Сіді-Бель-Аббес
Сіді-Бель-Аббес (араб. سيدي بلعباس, фр. Sidi Bel Abbès) — місто на північному заході Алжиру. Адміністративний центр однойменного вілаєту.
Місто
Координати 35°11′38″ пн. ш. 00°38′29″ зх. д.H G O
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
Розташування
ред.Сіді-бель-Аббес розташований приблизно за 90 кілометрів на південь від узбережжя Середземного моря поблизу Орана у високій долині Тель-Атласу на висоті близько 470 м .[1] Клімат від помірного до теплого; Дощ (прибл. 460 мм/рік) припадає переважно на зимові місяці.[2]
Населення
ред.| Рік | 1977 рік | 1987 рік | 1998 рік | 2008 рік |
|---|---|---|---|---|
| Кількість мешканців | 112 988 | 152 778 | 183 931 | 210 146 |
З 1960-х років Сіді-бель-Аббес зазнав сильної імміграції родин із сільських районів Алжиру.
Історія
ред.У 1843 році біля села Сіді-бель-Аббес французи заснували військовий форпост і за кілька років створили місто за французьким зразком. Воно стало центром Іноземного легіону і швидко зростало. У 1896 році тут проживало 26 887[3] мешканців, з яких 11 516[3] — мусульмани, 420[3] — євреї, 6950 — громадяни Франції та 8001[3] — інші європейці. З 1831 по 1962 рік у місті розташовувався материнський будинок (Maison mère) Іноземного легіону з 1-м Іноземним полком у кварталі В'єно. Швидке зростання міста призвело до того, що його первинна структура зникла.
Населення не складалося лише з правих поселенців. Соціальна боротьба метрополії точилася і в Алжирі. Тріумф лівого Народного фронту на парламентських виборах у Франції призвів до радісних мітингів у Сіді-бель-Аббес 14 червня 1936 року[4], коли на вулиці вийшло близько 5000[5] людей. Правоекстремістські демонстранти атакували захід сльозогінним газом і закидали його камінням[4].
Після проголошення незалежності Алжиру 5 липня 1962 року після Алжирської війни, Іноземний легіон втратив свою найстарішу і найважливішу на той час базу. Французький уряд передислокував весь полк з Алжиру до міста Обань (Франція). У фортецю Іноземного легіону спершу переїхав університет. Численні європейці, так звані Pieds-noirs, також покинули місто. У вересні 1962 року місто було напівпорожнім через від'їзд європейського населення. Адміністрація, поліція, юстиція, освіта та багато видів економічної діяльності тимчасово припинили свою роботу[5].
Визначні місця
ред.
Старе місто було оточене міським муром з чотирма брамами, який був здебільшого знесений у 1930 році на користь широких бульварів. У місті, яке було повністю перебудоване французами і має багато будівель у різних стилях другої половини 19-го і першої половини 20-го століття, є університет і художній інститут.
Транспорт
ред.У 2017 році в місті відкрилась перша трамвайна лінія.
Відомі особистості
ред.- Рене Вівіані (1863—1925), прем'єр-міністр Франції 1914—1915
- Шарль Брекар (1867—1952), французький генерал
- Каддур Бенгабріт (1868—1954), мусульманський священнослужитель і дипломат, засновник Великої паризької мечеті
- Гастон Моріс Джуліа (1893—1978), французький математик
- Жан Реш (1915—1999), французький астроном
- Марсель Сердан (1916—1949), французький боксер-професіонал середньої ваги
- Совер Родрігес (1920—2013), французький футболіст і тренер
- Шейха Рімітті (1923—2006), алжирська співачка Раї
- Мохаммед Беджауї (нар.1929), алжирський юрист, президент Міжнародного суду (1994—1997)
- Раймонд Лопес (1931—2017), французький автогонщик
- Джілалі Абді (1943—2022), алжирський футболіст
- Кадур Наїмі (нар. 1945), алжирсько-франко-італійський кінопродюсер, сценарист, драматург і актор
- Жан Боє (1948—2004), французький органіст, композитор і професор органу
- Гектор Зазу (1948—2008), французький композитор і музичний продюсер
- Жан-Франсуа Ларіос (нар. 1956), французький футболіст
- Жан-Марк Авелін (нар. 1958), французький священнослужитель, архієпископ Марселя
- Брижіт Жіро (нар. 1960), французька письменниця
- Кад Мерад (нар. 1964), французький кіноактор
- Мохамед Бахарі (нар. 1976), алжирський боксер
- Худа-Іман Фараун (нар. 1979), алжирський фізик і політик
Примітки
ред.- ↑ Sidi bel Abbès — Karte mit Höhenangaben
- ↑ Sidi bel Abbès — Klimatabellen
- ↑ а б в г Michel Abitbol: Le passé d'une discorde – Juifs et Arabes du VIIe siècle à nos jours. Librairie Académique Perrin, Paris, ISBN 2-262-01494-9, S. 275 (dort zitiert nach Zahlen der parlamentarischen Untersuchungskommission Pourquery de Boisserin von 1900).
- ↑ а б Michel Pierre: Histoire de l’Algérie – Des origines à nos jours. Éditions Tallandier, Paris, ISBN 979-1-02104503-3, S. 271 f..
- ↑ Benjamin Stora: Algeria, 1830—2000: A Short History. Cornell University Press, Ithaca (New York) 2005, ISBN 0-8014-8916-4, S. 12 und 77.
|
Це незавершена стаття з географії Алжиру. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |