок, балками та ярами до 1,3—1,7 м на 1 км² і глибиною від 50 м до 100—150 м, місцями розвинений карст.
В одноманітному назагал краєвиді Середньоросійської височини наймальовничішими є високі праві береги річок, складені переважно з крейдяних шарів, зокрема правий берег Дону, так зване Донське Білогір'я (висота 242 м) та сильно розчленована Калацька височина.
Українська частина
ред.В українській частині розташовані такі обласні міста як Харків та Суми. Вона (південно-західні схили, південно-західні відлоги площею близько 80 000 км²) відповідає південно-західним схилам Воронезького масиву (Воронезька антекліза), які вкриті грубими шарами крейди (серед них особливо поширена біла крейда, що виступає на відслоненнях по всій території) і тонкими шарами палеогенових і антропогенових порід; всі вони пухкі і податливі на ерозію.
Абсолютні висоти зменшуються у південно-західному напрямі, у якому течуть річки: притоки Дніпра (Сейм, Сула, Псел, Ворскла) і Дінця (Уда, Нежеголь, Оскіл, Айдар, Деркул, Калитва); східна частина похилена також на схід до Дону і розчленована його притоками (Тиха Сосна, Чорна Калитва, Осередь, Тогучівка). Річкові долини переважно широкі (до 6 км) і глибоко втинаються, вододіли звужені здебільшого до правих берегів. Як і на Полтавській рівнині, назагал правобережні ділянки долин стрімкі, ускладнені зсувами, часто вкриті лісами і чагарниками; вони розчленовані короткими, глибокими, сильно порізаними ярами. Лівобережні ділянки похилі, зазвичай з 3-4 терасами (з них надзаплавні переважно вкриті пісками, вищі — лесом); вони слабо розчленовані довгими ярами і неглибокими балками з похилими схилами. Взагалі на височині яруги і балки сильніше розвинені, ніж на інших українських землях; їх густота становить 1—2 км на 1 км², а яружне розчленування доходить до 10—30 % площі (найбільше в південно-східн частині між Осколом і Доном з Хопром). Обезліснення і розорання степів вплинули на зростання балок й спричинили катастрофічне для хліборобства збільшення невгідь.
На північно-західній Сумщині поширені карстові явища, тут також простягаються мореново-зандрові і зандрові рівнини. Ця частина височини є переходом до північної частини Придніпровської низовини і Лівобережного Полісся, що його часом називають Сіверським Поліссям. На заплавних терасах річок інколи поширені еолові форми.
Геологія
ред.В основі височини залягають докембрійські породи Воронізького кристалічного масиву, який на південному заході опускається до Дніпровсько-Донецької западини. Кристалічний фундамент найбільш піднесений в середній частині височини. Осьова частина Воронізького масиву прикрита тонкими (до 150 м) шарами осадових порід — девону, юри, крейди і палеогену (на південному сході над Доном між містами Богучар і Павловськ кристалічні породи виходять на поверхню). В усі боки від цього масиву докембрійські породи западають глибоко під осадові шари.
На півночі височина складена вапняками девону і карбону, перекритими піщано-глинястими відкладеннями юри і нижньої крейди, на півдні — крейдою і мергелем верхньої крейди з покривом палеогенових пісків, глин, пісковиків.
Невелика північно-західна частина Середньоросійської височини була вкрита льодовиком під час Дніпровського зледеніння. Тепер майже всю височину вкриває лес і лесовидні суглинки.
Корисні копалини
ред.Корисні копалини: залізняк Курської магнітної аномалії (найзначніше Михайлівське родовище), буре вугілля Підмосковного вугільного басейну тощо. Значні запаси вапняків та крейди. Можливі промислові поклади уранових руд.
Клімат
ред.Клімат Середньоросійської височини в українській частині найбільш континентальний з усіх частин України, а зими — найхолодніші. Середня річна температура від 6 °C на півночі до 8 °C на півдні. Середня температура січня від —7 °C на південному заході до —9 °C на північному сході височини, середня температура липня від 19 °C на північному заході до 22 °C на південному сході. Середня різниця між найтеплішим і найзимнішим місяцем зростає з 26 °C на північному заході до 29 °C на південному сході. Середнє число атмосферних опадів на рік знижується з 560 мм опадів на північному заході до 400 мм на південному сході; 75 % їх припадає на літні місяці, часті зливи. Зима відзначається стійкістю, літо — сухістю (часті суховії).
Гідрологія
ред.Середньоросійська височина є вододілом між Каспійським, Чорним і Азовським морями. На височини беруть початок великі річки — Ока (с притоками Зуша, Упа, Жиздра тощо), Десна, Сейм, Псел, Ворскла, Дон (з притокою Сіверський Донець).
Річки Середньоросійської височини в українській частині за винятком Дону і Дінця назагал маловодні, а малі влітку пересихають. У заплавах річок численні озера — стариці та болота.
Ґрунти
ред.Ґрунти чорноземні (на півночі — сірі лісові). Ґрунти і рослинність змінюються в напрямі з північно-північного заходу на південно-південний схід. На північ від річки Сейм поширені головним чином опідзолені ґрунти, опідзолені чорноземи, темносірі опідзолені і сірі та світлосірі опідзолені ґрунти. У лісовій смузі також дерново-підзолисті супіщані ґрунти. В решті лісостепу поширені глибокі малогумусні чорноземи. В степу звичайні малогумусні чорноземи. У долинах річок поширені лучно-чорноземні, піщані і болотні ґрунти.
Територія дуже розорана.
Рослинний покрив
ред.Переважна частина височини лежить у смузі лісостепу, північно-західна частина (5 %) — у смузі мішаних широколистяних лісів лісів (ліси там займають ледве 6 % площі), південно-східна — степу. У лісовій частині переважають мішані ліси (сосна, дуб, береза), менше — соснових борів; значну площу становлять суходільні й заплавні луки та болота.
У лісостепу ліс займає близько 10 %, найбільше його на північному заході і вздовж річкових долин. Переважають діброви з додатком клена, ясеня, липи, а на піщаних терасах річок соснові ліси з додатком дуба, вільхи, верби, лози й інші.
Охорона природи
ред.Залишки трав'яного барвисто-широколистого степу є лише на схилах ярів. Великий лісовий масив Шиповий ліс біля Бутурлинівки (32 000 га) знаходиться частково під охороною, Ямський степ у південній Вороніжчині (біля Старого Осколу) є заповідником. У смузі барвистого типчаково-ковилового степу ліс становить 3 % (найбільші масиви на піщаних терасах Дінця), рештки степовї рослинності залишилися на стрімких узбіччях балок і ярів, на невеликих ділянках цілини та в заповідниках (Стрілецький степ).
На Середньоросійській височині також розташовані заповідники: Центрально-черноземний імені В. В. Альохіна та заповідник Галича гора.
Див. також
ред.Джерела
ред.- ↑ а б в GEOnet Names Server — 2018.
- ↑ http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages\C\E\CentralUpland.htm
- ↑ Середньоросійська височина // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1983. — Т. 10 : Салют — Стоговіз. — 543, [1] с., [36] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с.
- ↑ Дячишин М. Загальна карта України. — Заходом і накладом часопису «Свобода», органу Українського Народного Союза в Америці. — 1920-ті
- ↑ Найвища точка Середньоросійської височини географічно розташовується в селі Раєво Тепло-Огаревського району Тульської області
((рос.) Тёпло-Огаревский район. Информационно-аналитический портал Тульской области "71 регион". Архів оригіналу за 22 серпня 2011. Процитовано 7 січня 2010.
(рос.) На макушке земли русской не найти живой души. Агентство Национальных Новостей. 19.10.06. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 7 січня 2010. [Архівовано 2011-08-26 у Wayback Machine.])
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2013. — Т. 3 : С — Я. — 644 с.
- Географічна енциклопедія України : [у 3 т.] / редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К., 1989—1993. — 33 000 екз. — ISBN 5-88500-015-8.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Лісостеп // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Середньоросійська височина // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- (рос.) Среднерусская возвышенность // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).
Література
ред.- Бондарчук В. Г. Геоморфологія УРСР. — Х. : Радянська школа, 1949. — 246 с.
- Дмітрієв М. І. Геоморфологія УСРР. — Х. : Радянська школа, 1936.
- Заставний Ф. Д. Географія України. У 2-х кн / Ред. M. П. Парцей. — Л. : Світ, 1994. — 472 с. — ISBN 5-7773-0043-8.
- Стецюк В. В. Екологічна геоморфологія України: навчальний посібник. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 367 с.
- Рельєф України. Навчальний посібник / Ред. Стецюк В. В. — К. : Видавничий дім «Слово», 2010. — 688 с.
- Цись П. М. Геоморфологія УРСР. — Л., 1962.
- Чижов М. Український лісостеп. К. 1961.
- (рос.) Физико-географическое районирование Украинской СССР (за ред. В. Попова, А. Маринича, А. Ланько). К. 1968.
- Ланько А., Маринич О., Щербань М. Фізична географія Української РСР. К. 1969.
- Шалімов М. О. Геологія з основами геоморфології. — Одеса: Наука і техніка, 2006. — 144 с.
- (рос.) Шнюков Е. Ф., Чекунов А. В., Вилов О. и др. Природа Украинской ССР. Геология и полезные ископаемые. — К. : Наукова думка, 1986. — 184 с.
- (рос.) Маринич А. М., Пащенко В. М., Шищенко П. Г. Природа Украинской ССР. Ландшафты и физико-географическое районирование. — К. : Наукова думка, 1985. — 224 с.
- (рос.) Геоморфология Украинской ССР / Под общ. ред. И. М. Рослого. — К. : Вища школа, 1990. — 287 с.
Посилання
ред.- Орографічна карта України. [Архівовано 31 липня 2021 у Wayback Machine.]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Середньоруська височина