Вікіпедія

Судивой Волімонтович

намісник смоленський, ковенський; канцлер литовський, каштелян віленський
Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Судивой Волімонтович, також Судзи(і)вой Волі(и)мунтович (нар. поч. XV століття — пом. після 1459) — державний діяч, дипломат Великого князівства Литовського, староста (намісник) ковенський (1431-1432, 1447-1459), канцлер князівський (1441-1444), намісник смоленський (1445-1447)[2], каштелян віленський (1451-1458)[3]

Судивой Волімонтович
Судивой Волімонтович
Судивой Волімонтович
родовий герб Задора
староста (намісник) ковенський
1431 — 1432
МонархСвидригайло Ольгердович
канцлер князівський
1441 — 1444
МонархКазимир IV Ягеллончик
НаступникМихайло Кезгайлович
намісник смоленський
1445 — 1447
ПопередникСемен Ямонтович
НаступникПетро Сенька Гедигольдович
староста (намісник) ковенський
1447 — 1459
каштелян віленський
1451 — 1458
ПопередникПетро Сенька Гедигольдович
НаступникДобеслав Кезгайлович
Народивсяпочаток XV століття
Померпісля 1459
Відомий якдержавний діяч
КраїнаВелике князівство Литовське Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоВолімонт Бушковичd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиСтанко Судивоєвич Редагувати інформацію у Вікіданих і Q131310431?[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
РідняЯн Кезгайлович, Михайло Кезгайлович, Добеслав Кезгайлович

Життєпис

ред.

Народився, ймовірно, на початку XV століття у сім'ї литовського боярина Волімонта Бушковича[be], належав до одного з найбагатших литовських родів Волімонтовичів. Писався у документах «із Дзєволтува» (тепер — Дельтува[lt] біля Укмерге) — імовірно саме там і народився[4]. Мав 6 братів — Явнута, Румбольда, Кезгайла, Шедібора[be], Гудигерда[be-tarask] та Сегебута[5]. Із дружиною невідомого імені мали сина Станка (Станіслава), пізнішого маршалка господарського і засновника роду Станкевичів (Станковичів), та доньку невідомого імені, дружину Івашка (Яна) В'яжевича[pl], троцького воєводи[4].

Вперше згадується у документах навесні 1431 року як староста ковенський, брав участь у посольстві великого князя Свидригайла до великого магістра Тевтонського ордену Пауля фон Русдорфа у Марієнбурзі. Цього ж року разом із братами брав участь у Луцькій війні, підписав перемир'я з Польщею 1 вересня 1431 року у Чарторийську[4]. Був також серед підписантів Христмемельського договору з Тевтонським орденом 15 травня 1432 року[6], брав участь у польсько-орденських переговорах у серпні цього ж року[4].

Після державного перевороту у Великому князівстві Литовському 1 вересня 1432 року та приходу до влади Сигізмунда Кейстутовича[7], брати Судивоя потрапили в опалу та були ув'язнені. Того ж року Явнут, Румбольд, Гудигерд та Шедібор Волімонтовичі були страчені за підтримку Свидригайла, Кезгайлу та Судивою вдалось зберегти життя[8][9]. Останній втратив уряд старости ковенського, хоча й не був звинувачений у підтримці Свидригайла[10]. Потім на боці Сигізмунда Кейстутовича був підписантом Гродненської унії 1434 року[11].

Судивой швидко став наближеною особою нового великого князя Казимира, з 1441 року був його канцлером. 1445 року взяв участь у поході литовського війська на московські землі[12], під час якого були нанесені удари по Козельську, Можайську, Калузі; з вересня цього року став намісником смоленським. Протягом 1445—1448 років неодноразово був послом до Тевтонського ордену. Влітку 1447 року був знову призначений старостою ковенським, а з 1451 року отримав уряд каштеляна віленського, який забезпечив йому стале місце у великокняжій раді[4]. Засвідчив серед інших грамоту великого князя Казимира митрополиту Київському 1451 року[13]. Брав участь у приєднанні Волині до складу Великого князівства Литовського 1452 року[14].

Під час Тринадцятирічної війни вплинув на збереження у ній Великим князівством Литовським нейтралітету, підтримував зв'язки із тевтонськими високопосадовцями. Востаннє згадується у документах 2 квітня 1459 року як свідок привілею для свого племінника, Михайла Кезгайловича, на маєток Железниця. Імовірно, невдовзі після цього помер[4].

Родовий маєток: Дзєволтув біля Вількомира. Пізніше отримав 30 конярів у Онікштах, можливо також, Ботоки (Батакяй) у Жемайтії та Шацьк[be] на Мінщині[14].

Підписи та печатки на документах

ред.

До акту Чарторийського перемир'я (1431) привісив печатку з написом латиною[15]:

† sigi… sudivolonis …montow

Да акту Гродненської унії (1434) привісив печатку з гербом «Задора» і готичним написом латиною[16]:

† s sudivoionis: de daviltov

Примітки

ред.
  1. ↑ Рыбчонак С. Радавод Вяжэвічаў у XV – сярэдзіне XVI ст. // Герольд Litherland — ЮрСаПрынт, 2021. — вип. 22. — С. 7.
  2. ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. — 2-е выд. — Мінск: БелЭн, 2007. — с. 600.
  3. ↑ Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 2 т. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. З. Э. Герасімовіч. — 2-е выд. — Мінск: БелЭн, 2007. — с. 409.
  4. ↑ а б в г д е Lidia Korczak. Sudywoj (Sedziwoj) Wolimuntowicz z Dziawoltowa H. Zadora. Internetowy Polski Słownik Biograficzny.
  5. ↑ Władysław Semkowicz, Miesięcznik Heraldyczny. Organ Towarzystwa Heraldycznego we Lwowie, R.7, nr 1–2, Lwów–Warszawa: Towarzystwo Heraldyczne, 1914, s. 7.
  6. ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 205.
  7. ↑ Грыцкевіч А. Жыгімонт Кейстутавіч // ЭГБ. — Мн.: 1994. — Т. 2. — c. 379.
  8. ↑ Цішчанка В. В. Велікакняжацкая ўлада ў ВКЛ у 30-я гг. XV ст. // Веснік БДУ. Сер. 3. — 2005. — № 3. — с. 5.
  9. ↑ Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. — 2-е выд. — Смаленск, 2014. С. 319.
  10. ↑ Lidia Korczak, Monarcha i poddani: system władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim, Kraków, Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica», 2008, s. 112.
  11. ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 206.
  12. ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 207.
  13. ↑ Дайліда Алёхна. Пачаткі Вялікага Княства Літоўскага: ад стварэння да Крэўскай уніі. — Менск, 2019. — с. 336.
  14. ↑ а б Валерый Пазднякоў. Судзівой Валімунтавіч. Электронная энцыклапедыя “Вялікае Княства Літоўскае”.
  15. ↑ Бучинський Б. Кілька причинків до часів вел. князя Свитригайла (1430—1433) // ЗНТШ. — Т. 76. — Львів, 1907. — с. 135—137.
  16. ↑ Akta unji Polski z Litwą, 1385—1791, Kraków, 1932, s. 101.

Джерела

ред.
  • Krzysztof Pietkiewicz, Kieżgajłowie i ich latyfundium do połowy XVI wieku. Ze studiów nad rozwojem własności ziemskiej w Wielkim Księstwie Litewskim w Średniowieczu, Poznań, 1982 (=Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu. Seria Historia Nr 99), 164 s., mapy.
  • Lidia Korczak, Polityka wschodnia Kazimierza Jagiellończyka w latach 1440—1449, [w:] Analecta Cracoviensia. 1987. ХІХ. S. 277—294 (283—284).
  • Lidia Korczak, Sudywoj (Sędziwój) Wolimuntowicz z Dziawołtowa h. Zadora, [w:] PSB. T. XLV/3. Warszawa; Kraków, 2008. S. 354—356.
  • Władysław Semkowicz, O litewskich rodach bojarskich zbratanych ze szlachtą polską w Horodle roku 1413, [w:] Lituano-Slavica Posnaniensia. Studia historica, III, Poznań, 1989, s. 7—139, il.
  • Полехов Сергей. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века. — М.: Индрик, 2015. 711 с., ил.
  • Пятраўскас Рымвідас. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст. Склад—структура—улада. — Смаленск: Інбелкульт, 2014. 385 с.
Отримано з https://uk.wiki.x.io/wiki/Судивой_Волімонтович