Скопенко Василь Федорович
Василь Федорович Скопенко (1 січня 1912 — 27 січня 1945) — український педагог, полковник, учасник Німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу.[1]
| Василь Федорович Скопенко | ||||
|---|---|---|---|---|
| Народився | 1 січня 1912 Стругівка, Суразький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія (нині Брянська область, Росія) | |||
| Помер | 27 січня 1945 (33 роки) Бреслау, Польща. ·Загинув у бою | |||
| Поховання | Сандомир  | |||
| Громадянство |  СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | педагог | |||
| Alma mater | Криворізький педагогічний інститут | |||
| Учасник | німецько-радянська війна і радянсько-фінська війна | |||
| Посада | директор школи[d] | |||
| Військове звання | полковник | |||
| Партія | ВКП(б) | |||
| Діти | Скопенко Віктор Васильович | |||
| Нагороди |
| |||
Біографія
ред.Народився 1 січня 1912 року в селі Стругівка, що належало до Суразького повіту Чернігівської губернії (зараз Брянська область РФ). Батько Федір Іванович працював на Ростовському руднику, а мати Тетяна Йосипівна працювала куховаркою в гірницькій артілі.[1]
Наш син Василь народився 1 січня 1912 року за старим стилем. 19 червня 1912 року приїхав з матір'ю до мене, на рудник «Ростовський». Дружина з малим дитям працювала в артілі куховаркою, готувала їжу сорока чоловікам за п'ять карбованців на місяць. І на кухні ріс наш син...
Після закінчення середньої школи навчався в гірничопромисловому училищі, згодом працював гірничим майстром на шахті імені Карла Лібкнехта у Кривому Розі. Потім навчався на фізико-математичному факультеті Одеського державного університету.[1]
У 1935 році після закінчення Криворізького педагогічного інституту отримав направлення у Верблюзьку сільську школу (Новгородківський район, Кіровоградська область). Там працював вчителем фізики, а з 1937 став директором цієї школи. За роботу у 1939 році нагороджений медаллю «За трудову відзнаку».
15 березня 1939 року був мобілізований у Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939 ― 1940 рр.
Друга Світова війна
ред.Через початок Другої світової війни у червні 1941 року пішов на фронт, пізніше у 1943 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Очолив командування 1180-го стрілецького полку (350-а стрілецька дивізія, 13-а армія, 1-й Український фронт).
Підійшли до одного дуже гарного міста. Воно стоїть на крутому березі широкої річки. І люди там, Аннушко, я впевнений, дуже хороші. Як вони настраждалися у неволі! Фашисти, звісно, так просто звідти не підуть. А як би хотілося, щоб таке красиве місто залишилось цілим. І взагалі хочеться, щоб земля наша була не в полум’ї, а у квітучих садах…— Скопенко у листі до дружини про Сандомир
Скопенко відзначився 29 липня 1944 року, при форсуванні річки Вісли. Під його керівництвом полк на підручних засобах переправився через річку в районі населеного пункту Лонжак (Польща). Потім, після артилерійської підготовки радянська армія почала наступати з флангів, здійснивши обхідний маневр зайшла у місто з тилу. Таким чином місто Сандомир було звільнене від німецьких військ і зосталося неушкодженим.[2][3] Надалі це місце стало плацдармом для подальшого просування радянських військ.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року "за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками" і виявлені при цьому "мужність і героїзм", підполковникові Скопенку Василю Федоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»" (указ № 4589). 24 січня 1945 р. він отримав звання полковника.
27 січня 1945 Скопенко був смертельно поранений у бою під містом Бреслау (зараз Вроцлав, Польща). Помираючи в шпиталі, він заповів поховати його в Сандомирі: «Поховайте мене на березі Вісли, у Сандомирі. Це місто й люди стали мені близькими…»[1]
Поховання
ред.У лютому 1945 року тіло Скопенка було перевезене до міста й поховане на площі Ринок. Міська влада вшанувала його пам'ять на спеціальній сесії. Поруч Опатовської Брами був встановлений пам'ятник. У 1990 році останки Скопенка перепоховали на військовому кладовищі радянських солдатів (поблизу вулиці Міцкевича), туди перенесли й пам'ятник[4].
Нагороди
ред.Пам'ять
ред.
Ім'ям Василя Федоровича Скопенка названа середня школа, де він працював, на будівлі школи встановлена меморіальна дошка. У місті Сандомирі його ім'я носила вулиця, піонерська дружина та бібліотека.
Ім'я Скопенка викарбоване на Стелі Героїв у Кривому Розі.
Родина
ред.- Дружина — Ганна Митрофанівна
- Дочка — Алла Василівна Пасько
- Син — Скопенко Георгій і Віктор Васильович Скопенко, ректор Київського університету[5]
Примітки
ред.- ↑ а б в г факультет, Фізико-математичний. Фізико-математичний факультет - Василь Федорович Скопенко. КДПУ (укр.). Процитовано 9 березня 2024.
- ↑ Emil Kardin: Odsłonięte skrzydło. Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1978, ss. 225-226.
- ↑ Dolata, Bolesław; Jurga, Tadeusz (1977). Walki zbrojne na ziemiach polskich, 1939-1945: wybrane miejsca bitew, walk i akcji bojowych (пол.). Варшава. с. 458.
- ↑ Jak władze Sandomierza wyprzedziły historię. Z prof. Tomaszem Panfilem rozmawia Piotr Mazurek, «W Sieci Historii» nr 8/2014, s. 78-79
- ↑ Скопенко Виктор Васильевич. Kiev-necropol.narod.ru. Архів оригіналу за 29 серпня 2018. Процитовано 10 квітня 2013.