Вікіпедія

Симфонія № 10 (Шостакович)

Симфонія № 10 мі мінор, тв. 93 — симфонія Дмитра Дмитровича Шостаковича вперше виконана 17 грудня 1953 року Ленінградським симфонічним оркестром під керуванням Є.Мравінського.

Симфонія № 10
КомпозиторШостакович Дмитро Дмитрович Редагувати інформацію у Вікіданих
Створено1953 Редагувати інформацію у Вікіданих
ТональністьМі мінор[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Інструментуваннясимфонічний оркестр[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Тривалість50 хв.[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Частин4 частина[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Прем'єра
Дата17 грудня 1953 Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Симфонія № 10 у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Друга тема першої частини

Симфонія складається з чотирьох частин, загальною тривалістю близько 50 хвилин:

  1. Moderato
  2. Allegro
  3. Allegretto
  4. Andante — Allegro

Характеристика

ред.

Ця симфонія стала першим симфонічним твором Шостаковича з часу його другого публічного осуду в 1948 році. В цьому контексті доречна паралель із П'ятою симфонією, що з'явилась після першого осуду 1936 року.

Перший і найдовша частина написана в повільному темпі у сонатній формі. Як і у своїй П'ятій симфонії, Шостакович цитує один із своїх творів на слова О.Пушкіна: а саме Op. 91: Чотири монологи на вірші Пушкіна для басу та фортепіано (1952), пі «Як мене звати?». Ця тема особистої ідентичності знову підхоплюється у третій та четвертій частинах.

Друга частина — коротке і швидке скерцо із синкопованими ритмами та нескінченними пасажами шіснадцятками. У книзі «Свидетельство» С. Волков зазначає:

Я зобразив Сталіна наступній симфонії, № 10. Я написав її відразу після смерті Сталіна, і ще ніхто не здогадався, про що симфонія. Йдеться про Сталіна та сталінські роки. Друга частина — скерцо — це музичний портрет Сталіна, грубо кажучи. Звичайно, в ньому є багато іншого, але це основа.[2]

Однак біограф Шостаковича Лорел Фей писала: «Я не знайшла підтверджень того, що така конкретна програма або була задумана, або сприймалася під час композиції та першого виступу.»[3] Музикознавець Річард Тарускін назвав це твердження «сумнівним відкриттям, про яке раніше ніхто не підозрював ні в Росії, ні на Заході».[4] Елізабет Вілсон додає: «Десяту симфонію часто читають як коментар композитора про недавню сталінську епоху. Але, як це часто відбувається в мистецтві Шостаковича, виклад зовнішніх подій протиставляється особистому світу його найглибших почуттів».[5]

Третя частина ноктюрн побудована на двох кодах: DSCH, що представляє Шостаковича, та тема Ельміри:

 

Якщо цю тему виконати квінтою нижче, вона утворить послідовність «E La Mi Re A», тобто закодоване ім'я Ельміри (записано комбінованою нотацією). Цей мотив, що звучиь у симфонії 12 разів, представляє Ельміру Назірову, студентку композитора, в яку він був закоханий.[6] Сам автор у листі до Назірової вказував на схожість цієї теми до теми з першої частини циклу Г. Малера «Пісні про землю[en]»[7] (listenⓘ), яка відкриває цикл і згодом звучить в кульмінації в партії соліста, що оспівує голос мавпи «у солодкому ароматі життя.»[8]

Дискографія

ред.
Оркестр Диригент Лейбл Рік Формат
Нью-Йоркський філармонічний оркестр Дімітріс Мітропулос CBS 1953 CD
Берлінський філармонічний оркестр Герберт фон Караян DG Два записи: 1967[9] & 1981[10] CD
Ленінградський філармонічний оркестр Євген Мравінський Мелодія 1976 живий запис CD
Оркестр Брюссельської філармонії Алі Рахбарі Naxos 1989 CD
Лондонський філармонічний оркестр Бернард Хайтінк Decca 1977 CD
Лондонський філармонічний оркестр Бернард Хайтінк Лондонський філармонічний оркестр 1986 живий запис BBC Proms[11] CD[12]
Філадельфійський оркестр Маріс Янсонс EMI Classics 1994 CD
Оркестр Консертгебау Маріс Янсонс RCO Live 2013 CD
Королівський філармонічний оркестр Френк Шипвей Royal Philharmonic Masterworks 2009 CD
Оркестр берлінського концертхауса Курт Зандерлінг Berlin Classics 2/1977 CD [ADD]
NZ Symphony Orchestra Antal Doráti 1973[13] CD


Посилання

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в г Wise Music Classical — Wise Music Classical.
  2. ↑ Volkov, Solomon (2004). Testimony: The Memoirs of Dmitri Shostakovich. с. 141. ISBN 9780879109981. Процитовано 26 травня 2014.
  3. ↑ Fay, Laurel E. (2000). Shostakovich: A Life. с. 327 note 14. ISBN 9780195134384. Процитовано 26 May 2014.
  4. ↑ Taruskin, Richard (2 грудня 2008). On Russian Music. с. 327. ISBN 9780520942806. Архів оригіналу за 23 квітня 2017. Процитовано 26 травня 2014.
  5. ↑ Shostakovich: A Life Remembered, Elizabeth Wilson, p. 305
  6. ↑ Nelly Kravetz, New Insight into the Tenth Symphony, p. 162. In Bartlett, R. (ed) Shostakovich in Context.
  7. ↑ Kravetz p. 163.
  8. ↑ Ein Aff' ist's! Hört ihr, wie sein Heulen Hinausgellt in den süßen Duft des Lebens!
  9. ↑ Shostakovich – Berlin Philharmonic · Herbert von Karajan – Symphony No. 10 (Vinyl) [Архівовано 10 березня 2014 у Wayback Machine.] на Discogs (англ.)
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 18 грудня 2014. Процитовано 21 квітня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Prom 43. BBC. Архів оригіналу за 24 березня 2013. Процитовано 11 листопада 2023. (англ.)
  12. ↑ Daily Telegraph Review. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 21 квітня 2015.
  13. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 21 квітня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2015-04-02 у Wayback Machine.]
  Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/w/index.php?title=Симфонія_№_10_(Шостакович)&oldid=43837378