Телекілер

Телекíлер (інша назва — «медіа-кілер») — це термін, який використовують щодо характеристики діяльності журналістів, які вибудовують свою роботу на зборі та упередженій подачі компрометуючих матеріалів з метою викриття об'єкта дослідження. Термін «медіа-кілер» застосовують не лише по відношенню до окремих журналістів-постатей, але і до видань загалом, які публікують компромат. Похідне від англіцизму «кілер» (англ. killer) — так називають найманця, що коїть вбивства за матеріальну винагороду від замовника. Такі вбивства називаються замовними, і більшість законодавств світу вважають винними у них і виконавця, і замовника.

Історія

На теренах пострадянського простору медіа-кілерство як феномен почав розвиватися в 1996 році та замінявся терміном «продажний журналіст», «журналіст-проститутка». Статус медіакілера в той момент був чітко ототожнений з постаттю російського журналіста Сергія Доренка, який активно займався дискретизацією мера Москви Юрія Лужкова в програмі «Час» та «Програма Сергія Доренка». Досить часто медіа-кілерство ототожнюють з журналістським розслідуванням. Близьким терміном до поняття медіа-кілер є поняття «збирачі брудної білизни» — журналісти, які ведуть журналістські розслідування.

Історія розвитку медіа-кілерства в Україні тісно пов'язана з передвиборчими перегонами, адже саме завдяки їм і відбувається постійна гра темами : свобода слова, політична цензура в ЗМІ, чорні ПР-технології тощо. Починаючи з 2001 року в Україні активно стали обговорювати проблему темників, коли низка українських журналістів певних видань, отримуючи редакційні завдання почали помічати, що вони збігаються з вказівками з інших редакцій журналів та телеканалів. Але ототожнювати темників з медіа-кілерами теж не можна — зрозуміло, що об'єднальним елементом тут є дезінформація та подача викривленої інформації, але щодо темників — джерела інформації приховуються і використовують непрямі методи впливу, як це не робиться у випадку з медіа-кілерством. Також визначальною є постать самого журналіста: в темниках — журналіст виступає прихованим інструментом, який використовують, а медіа-кілерство вимагає «антигероя» у ролі журналіста-скандаліста.

Представники

Здебільшого телекілерами називають ведучих авторських телепрограм:

У США в подібному жанрі працює кінодокументаліст Майкл Мур. Відомий медіа-кілер епохи Ющенка — Роман Скрипін.

Серед українських представників — Володимир Петров. Недруги й опоненти давно прозвали його медіа-кілером. Якщо необхідно було зруйнувати чиюсь репутацію безглуздою витівкою або провокацією, на цю справу зголошувався саме Петров. Він був ініціатором питання Віталію Кличку про сексуальну орієнтацію його брата (https://web.archive.org/web/20080526043813/http://lumpen.livejournal.com/1247275.html ), він неодноразово ображав і невтішно висловлювався про Михайла Бродського (https://archive.today/20131109234804/lumpen.livejournal.com/1263217.html ), саме він був ідейним натхненником обливання кабачкової ікрою правдошукача Юрія Шеляженка (https://web.archive.org/web/20090106141212/http://videonews.com.ua/videos/shelia-oblit.html ). За непідтвердженою інформацією, Володимир тісно співпрацює зі структурами пана Коломойського, не гребує і побутовими замовленнями. У його журналі часто проскакують повідомлення свідомо рекламного характеру: ресторанна критика, тести плеєрів, вірусні ролики (щось подібне до Ксенії Собчак або Отара Кушанашвілі тільки в підпільному інтернет- варіанті. Плюс якісь скандали з крадіжками грошей на телебаченні і так далі). Володимир Петров схильний годинами поширюватися про бійки, чорний піар, малолітніх коханок і численних дітях, розкиданих ним по всьому світу… У планах Петрова: «Настукати в бубон Шуфричу» і побитися з депутатом Київради Кличком.

Медіа-кілером в Україні називають також відомого політика та бізнесмена Валерія Хорошковського. З 2000 року через Агентство гуманітарних технологій володіє 50 відсотками акцій інформаційного агентства «Українські новини». Після смерті засновника агентства Михайла Коломійця, «Українські новини» перейшли під повний контроль Хорошковського, а у 2004 році нащадки Коломійця продали йому свій пакет акцій. У вересні 2005 року Хорошковський після смерті підприємця і одного з лідерів СДПУ(О) Ігоря Плужникова придбав акції найбільшого українського телевізійного каналу «Інтер». Сума операції при отриманні 61 % акцій склала, за деякими оцінками, близько 250 мільйонів доларів. Крім «Інтера», до медіа-холдингу Хорошковського входять канали «Enter» і «Enter-фільм». Улітку 2006 року він заявив про свій намір розширювати медіа-холдинг за рахунок придбання невеликих телеканалів, в результаті в структур Д. Фірташа були залучені до холдингу канали К1, К2 та «Мегаспорт». У жовтні 2007 року в Едуарда Прутніка був придбаний телеканал «НТН». У 2013 році акції компанії U.A. Inter Media Group (телевізійний бізнес групи «Інтер» — ІНТЕР, ІНТЕР+, НТН, К 1, МЕГА, ЕНТЕР-ФІЛЬМ, К2, ПІКСЕЛЬ та MTV), якою володів Валерій Хорошковський, були продані компанії Group DF Дмитра Фірташа.

Відомий медіа-кілер епохи Ющенка — Роман Скрипін.

Багатьох репортерів, що працюють в жанрі «журналістські розслідування», теж зараховують до медіакілерів:

Додолєв Євген Юрійович
Сергій Зайцев.
Лариса Кислинська.
Тетяна Кошкарева.
Олександр Мінкі.
Олег Лур'є.
Аркадій Мамонтов.
Аліна Розумовська, яка зараз заснувала власне видання «The Ukraine Times»

Термін застосувують не тільки до журналістів, а й до окремих видань, які спеціалізуються на публікації компромату. Так, серед видань такого роду називають деякі щоденні, щотижневі та щомісячні газети:

Методи впливу

Найбільш дотичним до медіакілерства є поняттям медіа-тероризм. На думку, Миколи Андрійовича Ожевана — професора Києво-Могилянської академії, медіатероризм в широкому розумінні можна сприймати як зловживання медіа-комунікативними процесами задля підриву так званої знаково-символьної системи держави чи суспільства . Сьогодні в західній літературі набув розвитку термін «зброя масового розбрату», який з'явився після 11 вересня і характеризує медіа-тероризм у вузькому значенні як медіакілерство. Особливим різновидом медіа-тероризму є відверта пропаганда.

Ще в 1938 році у США вийшла друком серія книг, присвячена розвінчуванню методів політичної пропаганди. В одній з них було названо сім типових пропагандистських методів:

1) називання речей «своїми іменами» (Name-Calling);

2) «блискучі узагальнення» (Glittering Generality);

3) звертання до «заповітів предків» (Testimonial);

4) звертання до «простих людей» (Plain Folks);

5) «підвищування ставок» (Card Stacking);

6) передача «важливих повідомлень»(Transfer);

7) «гуркотливий віз» (Band Wagon) .

На думку дослідника, інформаційна діяльність поки що не отримала належного розвитку. Тому головні загрози у сфері медіа-інформаційного тероризму є не скільки внутрішніми, скільки зовнішніми. Їх переважно створюють іноземні держави, міжнародні терористичні та інші злочинні угруповання, які користуються нерозвиненістю і слабкістю відповідних державних структур. Організовуються й спеціальні деструктивні медіа-кампанії та спецоперації, спрямовані на поширення в «нових демократіях» дезінформації. Вони розпалюють дух ненависті та нетерпимості, а досвід сусідніх країн показує, що такі кампанії разом із актами психологічного терору проти «чужинців» передували громадянським конфліктам та війні.

Див. також

Джерела

Охріменко Г. В. Медіакілерство в сучасному українському інформаційному просторі.
Телекиллер (Материал из Википедии — свободной энциклопедии).
Владимир Петров.
Хорошковський Валерій Іванович.