Смолін Микола Васильович

Смолін Микола Васильович — головний геолог партії Кіровської експедиції Міністерства геології Української РСР, місто Київ. Відкрив Ватутінське уранове родовище у Кіровоградській області. В його честь нині названо селище Смоліне в Новоукраїнському районі Кіровоградської області.

Микола Васильович Смолін
Николай Васильевич Смолин
Народився	19 грудня 1928(1928-12-19) село Верхнє, Каднівський уїзд, Вологдська губернія
Помер	7 січня 1974(1974-01-07) (45 років)
Поховання	Звіринецьке кладовище
Громадянство	СРСР
Національність	Росіяни
Діяльність	Геолог
Alma mater	Дніпропетровський гірний інститут (нині ‒ Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»)
Науковий керівник	Геологорозвідувальна партія № 47
Нагороди	Орден Леніна, Орден «Знак пошани»
Премії	Державна Премія СРСР

Життєпис

Народився 19 грудня 1928 року в селі Верхня Кадниківського повіту Вологодської губернії, нині Кононського району Архангельської області. 1945 року закінчив середню школу в селищі Коноша.

1950 року закінчив Дніпропетровський гірничий інститут (нині — національний технічний університет «Дніпровська політехніка») та отримав розподіл у Красноярськ, де почав працювати геологом Головного управління «Єнісейбуд» Міністерства внутрішніх справ СРСР (з 1953 року — Міністерства металургійної промисловості СРСР). Займався розвідкою уранових родовищ Півдні Красноярського краю.

З 1955 по 1964 роки — старший, а потім головний геолог Степової експедиції Першого Головного геолого-розвідувального управління (ПГГРУ) Міністерства геології та охорони надр СРСР (місце базування — місто Акмолінськ, з 1961 — Целиноград, нині — Нур-Султан). Відкрив та взяв участь у детальній розвідці Джиделінського уранового родовища в Карагандинській області Казахської РСР (нині — Жезказганській області Казахстану). За успіхи, досягнуті у розвитку геологорозвідувальних робіт, відкритті та розвідці родовищ корисних копалин, у 1963 році нагороджений орденом «Знак Пошани».

1964 року перейшов працювати до Кіровської експедиції ПДГРУ Державного геологічного комітету СРСР (з 1965 року — Міністерства геології Української РСР), що базувалася у столиці Української РСР (нині — України) місті Києві. Працював старшим геологом геолого-розвідувальної партії № 47, завданням якої були пошуки промислових родовищ урану в західній частині майбутнього Центрально-Українського ураново-рудного району.

1966 року призначений головним геологом партії № 47. Після тривалих, майже безрезультатних пошуків на землях колгоспу імені Ватутіна Маловисківського району Кіровоградської області (нині України) багато фахівців вважали цю місцевість безперспективною, і почалася передислокація геологів до інших регіонів. Однак М. В. Смолін наполягав на продовженні пошуків саме тут і практично в останній момент сам вказав місце буріння свердловини та кілька змін керував роботами на буровій. Нарешті, наприкінці 1967 року на околицях села Березівка ​​було відкрито уранове родовище, назване згодом Ватутінським.

Не чекаючи закінчення геологорозвідувальних робіт, Ю. П. Славский, міністр середнього машинобудування СРСР ухвалив рішення про початок будівництва копальні Східного гірничо-збагачувального комбінату. Тим часом розпочалася детальна розвідка родовища, і обсяги робіт у партії зросли у кілька разів: було пройдено шахту з великою мережею підземних гірничих виробок та виконано необхідні обсяги поверхневого та підземного буріння.

1970 року Міністерство геології СРСР зажадало значного прискорення розвідувальних робіт, для чого до Березівки почали прибувати фахівці з різних регіонів країни. Почалося широкомасштабне промислове та житлове будівництво. До 1971 року чисельність партії становила 1100 людина. За успіхи у розвитку геологорозвідувальних робіт та розвідці родовищ корисних копалин Микола Васильович був нагороджений у 1971 році орденом Леніна.

28 квітня 1972 року було організовано рудоуправління № 3 Східного гірничо-збагачувального комбінату Міністерства середнього машинобудування СРСР, а 7 червня цього року було створено колектив шахти № 1 у кількості 46 осіб із числа працівників партії № 47, які у розвідувальній шахті. На плечі М. В. Смоліна лягла основна вага робіт, пов'язаних не тільки з розвідкою, а й підготовкою матеріалів до підрахунку запасів для захисту в Державній комісії з запасів корисних копалин (ДКЗ). Захист запасів Ватутінського родовища на виїзній сесії ДКЗ у травні 1973 року, безпосередньо на родовищі, пройшов блискуче. Його проектну потужність було визначено у 800 тисяч тонн руди на рік, а запаси затверджено на рівні 19,2 мільйона тонн руди. Вартість одного кілограма урану на Ватутинському родовищі коштувала країні 63 копійки, а сума капітальних вкладень у будівництво Смолінської шахти склала 150 мільйонів рублів. У тому року родовище було введено у промислову експлуатацію.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 2 січня 1974 року за виявлену трудову доблесть та досягнення визначних успіхів у виконанні соціалістичних зобов'язань, прийнятих на 1973 рік, Смоліну Миколі Васильовичу надано звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та золотої медалі «Серп і Молот».

Через п'ять днів після надання високого звання, 7 січня 1974 року, раптово помер на своєму робочому місці. Похований у Києві на Звіринецькому цвинтарі.

На честь Героя назву Смоліне отримало селище в Маловисківському (нині Новоукраїнському) районі Кіровоградської області України. Шахта № 1 Східного гірничо-збагачувального комбінату, що розробляє Ватутинське родовище, 1997 року отримала назву Смолінської.

Джерела

• Стаття про Миколу Смоліна на російському порталі warheroes.ru